В силу закону припинення договору оренди саме по собі не тягне припинення зобов'язання щодо внесення орендної плати, воно припиняється належним виконанням зобов'язання по поверненню майна орендодавцю.

У постанові ВГСУ по справі № 910/20246/15 від 12.04.2016 року відповів на досить поширене питання про те, чи зберігається зобов'язання орендаря щодо внесення орендної плати при фактичному використанні орендованого майна після закінчення терміну договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю  звернулось до господарського суду з позовом до Акціонерної компанії  (відповідач) та  іншого товариства з обмеженою відповідальністю (поручитель), в якому просило стягнути з відповідача 101 581 051, 05 грн. заборгованості за договором суборенди транспортного засобу та спеціальної техніки та зобов'язати Акціонерну компанію  передати у власність позивача зазначені  транспортні засоби та спеціальну техніку, а також  стягнути з поручителя 100 000 грн. за договором поруки.     

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду та постановою ВГСУ, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 16 502 512, 40 грн. заборгованості з орендної плати, 39 730 534, 40 грн. неустойки, 449 859, 80 грн. пені, 23 750 789, 68 грн. інфляційних втрат та 4 015 486, 61 грн. 3% річних. Стягнуто з поручителя 100 000 грн. за договором поруки.

Отже суди дійшли  однозначного висновку про підставність вимог власника майна, зазначивши, що оскільки відповідач після закінчення строку дії договору продовжував користуватися орендованим майном, то зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном не припиняється, оскільки його припинення в розумінні умов договору пов'язано з моментом повернення орендованого майна, а не з фактом закінченням строку дії договору. Зокрема, ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Крім того, відповадачем було допущено прострочення виконання грошового зобов’язання та прострочення з повернення орендованого майна, за що судами правомірно застосовано наслідки, передбачені ст. 625 ЦК та ст.785 ЦК

Принагідно також зазначити, що обов'язок сплачувати за користування майном, в силу ст. 11 ЦК України, виникає  з самого факту використання майна. Ухилення користувача від оплати за майно, що знаходиться у нього в користуванні, суперечить принципам добросовісності та справедливості встановлених ст. 3 ЦК України.

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс «Протокол» http://protokol.com.ua

Питання-відповідь

          1.  Працівник працює неповний робочий день. Основного місця роботи у нього немає. Яка мінімальна оплата такої праці? Які податки необхідно платити?

Мінімальна зарплата на даний момент 3200 грн. в місяць. У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці. Податки виплачуються згідно з нарахованого доходу працівнику в місяць. Податок на доходи становить 18% і виплачується з нарахованого доходу працівника. Разом з ПДФО виплачується військовий збір 1,5% з нарахованого доходу. Єдиний соціальний внесок становить 22%. Роботодавець розраховує суму єдиного внеску, як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, та ставки ЄСВ незалежно від того, що працівник працював не повний робочий день.

Джерело:

1.    Кодекс законів про працю, ст. 56.: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08/paran373#n373;

2.    Закон України від 08.07.2010 № 2464–VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» ч.5, ст.8: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2464-17/page2;

3.    Податковий кодекс України, ст. 163: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/paran3610#n3610;

4.    Закон України про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1621-18.

2. У разі, коли підприємство не здійснює господарську діяльність, а директор не є засновником, чи можливо не виплачувати йому заробітну плату?

Так, для цього потрібна заява директора на ім'я засновників і протокол загальних зборів засновників про прийняття такого рішення.

Джерело:

   1. Господарський кодекс України, ст.65: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436

15/paran492#n492.

ВСУ висловився щодо розрахунку при звільненні

Застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду. 

Такі положення містяться в постанові ВСУ у справі №6-259цс17 від 13.03.2017.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому, провадиться в день звільнення. У разі невиплати коштів з вини власника або уповноваженого ним органу при відсутності спору про їх розмір працівникові повинні виплатити середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку (ч.1 ст.117 КЗпП). 

При цьому сама собою відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Водночас суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець за час затримки виплати, за таких умов:

• наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати сум на день звільнення;
• виникнення спору між ними після того, як належні до виплати суми повинні бути сплачені;
• прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника.

Джерело: zib 

Деякі нюанси арешту майна у кримінальному провадженні

Хто сьогодні стискався з проблемою захистити своє цивільне право про відшкодування збитків при наявності кримінального провадження, той знає як тяжко  добитись того,щоб він подав до суду (слідчого судді) клопотання про арешт майна в кримінальному провадженню.

Багато хто незнає, що потерпілий (цивільний позивач) має право сам звернутись (або через свого адвоката) до суду з клопотанням про накладення арешту.

Для цього необхідно всього навсього подати до канцеляріх Поліції цивільний позов і щоб на Вашому екземплярі була відмітка про  реєстрацію даного документа. Після цього можна подавати клопотання про арешт майна.

Але на сьогодні існує певна проблема з  різним трактуванням суддями права цивільного позивача на подання клопотання про арешт.

Наприклад, 29 березня 2017 року Апеляційний суд м.Києва розглядаючи апеляційну скаргу  (добросовісного набувача) майно якого було арештоване слідчим суддею скасував ухвалу суду першої інстанції мотивуючи тим, що  цивільний позивач має право на звернення з клопотанням про арешт майна  тільки підозрюваного, обвинуваченого.

Не так давно до даної норми Кримінального процесуального кодексу були внесені зміни, тому ми рекомендуємо уважно їх вивчити.

У відповідності до ч.1 ст.170 КПК України арешт майна забезпечується, якщо  майно є доказом злочину  по справі, в тому числі і для забезпечення цивільного позову.

Згідно  п.4 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (цивільний позов)

Далі пункт 6 частини 4 цієї ж статі 170 предбачає,що арешт накладається не тільки на майно підозрюваного обвинуваченого,засудженого, а також на майно фізичної чи юридичної особи, яка в силу закона (цивільного позову) несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями.

У відповідност до статті 171 Кримінального процесуального кодексу України Клопотання про арешт можна подавати  цивільному позивачу відносно майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, третіх осіб для відшкодування шкоди.

Так, що в разі коли Вам слідчий суддя чи суддя апеляційного суду буде говорити про те, що ви як цивільний позивач не маєте право на звернення з клопотанням про арешт майна, так як по справі нікому не пред’явлено підозру, обвинувачення, то знайте це не відповідає вимогам закону. Ви як цивільний позивач маєте на це право.

Один великий негатив в цьому, що Ухвала апеляційного суду (чим до речі користуються  шахраї  та нечесні судді) про скасування арешту майна не підлягає касаційному оскарженню.

А тепер приклад: За Вашим клопотанням слідчий суддя районного суду наклав арешт на квартиру яку у  Вас «віджали» по підробним документам.

Арешт відбувався без участі «ділків». Коли вони про це взнають «домовляються»  в апеляційному суді і суд просто не враховуючи вимоги законодавства, скасовує цей арешт. А далі? Бо суд(судді) апеляційного суду знають,що на цьому все закінчилось. Ви не зможете оскаржити  їхнє  рішення до касаційного суду.

Підказки: 1. У відповідності до частини 7 статі 170 КПК України, арешт може бути накладений на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства; 2. Якщо Апеляційний суд скасував  ухвалу суду першої інстанціх про накладення арешту де Ви виступали як цивільний позивач, пишіть до Генеральної прокуратури України заяву-повідомлення про злочин. Про винесення завідомо незаконного судового рішення.

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс «Протокол» http://protokol.com.ua

Изменились правила внесения залога в уголовном производстве

Теперь сумма залога вносится на счет ГСА или апелляционного суда

Сумма залога в уголовном производстве вносится на счет территориального управления ГСА, которое обеспечивает функционирование суда, вынесшего определение о выборе меры пресечения, или апелляционного суда, если залог назначен по его решению. Ранее сумма залога сразу вносилась на счет соответствующего суда.

Увеличены сроки возврата суммы залога. Так, ГСА или апелляционный суд после подачи необходимых документов для возврата залога в течение 5 рабочих дней рассматривает их и подает Казначейству платежное поручение о возврате денег. Казначейство возвращает внесенные средства в течение 5 рабочих дней со дня получения платежного поручения от ГСА. Таким образом, сроки возврата средств теперь составляют 10 рабочих дней. Ранее сумма залога возвращалась в течение 5 дней с момента подачи документов.

Также изменен порядок обращения залога в доход государства. Основанием для обращения залога является платежное поручение ГСА или апелляционного суда, выданное по определению суда. Платежное поручение выдается в течение 5 рабочих дней с момента получения копии определения и направляется в Казначейство. До внесения изменений платежное поручение для обращения средств в доход государства не требовалось, достаточно было определения суда.

Изменения в Порядок внесения средств на специальный счет в случае применения залога как меры пресечения внесены постановлением Кабмина от 22 марта 2017 года № 162.

Источник: "ЮРЛИГА"

Бюджетна дотація для сільськогосподарських товаровиробників

Сільськогосподарські товаровиробники з 01.01.2017 були позбавлені можливості застосовувати спеціальний режим оподаткування ПДВ, який визначався ст. 209 Податкового кодексу України (далі – ПК України).

Спочатку ПК України передбачав строк застосування цього спеціального режиму до 01.01.2018, проте Закон №909-VIII від 24.12.2015 змінив цю дату на відому нам 01.01.2017.

Скасувавши спеціальний режим оподаткування ПДВ, що передбачав можливість сільгоспвиробників розпоряджатися частиною суми податкових зобов’язань з ПДВ для підтримки власної діяльності, законодавець не залишив їх без допомоги. Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» №1877-IV від 24.06.2004 (далі – Закон №1877) було доповнено розділом VI «Державна підтримка виробників окремих видів сільськогосподарської продукції», яким передбачено надання сільськогосподарським товаровиробникам у період з 2017 до 2022 р. допомоги на розвиток сільського господарства у вигляді бюджетних дотацій (безоплатна, безповоротна допомога з бюджету).

Уряд стверджує, що бюджетна дотація буде виплачуватися в автоматичному режимі (без втручання органів влади) щомісячно пропорційно сплаченої суми ПДВ у межах виділених щомісячних асигнувань. Наразі на реалізацію прийнятих положень про надання сільськогосподарським товаровиробникам бюджетних дотацій прийнято ряд нормативних актів.

Зокрема, Кабінет міністрів України своєю постановою №83 від 08.02.2017 затвердив «Порядок розподілу бюд жетної дотації для розвитку сільськогосподарських товаровиробників та стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції у 2017 році» (далі – Порядок №83), а Міністерство фінансів наказом №275 від 23.02.2017 затвердило форму заяви про внесення сільськогосподарського товаровиробника до Реєстру отримувачів бюджетної дотації та форму заяви про зняття сільськогосподарського товаровиробника з реєстрації як отримувача бюджетної дотації, які вступили в силу 01.03.2017.

Щоб отримати бюджетну дотацію, сільськогосподарський товаровиробник має відповідати наступним вимогам (згідно ст. 161 Закону №1877):

1) питома вага вартості сільськогосподарських товарів, визначених у п. 2.15 ст. 2 Закону №1877, у загальній реалізації становить не менше75% за попередні 12 місяців*;

2) здійснює види діяльності, визначені п. 161.3 ст. 161 Закону №1877;

3) внесений до Реєстру отримувачів бюджетної дотації (далі – Реєстр).

Можна говорити, що включення до Реєстру є ключовим моментом, адже сільськогосподарський товаровиробник може бути включений до нього лише за умови відповідності першим двом вимогам. Реалізувати це право сільськогосподарський товаровиробник може шляхом складання та подання у електронній або паперовій формі заяви про внесення до Реєстру отримувачів бюджетної дотації, у місяці, який передує початку податкового періоду, з якого особа матиме право на отримання бюджетної дотації, та протягом 5 днів після закінчення 20-денного (граничного) строку подання податкової звітності з ПДВ.

У заяві потрібно зазначити:

• перелік видів діяльності, які дають право на отримання дотацій (п. 161.3 ст. 161 Закону №1877), а саме відповідний підпункт Закону №1877 та КВЕДи, основний вид діяльності;

• суму вартості реалізованої сільськогосподарської продукції та її питому вагу у сукупній вартості товарів, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів (показник має бути не менше 75%).

Форма заяви на зворотному боці містить пояснення щодо її заповнення, зокрема в частині розрахунків питомої ваги реалізованої продукції.

Щодо розподілу бюджетної дотації, то здійснюється вона за двома напрямками:

1) товаровиробникам, які займаються птахівництвом (КВЕД 01.47, 10.12 та 10.80);

2) іншим товаровиробникам, які провадять види діяльності, визначені у п. 161.3 ст. 161 Закону №1877.

Щомісячний розмір бюджетної дотації товаровиробникам, які займаються птахівництвом, не може перевищувати 50% виділених у поточному місяці асигнувань на бюджетну дотацію.

Порядок №83 містить формулу розрахунку пропорційності дотацій – як у частині обмеження для птахівників, так і у частині розмірів дотацій для кожного виробника.

Для проведення відповідних розрахунків з сільськогосподарськими товаровиробниками Міністерство аграрної політики та продовольства (Мінагрополітики) відкриває у казначействі відповідний небюджетний рахунок за балансовим рахунком групи рахунків 375 «Інші  спеціальні рахунки» у системі електронного адміністрування ПДВ.

Після перерахування казначейством коштів дотацій на небюджетний рахунок Мінагрополітики ДФС України щомісяця протягом трьох робочих днів після граничного строку сплати ПДВ відповідно до Реєстру та поданої податкової звітності з ПДВ визначає суму коштів для кожного отримувача із застосуванням згаданих вище коефіцієнтів пропорційності.

Наступним є надсилання ДФС України до казначейства реєстру з інформацією про сільськогосподарських товаровиробників та сумами бюджетних дотацій. На основі цих даних казначейство в автоматичному режимі перераховує відповідним виробникам суми бюджетної дотації з небюджетного  рахунку Мінагрополітики.

Джерело: Юридична газета online http://yur-gazeta.com 

Згідно принципу цілісності земельної ділянки із будівлею, яка на ній розташована, право особи на користування з/д НЕЗАЛЕЖНО від її розмірів припиняється із припиненням права власності цієї особи на будівлю (ВСУ у справі №6-2225цс16)

Логіка постанови ВСУ від 12 жовтня 2016 року по справі №6-2225цс16, якою скасовані рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій проста. Архаїчне право користування земельною  ділянкою не передбачено діючим  ЗК України (за винятками згідно ст. 92 ЗК України), хоча видані раніше державні акти на право користування з/д визнаються. Самі ж права на з/д із прийняттям ЗК України повинні бути переоформлені або у документи на право оренди, або у документи на право власності. Цього продавцем будівлі і землекористувачем «за старими правилами» зроблено не було.

Відповідно до ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю у нового власника автоматично виникає право власності на з/д під будівлею, тому право користування з/д продавця, тобто попереднього власника будівлі, припиняється щодо всієї з/д вказаної у Державному акті на право користування з/д. При цьому площа з/д не важлива. Вирішуючи цей спір ВСУ, зокрема застосовує пункт "е" ст. 141 ЗК України «підстави припинення права користування земельною ділянкою.»

Отже, фактично при продажі власником ринку одного павільйону, можна втратити право користування земельної ділянкою, на якій розташований увесь ринок, і Державний акт на право користування незалежно від вказаної в ньому площі з/д буде вже недійсним. Тому, оформлюємо права оренди та власності на земельні ділянки вчасно! 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-2225 цс16: За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об’єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об’єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об’єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об’єкта права власності.

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс «Протокол» http://protokol.com.ua