Питання послуг страхування у практиці ВАСУ

У нещодавно розглянутих справах, що стосувалися сфери страхування, ВАСУ звернувся до аналізу нюансів віднесення страхових платежів до здійснених платником податків витрат, а сум страхового відшкодування – до доходів.

Так, 21.02.2017 ВАСУ постановив ухвалу у справі № 820/11841/15, що стосувалася витрат платника податків на оплату послуг страхової компанії. За матеріалами справи суб’єкт господарювання скористався послугами страхової компанії щодо добровільного страхування фінансових ризиків. У процесі проведення перевірки податковий орган виявив, що за охоплений нею період на підприємстві не трапилося жодного страхового випадку. Це дало податківцям підстави утвердитися у думці, що у діяльності платника податків відсутні ризики, а відтак, потреби у послугах страхової компанії немає. Податковий орган підсумував, що зв'язок між проведеними операціями зі страхування та фінансово-господарською діяльністю підприємства не простежується, а отже, платник податків неправомірно відніс суму страхових платежів до здійснених ним витрат.

Вирішуючи цю справу, ВАСУ виходив із класичного розуміння послуги як такої, що споживається у процесі її надання, та правової природи договору страхування.

Суд касаційної інстанції підкреслив, що страхові платежі фактично не мають безпосереднього зв’язку із настанням страхового випадку (хоча їх розмір і обумовлений оцінкою ризику), зазначивши, що «…факт надання послуги страхування не пов'язаний безпосередньо з настанням страхового випадку. Визначення страхування як форми захисту осіб від настання певних подій, обумовлених договором страхування, не включає такої ознаки, як обов'язкове і неминуче настання відповідної події. З моменту вступу в силу договору страхування (сплати страхової премії) і впродовж усього строку дії договору послуга страхування є зробленою (наданою), адже упродовж цього строку застрахований інтерес страхувальника є захищеним».

Таким чином, розгляд справи було підсумовано позицією, згідно з якою витрати на страхування – це «оплата» не страхового випадку, а радше перманентного почуття безпеки страхувальника, а тому висновок контролюючого органу щодо відсутності зв'язку між страхуванням та господарською діяльністю підприємства є помилковим.

Міркування ВАСУ щодо віднесення отриманих сум страхового відшкодування до доходів платника податків були наведені в ухвалі від 15.03.2017 у справі №2а/2570/3582/11, що стосувалася страхування банківських ризиків. Із обставин справи відомо, що банком були укладені договори страхування фінансових ризиків непогашення кредитів. Страхові платежі по застрахованим кредитам були сплачені та віднесені банком до складу валових витрат. Кредити не були повернуті позичальниками, що стало приводом для виплати фінансовій установі страхового відшкодування. Провівши перевірку, податковий орган дійшов висновку, що суми отриманого страхового відшкодування банк зобов’язаний був віднести до своїх валових доходів. Інтерес тривалої судової тяганини по цій справі полягає у тому, що судді першої та апеляційної інстанцій покладали в основу своєї позиції аргумент про те, що банком не страхувалися збитки, а страхове відшкодування здійснювалось у розмірі, що дорівнює сумі непогашення кредиту. У судових рішеннях наголошувалося, що «в договорах не зазначено про страхування банком будь-яких збитків… відсутнє саме поняття застраховані збитки», а отже, на думку судів, підстав для віднесення банком отриманих сум відшкодування до доходів не було.

Розглядаючи справу, ВАСУ вказав, що «визначальною умовою страхового відшкодування є наявність понесених збитків, що були застраховані», фактично визнаючи, що банк поніс збитки у сумі неповернених кредитів, що і становило порушення його майнового інтересу.

Джерело: Юридична Газета online http://yur-gazeta.com