Деякі нюанси арешту майна у кримінальному провадженні

Хто сьогодні стискався з проблемою захистити своє цивільне право про відшкодування збитків при наявності кримінального провадження, той знає як тяжко  добитись того,щоб він подав до суду (слідчого судді) клопотання про арешт майна в кримінальному провадженню.

Багато хто незнає, що потерпілий (цивільний позивач) має право сам звернутись (або через свого адвоката) до суду з клопотанням про накладення арешту.

Для цього необхідно всього навсього подати до канцеляріх Поліції цивільний позов і щоб на Вашому екземплярі була відмітка про  реєстрацію даного документа. Після цього можна подавати клопотання про арешт майна.

Але на сьогодні існує певна проблема з  різним трактуванням суддями права цивільного позивача на подання клопотання про арешт.

Наприклад, 29 березня 2017 року Апеляційний суд м.Києва розглядаючи апеляційну скаргу  (добросовісного набувача) майно якого було арештоване слідчим суддею скасував ухвалу суду першої інстанції мотивуючи тим, що  цивільний позивач має право на звернення з клопотанням про арешт майна  тільки підозрюваного, обвинуваченого.

Не так давно до даної норми Кримінального процесуального кодексу були внесені зміни, тому ми рекомендуємо уважно їх вивчити.

У відповідності до ч.1 ст.170 КПК України арешт майна забезпечується, якщо  майно є доказом злочину  по справі, в тому числі і для забезпечення цивільного позову.

Згідно  п.4 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (цивільний позов)

Далі пункт 6 частини 4 цієї ж статі 170 предбачає,що арешт накладається не тільки на майно підозрюваного обвинуваченого,засудженого, а також на майно фізичної чи юридичної особи, яка в силу закона (цивільного позову) несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями.

У відповідност до статті 171 Кримінального процесуального кодексу України Клопотання про арешт можна подавати  цивільному позивачу відносно майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, третіх осіб для відшкодування шкоди.

Так, що в разі коли Вам слідчий суддя чи суддя апеляційного суду буде говорити про те, що ви як цивільний позивач не маєте право на звернення з клопотанням про арешт майна, так як по справі нікому не пред’явлено підозру, обвинувачення, то знайте це не відповідає вимогам закону. Ви як цивільний позивач маєте на це право.

Один великий негатив в цьому, що Ухвала апеляційного суду (чим до речі користуються  шахраї  та нечесні судді) про скасування арешту майна не підлягає касаційному оскарженню.

А тепер приклад: За Вашим клопотанням слідчий суддя районного суду наклав арешт на квартиру яку у  Вас «віджали» по підробним документам.

Арешт відбувався без участі «ділків». Коли вони про це взнають «домовляються»  в апеляційному суді і суд просто не враховуючи вимоги законодавства, скасовує цей арешт. А далі? Бо суд(судді) апеляційного суду знають,що на цьому все закінчилось. Ви не зможете оскаржити  їхнє  рішення до касаційного суду.

Підказки: 1. У відповідності до частини 7 статі 170 КПК України, арешт може бути накладений на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства; 2. Якщо Апеляційний суд скасував  ухвалу суду першої інстанціх про накладення арешту де Ви виступали як цивільний позивач, пишіть до Генеральної прокуратури України заяву-повідомлення про злочин. Про винесення завідомо незаконного судового рішення.

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс «Протокол» http://protokol.com.ua

Изменились правила внесения залога в уголовном производстве

Теперь сумма залога вносится на счет ГСА или апелляционного суда

Сумма залога в уголовном производстве вносится на счет территориального управления ГСА, которое обеспечивает функционирование суда, вынесшего определение о выборе меры пресечения, или апелляционного суда, если залог назначен по его решению. Ранее сумма залога сразу вносилась на счет соответствующего суда.

Увеличены сроки возврата суммы залога. Так, ГСА или апелляционный суд после подачи необходимых документов для возврата залога в течение 5 рабочих дней рассматривает их и подает Казначейству платежное поручение о возврате денег. Казначейство возвращает внесенные средства в течение 5 рабочих дней со дня получения платежного поручения от ГСА. Таким образом, сроки возврата средств теперь составляют 10 рабочих дней. Ранее сумма залога возвращалась в течение 5 дней с момента подачи документов.

Также изменен порядок обращения залога в доход государства. Основанием для обращения залога является платежное поручение ГСА или апелляционного суда, выданное по определению суда. Платежное поручение выдается в течение 5 рабочих дней с момента получения копии определения и направляется в Казначейство. До внесения изменений платежное поручение для обращения средств в доход государства не требовалось, достаточно было определения суда.

Изменения в Порядок внесения средств на специальный счет в случае применения залога как меры пресечения внесены постановлением Кабмина от 22 марта 2017 года № 162.

Источник: "ЮРЛИГА"

Бюджетна дотація для сільськогосподарських товаровиробників

Сільськогосподарські товаровиробники з 01.01.2017 були позбавлені можливості застосовувати спеціальний режим оподаткування ПДВ, який визначався ст. 209 Податкового кодексу України (далі – ПК України).

Спочатку ПК України передбачав строк застосування цього спеціального режиму до 01.01.2018, проте Закон №909-VIII від 24.12.2015 змінив цю дату на відому нам 01.01.2017.

Скасувавши спеціальний режим оподаткування ПДВ, що передбачав можливість сільгоспвиробників розпоряджатися частиною суми податкових зобов’язань з ПДВ для підтримки власної діяльності, законодавець не залишив їх без допомоги. Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» №1877-IV від 24.06.2004 (далі – Закон №1877) було доповнено розділом VI «Державна підтримка виробників окремих видів сільськогосподарської продукції», яким передбачено надання сільськогосподарським товаровиробникам у період з 2017 до 2022 р. допомоги на розвиток сільського господарства у вигляді бюджетних дотацій (безоплатна, безповоротна допомога з бюджету).

Уряд стверджує, що бюджетна дотація буде виплачуватися в автоматичному режимі (без втручання органів влади) щомісячно пропорційно сплаченої суми ПДВ у межах виділених щомісячних асигнувань. Наразі на реалізацію прийнятих положень про надання сільськогосподарським товаровиробникам бюджетних дотацій прийнято ряд нормативних актів.

Зокрема, Кабінет міністрів України своєю постановою №83 від 08.02.2017 затвердив «Порядок розподілу бюд жетної дотації для розвитку сільськогосподарських товаровиробників та стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції у 2017 році» (далі – Порядок №83), а Міністерство фінансів наказом №275 від 23.02.2017 затвердило форму заяви про внесення сільськогосподарського товаровиробника до Реєстру отримувачів бюджетної дотації та форму заяви про зняття сільськогосподарського товаровиробника з реєстрації як отримувача бюджетної дотації, які вступили в силу 01.03.2017.

Щоб отримати бюджетну дотацію, сільськогосподарський товаровиробник має відповідати наступним вимогам (згідно ст. 161 Закону №1877):

1) питома вага вартості сільськогосподарських товарів, визначених у п. 2.15 ст. 2 Закону №1877, у загальній реалізації становить не менше75% за попередні 12 місяців*;

2) здійснює види діяльності, визначені п. 161.3 ст. 161 Закону №1877;

3) внесений до Реєстру отримувачів бюджетної дотації (далі – Реєстр).

Можна говорити, що включення до Реєстру є ключовим моментом, адже сільськогосподарський товаровиробник може бути включений до нього лише за умови відповідності першим двом вимогам. Реалізувати це право сільськогосподарський товаровиробник може шляхом складання та подання у електронній або паперовій формі заяви про внесення до Реєстру отримувачів бюджетної дотації, у місяці, який передує початку податкового періоду, з якого особа матиме право на отримання бюджетної дотації, та протягом 5 днів після закінчення 20-денного (граничного) строку подання податкової звітності з ПДВ.

У заяві потрібно зазначити:

• перелік видів діяльності, які дають право на отримання дотацій (п. 161.3 ст. 161 Закону №1877), а саме відповідний підпункт Закону №1877 та КВЕДи, основний вид діяльності;

• суму вартості реалізованої сільськогосподарської продукції та її питому вагу у сукупній вартості товарів, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів (показник має бути не менше 75%).

Форма заяви на зворотному боці містить пояснення щодо її заповнення, зокрема в частині розрахунків питомої ваги реалізованої продукції.

Щодо розподілу бюджетної дотації, то здійснюється вона за двома напрямками:

1) товаровиробникам, які займаються птахівництвом (КВЕД 01.47, 10.12 та 10.80);

2) іншим товаровиробникам, які провадять види діяльності, визначені у п. 161.3 ст. 161 Закону №1877.

Щомісячний розмір бюджетної дотації товаровиробникам, які займаються птахівництвом, не може перевищувати 50% виділених у поточному місяці асигнувань на бюджетну дотацію.

Порядок №83 містить формулу розрахунку пропорційності дотацій – як у частині обмеження для птахівників, так і у частині розмірів дотацій для кожного виробника.

Для проведення відповідних розрахунків з сільськогосподарськими товаровиробниками Міністерство аграрної політики та продовольства (Мінагрополітики) відкриває у казначействі відповідний небюджетний рахунок за балансовим рахунком групи рахунків 375 «Інші  спеціальні рахунки» у системі електронного адміністрування ПДВ.

Після перерахування казначейством коштів дотацій на небюджетний рахунок Мінагрополітики ДФС України щомісяця протягом трьох робочих днів після граничного строку сплати ПДВ відповідно до Реєстру та поданої податкової звітності з ПДВ визначає суму коштів для кожного отримувача із застосуванням згаданих вище коефіцієнтів пропорційності.

Наступним є надсилання ДФС України до казначейства реєстру з інформацією про сільськогосподарських товаровиробників та сумами бюджетних дотацій. На основі цих даних казначейство в автоматичному режимі перераховує відповідним виробникам суми бюджетної дотації з небюджетного  рахунку Мінагрополітики.

Джерело: Юридична газета online http://yur-gazeta.com 

Згідно принципу цілісності земельної ділянки із будівлею, яка на ній розташована, право особи на користування з/д НЕЗАЛЕЖНО від її розмірів припиняється із припиненням права власності цієї особи на будівлю (ВСУ у справі №6-2225цс16)

Логіка постанови ВСУ від 12 жовтня 2016 року по справі №6-2225цс16, якою скасовані рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій проста. Архаїчне право користування земельною  ділянкою не передбачено діючим  ЗК України (за винятками згідно ст. 92 ЗК України), хоча видані раніше державні акти на право користування з/д визнаються. Самі ж права на з/д із прийняттям ЗК України повинні бути переоформлені або у документи на право оренди, або у документи на право власності. Цього продавцем будівлі і землекористувачем «за старими правилами» зроблено не було.

Відповідно до ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю у нового власника автоматично виникає право власності на з/д під будівлею, тому право користування з/д продавця, тобто попереднього власника будівлі, припиняється щодо всієї з/д вказаної у Державному акті на право користування з/д. При цьому площа з/д не важлива. Вирішуючи цей спір ВСУ, зокрема застосовує пункт "е" ст. 141 ЗК України «підстави припинення права користування земельною ділянкою.»

Отже, фактично при продажі власником ринку одного павільйону, можна втратити право користування земельної ділянкою, на якій розташований увесь ринок, і Державний акт на право користування незалежно від вказаної в ньому площі з/д буде вже недійсним. Тому, оформлюємо права оренди та власності на земельні ділянки вчасно! 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-2225 цс16: За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об’єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об’єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об’єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об’єкта права власності.

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс «Протокол» http://protokol.com.ua  

Платники податків вправі не надавати відповіді на запити податкових органів у разі, якщо такі запити не відповідають вимогам закону

В ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду справа № 826/4249/13-а від 11 лютого 2014 року визначено, що у відповідності до норм п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України та п. 16 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245 у разі, коли запит складено з порушенням вимог, встановлених нормативними актами, платник податків звільняється від обов’язку надавати відповідь на такий запит.

Отже, якщо запит не буде відповідати переліченим вище нормам податкового законодавства України, Державна податкова інспекція (Державна фіскальна служба України) не матиме законного права вимагати від платника податків інформацію та документи.

Підстави та порядок оформлення запиту податкового органу встановлюється ст. 73 ПК України – «отримання податкової інформації контролюючими органами». Платник податку вправі дослідити запит на відповідність цій статті та НЕ надати змістовну відповідь, а лише вказати на порушення податковим органом закону при складанні та направленні такого запиту, якщо вони є.   

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс «Протокол» http://protokol.com.ua   

Аліменти на двох та більше дітей завжди визначаються у єдиній частці від заробітку

За статтею 183 СК України аліменти на двох та більше дітей завжди визначаються у ЄДИНІЙ частці від заробітку, яка стягується до досягнення найстаршою дитиною повноліття (ВССУ від 22 лютого 2017р. у справі № 756/14962/15)

Незважаючи на послідовну судову практику із присудження аліментів трапляються випадки, коли суди допускаються помилок навіть керуючись благими намірами. Так, розмір аліментів визначається у твердій грошовій сумі за ст. 184 СК України або у єдиній частці від заробітку (доходу) платника аліментів за ст. 183 СК України. Словосполучення «у єдиній частці» означає, що суд не має права вдаватись до будь-яких інших додаткових присуджень або якимось чином розширено тлумачити цю норму.  

Зокрема чітка правова позиція з цього питання сформульована ВСУ: Аліменти на двох і більше дітей визначаються судом у єдиній частці від заробітку (доходу) батька, а не в будь-який інший спосіб на розсуд суду (ВСУ від 19 жовтня 2016 р. у справі № 6-1798цс16)

У справі № 756/14962/15 суд першої інстанції, і з ним погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що розмір аліментів на двох дітей визначається наступним чином: «1/3 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 23 листопада 2015 року та до досягнення старшою дитиною повноліття, після чого стягувати аліменти в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття».

Хоча це і логічно, суд касаційної інстанції змінив рішення, що є не частим явищем у цивільному процесі, і присудив:  «аліменти на дітей ОСОБА_2, та ОСОБА_5, у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 23 листопада 2015 року та до досягнення повноліття ОСОБА_2.»

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс «Протокол» http://protokol.com.ua  

Яких коректив зазнає судочинство після прийняття нових кодексів

Малозначущі справи розглядатимуться за спрощеною процедурою, обґрунтування правових позицій та всі докази подаватимуться до розгляду справи по суті. За зловживання процесуальними правами передбачена відповідальність. Рішення касаційної інстанції не переглядатимуться, крім виняткових випадків, а єдність практики забезпечуватиметься інакше.

Такі основні новели, закладені в проекти процесуальних кодексів.

Остання інстанція

Рада з питань судової реформи обнародувала проекти нових процесуальних кодексів. Після незначного доопрацювання глава держави зареєструє їх у парламенті. Перед оприлюдненням документів координатор Ради з питань судової реформи, заступник глави Адміністрації Президента Олексій Філатов розповів про основні принципи оновлення процесуального законодавства.

Зокрема, останні редакції проектів Цивільного та Господарського процесуальних кодексів не зазнали кардинальних змін порівняно з попередніми. Реалізується стратегія, озвучена раніше.

Одна з основних змін порівняно з концепцією, з якої починалося розроблення проектів, як відзначив О.Філатов, — роль Верховного Суду та порядок розгляду ним справ. ВС має бути останньою інстанцією, рішення якої не переглядаються, крім виняткових випадків. Таких наведено два: коли є рішення Європейського суду з прав людини або якщо Конституційний Суд визнає невідповідність акта, покладеного в основу рішення, документові найвищої юридичної сили.

Закон «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що в складі ВС утворюються 4 касаційні суди, в яких діють спеціалізовані палати. А в останніх працюють колегії. Тому виникає питання забезпечення єдності практики.

Аби цього уникнути, пропонується кілька способів прийняття рішень. Якщо позиція колегії різниться від позиції іншої, рішення палата прийматиме в повному складі. Якщо колегія хоче застосувати норму інакше, ніж в іншій палаті того ж самого касаційного суду, може створюватись об’єднана палата спеціально для вирішення цієї справи. Або вона передаватиметься на розгляд Великої палати.

Нарешті, колегія одного касаційного суду може забажати застосувати норму інакше, ніж у рішенні колег іншого касаційного суду. У таких випадках справа однозначно передаватиметься на розгляд ВП ВС. Остання прийматиме остаточне рішення й у спірних питаннях щодо юрисдикції.

Передбачається обмеження можливостей для ВС направляти справи на новий розгляд. «Ми виходимо з того, що, як правило, суд касаційної інстанції, якщо вже приймає справу до розгляду, повинен ставити в ній крапку, а не кому», — пояснив координатор РПСР. Крім того, встановлюються більш жорсткі правила перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами.

Водночас розділяються питання перегляду справ за нововиявленими обставинами на підставі раніше невідомих фактів і перегляду на підставі рішень КС та ЄСПЛ. В останньому випадку не йдеться про нововиявлені обставини в класичному розумінні. Тому вводиться новий інститут — «перегляд за виключними обставинами».

Спрощене провадження

Одне з важливих нововведень — розділення процесу на кілька різних форм. Так, для малозначущих за ціною та значенням для сторін справ уводиться наказне та спрощене провадження.

Наказне провадження застосовуватиметься для безспірних вимог, коли відповідач не подаватиме заперечень. Сьогодні такі справи суд змушений розглядати з викликом сторін. Якщо ж відповідач заперечуватиме, справа розглядатиметься в позовному провадженні.

Для менш складних і значних спорів передбачено спрощений порядок. Загальне провадження — для спорів, де складна доказова база, складний предмет, є можливість участі великої кількості сторін, третіх осіб із самостійними вимогами, може бути зустрічний позов тощо.

У цілому ж автори проектів одним з важливих принципів визначили наявність стадій. У провадженнях, крім наказного, передбачені стадії підготовки справи до слухання. Але в спрощеному вона письмова, а в загальному — за участю представників сторін.

Саме на підготовчому засіданні повинні вирішуватися всі процедурні питання, включаючи кінцеве визначення складу сторін, предмета позову, його змін і доповнень, розглядатися всі клопотання, включаючи ті, що стосуються доказів (їх витребування, проведення експертиз тощо). На цьому ж засіданні вирішуватимуться питання щодо забезпечення позову, також суддя визначатиме порядок розгляду справи по суті.

Усі карти на стіл

Коли суд закриває стадію підготовки справи до розгляду, крім «абсолютно виняткових випадків, мотивованих непідконтрольними сторонам обставинами», повернення до згаданих питань уже не можливе. Надалі йтиме тільки розгляд справи по суті. Таким чином виключаються можливості для зловживань.

При цьому передбачено, що в загальному провадженні аргументи по суті викладатимуться структуровано в чотирьох основних документах: позовній заяві, відгуку на неї, відповіді на відгук та запереченні. Тобто кожна зі сторін зможе двічі викласти свою позицію. Водночас це не означає, що суд у принципі не прийматиме інших письмових пояснень. Але дозвіл суду даватиметься на це, лише коли дійсно існуватиме необхідність обговорити якесь питання.

Виходячи з принципу добросовісності, сторона в процесі буде зобов’язана відразу викласти всі свої аргументи та відкрити весь наявний в неї обсяг доказів у справі, аби спростити підготовку до розгляду справи по суті і для суду, і для іншої сторони.

При цьому за приховування доказів сторони будуть нести відповідальність, як і за інші зловживання процесуальними правами та порушення обов’язків. Санкції передусім полягатимуть у зміні порядку розподілу судового збору та інших судових витрат, накладенні штрафів тощо. Крім того, у разі порушень, допущених адвокатом або прокурором, суд зможе звернутися до відповідних дисциплінарних органів.

Розмежування юрисдикції

Ще одне суттєве нововведення — зміна принципу визначення юрисдикції (із суб’єктного на предметний). Автори реформи визнають, що цей принцип складніший. Наприклад, доведеться встановлювати: відносини є публічними чи приватними. Слід буде з’ясовувати: має справа розглядатись у загальному суді чи в господарському. «Проте ми намагалися максимально детально викласти в правилах юрисдикції, що є в кожному кодексі, ті випадки, які зараз викликають питання», — розповів О.Філатов.

Разом з тим він визнав, що певні спірні моменти залишаться, зокрема щодо земельних справ. Тут неодноразово змінювалася практика і ВСУ, і КС, виносилися рішення, що суперечать одне одному. Питання залишається дискусійним і нині: що в таких спорах є основним — право власності, розпорядження землею чи виконання публічно-правових функцій суб’єктом владних повноважень?

Є й інші подібні моменти, визначені в кодексах більшою чи меншою мірою. Зокрема, не виникало питань про віднесення спорів щодо інтелектуальної власності до господарської юрисдикції, бо є практика, яка склалася. Складніше зі спорами з Антимонопольним комітетом, є інші дискусійні моменти.

Очікується, що нове процесуальне законодавство буде прийняте Верховною Радою до кінця поточної сесії. Проте О.Філатов не відкидає того, що це може статись і до кінця травня. Тож юристам варто вже сьогодні вивчати відповідні норми. І готуватися до того, що вже невдовзі доведеться їх застосовувати на практиці.

Джерело: ЗакониБизнес

УГОН АВТОМОБИЛЯ (НЕЗАКОННОЕ ЗАВЛАДЕНИЕ ТРАНСПОРТНЫМ СРЕДСТВОМ) В УКРАИНЕ: ПРИЗНАКИ, ОТВЕТСТВЕННОСТЬ, НАКАЗАНИЕ

В последнее время количество случаев угона автомобилей в Украине существенно возросло. При этом процент раскрываемости данного вида преступлений снизился. Украинским законодательством предусмотрена уголовная ответственность и достаточно суровое наказание за совершение таких действий, однако это не останавливает злоумышленников.

Что же такое угон автомобиля и чем он отличается от кражи? Есть ли разница в ответственности, если машина угнана из гаража, двора, стоянки или парковки? Какое наказание предусмотрено за такие действия?

Что такое угон автомобиля и какие действия не признаются угоном:

Уголовная ответственность за незаконное завладение транспортным средством, которое в повседневной жизни называют «угон автомобиля», предусматривает статья 289 Уголовного кодекса Украины (далее УК Украины). Это преступление заключается в умышленном, с любой целью, противоправном изъятии любым способом транспортного средства у владельца или пользователя вопреки их воле.

Учитывая, что для фактов незаконного завладения транспортными средствами законодательством предусмотрена специальная статья, соответствующие действия не могут квалифицироваться как предусмотренная ст. 185 УК Украины кража (тайное похищение чужого имущества).

Указанное выше изъятие автомобиля может осуществляться как путем запуска двигателя и оставления места нахождения автомобиля на нем же (наиболее распространенный вид угона), так и путем буксировки или погрузки автомобиля на другое транспортное средство. Также, автомобиль может быть угнан даже во время движения, когда злоумышленник заставляет водителя выполнять его распоряжения и ехать в определенном направлении.

Угон может совершаться любым способом: тайно (когда никто не видит), открыто (на глазах у очевидцев), путем обмана или злоупотребления доверием (когда владелец сам передает автомобиль злоумышленнику, не понимая преступных намерений последнего) с применением насилия или угроз.

Цель и мотив незаконного завладения транспортным средством не влияют на факт наличия состава преступления. Так, угоном должно признаваться завладение автомобилем как для дальнейшей перепродажи или продажи его запчастей, так и для того, чтобы покататься, доехать до определенного места и там оставить, использовать для перевозки груза и бросить, совершить на нем другое преступление и т.п.

Действия лица являются угоном, если они осуществляются противоправно, то есть имеет место завладение автомобилем, которым оно не имеет права пользоваться. Существует прямо предусмотренный законом случай, когда завладение чужим автомобилем не является противоправным - это осуществление действий в состоянии крайней необходимости (например, завладение чужой машиной для доставки тяжело больного человека в больницу, для эвакуации людей во время землетрясения, пожара, техногенной катастрофы или устранения другой непосредственно угрожающей опасности и т.п.).

Учитывая, что угоном является завладение автомобилем вопреки воли его владельца или законного пользователя, не является преступлением изъятие автомобиля с добровольного разрешения «хозяина» машины. При этом, разрешение не может считаться добровольным, если оно получено с целью угона в результате угроз, применения физической силы, обмана, злоупотребления доверием и т.п.

Согласно судебной практике, как правило, не признаются угоном действия членов семьи собственника или законного пользователя автомобиля и действия водителей учреждений, предприятий или организаций, которые без надлежащего разрешения совершают поездку на закрепленном за ним автомобиле. Вместе с тем, в зависимости от конкретных обстоятельств подобные случаи могут расцениваться и иначе, квалифицируясь как преступление.

Здесь также стоит отметить, что лица, которые не принимали участия в изъятии транспортного средства, но уже после завладения им осуществляли поездку на нем, не подлежат уголовной ответственности.

Преступление считается оконченным с того момента, когда транспортное средство начало движение или с момента, когда злоумышленник установил контроль над машиной (в случае угона во время движения).

Если же виновный проник в салон автомобиля, гараж или иное помещение, где он хранится, попыталась его завести (запустить двигатель) или осуществить буксировку, однако не смог реализовать до конца свой умысел, такие действия являются покушением на совершение преступления и также влекут за собой уголовную ответственность.

Наказание за угон автомобиля (незаконное завладение транспортным средством):

За совершение незаконного завладения транспортным средством в соответствии с уголовным кодексом может быть назначено одно из следующих наказаний: штраф в размере от 17 000 грн. до 20 400 грн. (1000 - 1200 необлагаемых минимумов доходов граждан); ограничение свободы на срок от 3 до 5 лет; лишения свободы на срок от 3 до 5 лет.

Вместе с тем, частями 2 и 3 ст. 289 УК Украины предусмотрены обстоятельства (квалифицирующие признаки), при наличии которых назначается более строгое наказание.

Так, судом может быть назначено наказание в виде лишения свободы на срок от 5 до 8 лет с конфискацией имущества или без таковой по ч.2 ст.289 УК Украины, то есть в случае совершения угона:

- повторно (т.е. лицом, ранее совершившим незаконное завладение транспортным средством или другие преступления против собственности, предусмотренные ст.ст. 185, 186, 187, 189, 190, 191, 262, 410 УК Украины);

- по предварительному сговору группой лиц (когда два и более лица заранее, до начала изъятия автомобиля договорились о совместном совершении преступления и угнали его совместными усилиями);

- с применением насилия, не опасного для жизни или здоровья потерпевшего, или с угрозой применения такого насилия;

- с проникновением в помещение либо иное хранилище (то есть путем тайного или открытого противоправного вторжения с целью угона в гараж, паркинг, оборудованную оградой стоянку и т.п.);

- если в его результате причинён значительный материальный ущерб (реальный ущерб на сумму от 80 000 грн. до 200 000 грн. (100 - 250 необлагаемых минимумов доходов граждан по состоянию на 2017 г.).

Наказание в виде лишения свободы на срок от 7 до 12 лет с конфискацией имущества или без таковой назначается судом по ч. 3 ст. 289 УК Украины, то есть в случае совершение угона:

- организованной группой;

- с применением насилия, опасного для жизни или здоровья потерпевшего, или с угрозой применения такого насилия;

- если в его результате причинён крупный материальный ущерб (реальный ущерб на сумму более 200 000 грн. (более 250 необлагаемых минимумов доходов граждан по состоянию на 2017 г.).

Субъектом данного преступления, то есть лицом, которое может быть привлечено к уголовной ответственности, является лицо, достигшее 16-ти лет (в случае совершения преступления, предусмотренного ч.1 ст.289 УК Украины) или 14-ти лет (в случае совершение преступления, предусмотренного чч.2,3 ст.289 УК Украины).

Следует отметить, что согласно ч. 4 ст. 289 УК Украины лицо, которое впервые совершило угон автомобиля, во время которого не применялось какое-либо насилие или угрозы к потерпевшему, и при этом добровольно заявило о совершении им преступления правоохранительным органам, вернуло транспортное средство владельцу и полностью возместило причиненный ущерб, - освобождается судом от уголовной ответственности.

Источник: Юридический интернет-ресурс  «Протокол» http://protokol.com.ua  

Внесены изменения в Уголовный процессуальный кодекс

 В Уголовный процессуальный кодекс внесены изменения, обеспечивающие реализацию заочного осуждения.

В частности, срок ознакомления с материалами досудебного расследования сторонами уголовного производства в порядке, предусмотренном статьей 290, хотят не засчитывать в общий срок досудебного расследования.

Кроме того:

- до 18 месяцев увеличивается максимально допустимый срок содержания под стражей в особо сложных уголовных производствах по особо тяжким преступлениям;

- до 18 месяцев может быть продлен срок досудебного расследования в производстве об особо тяжких преступлениях в специальном предварительном расследовании;

- в специальном судебном производстве при наличии в нем других обвиняемых по ходатайству прокурора судебное разбирательство осуществляется в судебном заседании в одном уголовном производстве;

- предусмотрена возможность осуществлять вызов лица, находящегося за пределами Украины, путем направления повестки по последнему известному месту его жительства или пребывания и обязательной публикации в СМИ общегосударственной сферы распространения и на официальном сайте органа, осуществляющего досудебное расследование (в таких случаях лицо считается надлежащим образом ознакомленным с содержанием повестки с момента ее опубликования в СМИ);

- предусмотрено, что общий срок досудебного расследования при объединении уголовных производств определяется:

1) в производствах, которые расследовались в один промежуток времени - путем поглощения меньшего срока большим;

2) в производствах, которые расследовались в разные промежутки времени - путем добавления сроков досудебного расследования по каждому из таких производств, которые не пересекаются, в пределах сроков досудебного расследования преступления, предусматривающего наиболее длительный срок предварительного расследования с учетом возможности его продления;

- предусмотрена возможность заключения соглашения о признании виновности между прокурором и подозреваемым или обвиняемым в производстве по особо тяжким преступлениям, совершенным организованной группой или преступной организацией (террористической группой или террористической организацией), при условии разоблачения подозреваемым, который не является организатором такой группы или организации, преступных действий других участников группы или других совершенных группой или организацией преступлений, если сообщенная информация будет подтверждена доказательствами;

- уголовные производства, созданные следователями органов прокуратуры передадут следственным органам Государственного бюро расследований (после введения в действие части четвертой статьи 216 УПК).

Также предложено внести изменения в пункт 20-1 Переходных положений УПК, определив временные особенности применения главы 24-1 УПК: рассмотрение соответствующих ходатайств и специальное судебное разбирательство в отношении преступлений, указанных в части второй статьи 297-1 и пункте 20-1 Переходных положений УПК, осуществляет суд по правилам подсудности, установленным УПК.

Кроме того, согласно предусмотренным изменениям, уголовные производства, в которых осуществлялось специальное досудебное расследование преступлений, предусмотренных пунктом 20-1 Переходных положений УПК, и обвинительные акты, направленные в суд до истечения двухлетнего срока после введения в действие части четвертой статьи 216 УПК, а также уголовные дела, которые по состоянию на эту дату находятся на рассмотрении суда, рассматриваются с учетом правил специального судебного производства и особенностей, определенных настоящим пунктом.

Закон «О внесении изменений в Уголовный процессуальный кодекс Украины (относительно усовершенствования механизмов обеспечения задач уголовного производства)» (проект № 5610) принят на утреннем заседании ВР 16 марта.

Источник: ЮРЛИГА http://jurliga.ligazakon.ua

Під час дії мораторію будь-які перевірки, зокрема документальні, фактичні або камеральні заборонені, а прийняті за їх наслідками податкові повідомлення – рішення підлягають скасуванню

Сьогодні діє мораторій або заборона на проведення перевірок контролюючими органами в багатьох сферах, в тому числі і у сфері повноти та своєчасності сплати податкових зобов’язань.  Проте багато державних органів користуються винятками у діючий забороні, які тлумачать розширено та вдаються до протиправних дій.

У справі № 823/1338/16, що була розглянута Київським апеляційним судом, фіскальний орган провів камеральну перевірку, тобто таку, яка здійснюється посадовими особами контролюючого органу без виїзду до платника податків шляхом аналізу даних, які містяться у поданих платником податків звітах та деклараціях. Тобто, раптово платник податку отримав повідомлення –рішення про донарахування зобов’язань із сплати на землю, яке оскаржив до суду.

В ухвалі від 13 грудня 2016 року Київський апеляційний адміністративний суд по справі № 823/1338/16, як і Черкаський окружний адміністративний суд, став на бік платника податків. Суди, керуючись пунктом3 Розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» визнали протиправним та скасували рішення –повідомлення. Зокрема суди підкреслили, що існуюча заборона стосується усіх видів податкових перевірок, в тому числі документальних, фактичних чи камеральних.

Цікаво, що хоча де-факто платником податків дійсно були допущені порушення із сплати плати за землю, проте адміністративне судочинство  визначило переважну роль заборони на проведення перевірок над тими порушеннями, яких припустився  платник податку, і які були встановлені під час перевірки. Отже, незважаючи на те, що фіскальний орган правильно встановив порушення закону платником податку, встановлювати цього завдяки мораторію він не мав права, тому його акт визнано судом протиправним та скасовано.

Слід також нагадати, що Верховна Рада України продовжила дію мораторію на проведення перевірок бізнесу до 31 грудня 2017 року. Відповідно до Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № № 1728-VIII, на законодавчому рівні впроваджується повне обмеження на проведення планових заходів із здійснення державного нагляду до 31 грудня 2017 року (крім проведення планових заходів Державною ветеринарною та фітосанітарною службою України в частині перевірки безпечності та якості харчових продуктів).

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс «Протокол» http://protokol.com.ua  

Европейский суд по правам человека определили, когда явку с повинной нельзя считать доказательством

Суд не должен опираться на явку с повинной, которую оформили без участия адвоката. А показания, полученные в отсутствие защитника, нельзя считать достоверными. К таким выводам пришел Европейский суд по правам человека, рассмотрев жалобу российского заключенного.

В решении по делу «Шлычков против России» (40852/05) ЕСПЧ подчеркнул, что в его обязанности не входит выяснение того, являются ли определенные виды доказательств допустимыми. Однако суд решил проанализировать, можно ли считать это разбирательство в целом, в том числе способ получения доказательств, справедливым.

В решении отмечается, что право не давать показания против самого себя является неотъемлемой составляющей справедливого разбирательства, которое закрепляет ст. 6 Конвенции о защите прав человека и основоположных свобод. Смысл этого права заключается в том числе в защите подозреваемого от принуждения к чему-либо со стороны властей.

При этом сторона обвинения по делу должна обосновывать свою позицию, не апеллируя к доказательствам, которые получили от обвиняемого в принудительном порядке или путем подавления его воли, подчеркнул ЕСПЧ. Он также напомнил, что показания, полученные в нарушение этих правил, являются недостоверными, а использование их для вынесения обвинительного приговора противоречит ст. 6 Конвенции.

Явка с повинной, которую заявитель написал после задержания и ареста в отсутствие адвоката, была одним из основных доказательств стороны обвинения. Облсуд счел эти показания неприемлемыми, однако сослался на них, признавая фигуранта виновным и вынося обвинительный приговор. Российская сторона в отзыве на жалобу указала, что подсудимый сам отказался от своих процессуальных прав, что подтверждает его письменное заявление.

В связи с этим ЕСПЧ напомнил, что «отказ от прав, гарантированных конвенцией, не должен противоречить каким-либо важным общественным интересам и должен быть выражен в однозначном виде и сопровождаться минимальными гарантиями, сопоставимыми со степенью значимости отказа».

При этом, подчеркнул ЕСПЧ, явку с повинной оформили на день раньше, нежели отказ от защитника.

Источник: ЗаконБизнес

Отмена приказа налогового органа на проверку ввиду несоблюдения установленной законом процедуры.

24 января 2017 ВАСУ вынесено определение по делу № К/800/35494/15, согласно которому суд подтвердил позицию первых двух судебных инстанций о признании противоправным и отмене приказа налогового органа на проверку ввиду несоблюдения установленной законом процедуры.

Так, документальная внеплановая невыездная проверка проводится на основании приказа руководителя контролирующего органа и при наличии оснований для ее проведения, а право на проведение такой проверки возникает при условии заблаговременного направления до начала проверки налогоплательщику заказным письмом с уведомлением о вручении (или вручения ему или его уполномоченному представителю под расписку) копии приказа о проведении документальной внеплановой невыездной проверки и письменного уведомления о дате начала и месте проведения такой проверки (п. 78.4, п. 78.5 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 Налогового кодекса Украины). Указанное согласуется с правом налогоплательщика присутствовать при проведении проверок и предоставлять объяснения по вопросам, возникающим во время таких проверок, закрепленного в подпункте 17.1.6 пункта 17.1 ст. 17 Налогового кодекса Украины, и обязанностью налогоплательщика предоставить должностным (служебным) лицам органов государственной налоговой службы в полном объеме все документы, принадлежащие или связанные с предметом проверки, что предусмотрено пунктом 85.2 ст. 85 Налогового кодекса Украины.

Из материалов дела усматривается, что оспариваемый приказ и сообщение о проведении проверки истца от 5 января 2015 направлено заказным письмом с уведомлением о вручении только 5 января 2015 в 18 час. 33 мин., а получено истцом только 16.01.2015 года. При этом, и в оспариваемому приказе, и в сообщении о начале проведения проверки датой начала документальной внеплановой невыездной проверки указано 6 января 2015, то есть на следующий день после вынесения соответствующего приказа. Иными словами, налоговый орган направил приказ о назначении проверки и уведомление о начале проверки всего лишь за один день до начала такой проверки. Такие действия являются нарушением норм статьи 79 Налогового кодекса Украины и должны быть отменены, как незаконные.

Также, следует отметить, что аналогичная позиция изложена в постановлении Верховного Суда Украины от 27.01.2015 года по делу№21-425а14, где четко определено, что анализируемым нормами Налогового кодекса, с соблюдением баланса публичных и частных интересов, установленные условия и порядок принятия контролирующими органами решений о проведении проверок, в том числе документальных внеплановых выездных. Только их соблюдение может быть надлежащим основанием приказа о проведении проверки. С приказом о проверке, сведениями о дате ее начала и место проведения плательщик должен быть ознакомлен в установленный законом способ до ее начала. Невыполнение требований подпункта 78.1.1 пункта 78.1 статьи 78 и пункта 79.2 статьи 79 Налогового кодекса приводит к признанию проверки незаконной и отсутствии правовых последствий такой.

Таким образом, если Вы внезапно получили уведомление о проведении невыездной документальной проверки по вопросам соблюдения налогового законодательства, рекомендуем Вам обратиться к своему юристу на предмет выявления законности соблюдения процедуры ее назначения.

Источник: Юридический интернет-ресурс  http://protokol.com.ua  

Як повернути кошти надані в борг?

Доволі часто у добросовісних позичальників виникає проблема, як повернути кошти, надані в борг.

В даному питанні раджу підійти до цього досить серйозно та відповідально, а ще краще залучити юриста, який вам допоможе в укладенні розписки (договору позики), а також проконсультує, які можуть виникнути ризики та як діяти, якщо боржник відмовляється повертати вам кошти.

Для початку слід зазначити, договір позики (як прийнято в народі називати розписка) визначається ЦК України, а саме відповідно до ст. 1046: « за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості».

При укладенні договору позики (розписки) вам слід обов’язково прописати наступні умови:

• у тексті має бути чітко зазначена особа, яка отримує грошові кошти, а також зазначені її паспортні дані;
• у тексті також має бути вказана сума, яку особа отримує (вказана цифрами та прописними буквами), якщо кошти в іноземній валюті, має бути зафіксовано за яким курсом буде повертатись борг;
• також має бути передбачений кінцевий термін повернення отриманих коштів, або визначено періоди для повернення частками;
• у разі, якщо кошти передаються під відсотки – має бути передбачена ставка, під яку отримуються кошти;
• після підписання договору (розписки) необхідно підписати акт прийому-передачі грошових коштів в двох екземплярах (по одному – для кожної сторони);
• після підписання договору, Кредитор (позикодавець) повинен отримати від боржника копію паспорту та ідентифікаційного коду;
• при передачі в якості забезпечення договору позики рухомого/нерухомого майна, оформлюється договір іпотеки/застави, який в обов’язковому порядку має посвідчуватись нотаріусом.

Також необхідно зазначити, що договір позики (розписку) не потрібно в обов’язковому порядку посвідчувати у нотаріуса, але якщо бажаєте то це буде великим плюсом.

Чинним законодавством встановлено додаткову компенсацію у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, «боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший процент не встановлений договором або законом». А тому від суми боргу ви маєте право вимагати ще додатково 3 % річних за прострочення виконання зобов’язання, а також індекс інфляції.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).

Також, варто відзначити, якщо ви розписку уклали у валюті, тоді у поверненні інфляційних витрат вам буде відмовлено, про що свідчить судова практика. Зокрема, постановою ВСУ від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15, визначено, що офіційний індекс інфляції це знецінення – зниження купівельної спроможності грошової одиниці України – гривні, а не іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов‘язанні індексації не підлягає.

Інколи на практиці бувають такі випадки, коли у розписці дата повернення не була зазначена. Це не є вкрай гострою проблемою, адже згідно з ч.2 статті 530 ЦК України, «якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час». Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у встановлений строк, а якщо строк не встановлений, протягом 30-ти днів з дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це.

В такому випадку слід надіслати поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) або вручити особисто боржнику письмову претензію про повернення боргу протягом 30-ти діб. Якщо вручаєте особисто, то обов’язково з розписом отримувача і зазначенням ним дати отримання на копії претензії.

Головним моментом є те, щоб ви не пропустили строк позовної давності, яка триває 3 роки з моменту зазначення у розписці дати повернення грошей.

При поданні позову до суду про стягнення боргу ви можете також просити суд забезпечити ваш позов шляхом накладення арешту на майно боржника, для того поки вашу справу розглядатимуть у суді боржник не відчужив своє майно.

Крім цього є ще декілька способів як «мотивувати» боржника сплатити свій борг, це може бути заборона на виїзд з України, арешт особистого майна боржника, або подача заяви в поліцію про шахрайство (стаття 190), як правило такий підхід дає дуже ефективний результат. Якщо боржник хоче уникнути судимості за шахрайство (ст. 190 ККУ), то він знайде необхідні гроші для повного повернення боргу в обмін на те, що б залишили його в спокої.

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс «Протокол» http://protokol.com.ua