Необхідна оборона та крайня необхідність.

Відповідно до ст. 36 КК необхідна оборона — це правомірний захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпеці посягання й обстановці захисту.

Право на необхідну оборону є природним і невідчужуваним, а також абсолютним правом людини. Це означає, що всі інші особи, в тому числі представники влади, не можуть перешкоджати громадянинові в законному здійсненні цього права. Кожний громадянин має право на необхідну оборону незалежно від можливості звернутися за допомогою до органів влади або посадових осіб для відвернення або припинення посягання.

Закріплене в ст. 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що “кожний має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань” (ч. 2 ст. 28 Конституції України).

Оскільки здійснення необхідної оборони є суб’єктивним правом, а не обов’язком громадянина, то відмова останнього від використання свого права не тягне за собою якоїсь відповідальності. Крім того, громадянин не зобов’язаний доводити до відома державних або інших органів чи посадових осіб про вчинений ним акт необхідної оборони.

Згідно з ч. 1 ст. 36 КК право на необхідну оборону виникає лише за наявності відповідної підстави, якою є вчинення суспільно небезпечного посягання, що зумовлює у того, хто захищається, необхідність у негайному його відверненні або припиненні шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає. Ця підстава необхідної оборони складається з двох елементів: суспільно небезпечного посягання і необхідності в його негайному відверненні або припиненні.

Під суспільно небезпечним посяганням розуміють посягання з боку людини, на що прямо вказує ч. 1 ст. 36 КК. Посягнути — означає спробу заподіяти шкоду. Така спроба є суспільно небезпечною, якщо її об’єктом є правоохоронювані права та інтереси особи, що захищається, або іншої особи, суспільні інтереси або інтереси держави: життя, здоров’я, особиста і статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканність житла, а також інші права і законні інтереси особи, що захищається, або іншої особи; громадська безпека і громадський порядок, спокій громадян і недоторканість їх власності тощо; зовнішня безпека й обороноздатність країни, збереження державної та військової таємниці, недоторканність державних кордонів тощо. Тобто, коло правоохоронюваних інтересів, що можуть бути об’єктом посягання, є практично необмеженим. Однак слід зазначити, що діяння, що не є суспільно небезпечним, за жодних обставин не може зумовити право на необхідну оборону.

Істотною характеристикою суспільно небезпечного посягання є його наявність, тобто тривалість у часі, протягом якого тільки і можлива необхідна оборона. Воно має початковий і кінцевий моменти. Роз’яснюючи це положення, Пленум Верховного Суду України в постанові “Про судову практику у справах про необхідну оборону” від 26 квітня 2002 р. зазначив, що стан необхідної оборони виникає не тільки в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, але й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди.

Другим елементом, що характеризує підставу необхідної оборони, є наявність у того, хто захищається, необхідності в негайному відверненні або припиненні наявного суспільно небезпечного посягання. Така необхідність виникає у разі, якщо зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди тому, хто посягає, загрожує негайною і явною шкодою для правоохоронюваних інтересів. Отже, надаючи громадянам право на необхідну оборону, закон має на увазі лише такі випадки захисту, за яких громадянин змушений невідкладно заподіяти шкоду тому, хто посягає, з тим, щоб відвернути або припинити посягання та ефективно здійснити захист. Якщо ж така невідкладна необхідність ще не виникла або, навпаки, вже минула, то й стан необхідної оборони або ще не виник, або, виникнувши, уже закінчився. Обидва випадки свідчать про відсутність стану необхідної оборони.

Ознаки необхідної оборони, визначені в ст. 36 КК, характеризують таке:

Мету оборони. Кінцевою метою необхідної оборони є захист правоохоронюваних інтересів або прав особи, що обороняється, іншої особи, громадських інтересів або інтересів держави від суспільно небезпечного посягання. Для визнання оборони правомірною достатньо, щоб особа, яка обороняється, діяла із цією метою, і зовсім не обов’язково, щоб її було фактично досягнуто (наприклад, особа, яка обороняється, заподіяла тому, хто посягає, шкоду, проте не змогла припинити посягання, що розпочалося). Якщо той, хто захищався, керувався іншою метою (наприклад розправи над тим, хто посягає), то його дії набувають протиправного характеру, у зв’язку з чим відповідальність за заподіяну шкоду повинна наставати на загальних підставах.

Спрямованість (об’єкт) заподіяння шкоди. Шкоду за необхідної оборони має бути заподіяно лише тому, хто посягає, його правам та інтересам. Якщо посягають декілька осіб, то той, що обороняється, може заподіяти шкоду як одному, так і кожному з них.

Характер дій того, хто захищається. Поведінка того, хто захищається, за необхідної оборони може бути тільки активною, тобто може виражатися лише в діях, на що прямо вказано в ч. 1 ст. 36 КК. Такими діями можуть бути як фізичні зусилля особи, яка захищається (наприклад, завдання ударів кулаком), так і використання різноманітних знарядь, предметів, механізмів, пристроїв тощо, причому не тільки тих, які підібрано, виявлено або захоплено на місці захисту, а й тих, що були при особі, яка обороняється, або навіть спеціально приготовані нею для захисту (наприклад, використання наявного перочинного ножа або вогнепальної зброї, заздалегідь узятих для оборони тощо).

Своєчасність оборони. Дії особи, яка обороняється, визнаються правомірними лише у разі, якщо їх було вчинено протягом часу здійснення посягання. Іншими словами, захист буде виправданим лише протягом часу існування стану необхідної оборони, що визначається тривалістю суспільно небезпечного посягання, яке потребує свого негайного відвернення або припинення. Тому заподіяння шкоди до виникнення такого стану визнають так званою “передчасною” обороною, відповідальність за яку настає на загальних заставах.

У той же час, особа, яка обороняється, перебуваючи під впливом посягання, часто продовжує оборону й у тому випадку, коли посягання вже закінчено або припинено. У цьому разі має місце так звана “спізніла” оборона. 

Якщо ж шкоду заподіяно вже після того, як посягання було відвернено або закінчено, і для особи, яка захищалася, було очевидно, що в застосуванні засобів захисту явно відпала необхідність, відповідальність настає на загальних підставах або за ст.ст. 116, 118, 123 або 124 КК України.

Співрозмірність оборони. Ця ознака характеризує межі необхідної оборони, які хоча прямо і не названо в законі, проте висновок про них можна зробити, аналізуючи ч. 1 і ч. 3 ст. 36 КК. Відповідно до ч. 1 заподіяна тому, хто посягає, шкода має бути необхідною і достатньою у певній обстановці для негайного відвернення або припинення посягання, а з ч. 3 випливає, що заподіяна тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження) має відповідати двом обставинам, взятим у єдності: небезпечності посягання та обстановці захисту. Тобто заподіяння тому, хто посягає, смерті або тяжкого тілесного ушкодження визнається співрозмірним, якщо ця тяжка шкода відповідала небезпечності посягання й обстановці захисту.

Небезпечність посягання визначається цінністю блага, що охороняється законом, на яке спрямовано посягання (життя, здоров’я, власність, тілесна недоторканність, суспільний порядок тощо), і реальною загрозою заподіяння шкоди цьому благу з боку того, хто посягає.

Заподіяна тому, хто посягає, шкода має бути співрозмірною із обстановкою захисту, що визначається реальними можливостями і засобами того, хто захищається, для відвернення або припинення посягання. Характер такої обстановки залежить від реального співвідношення сил, можливостей і засобів особи, що захищається, і особи, яка посягає.

Крайня необхідність

Відповідно до ст. 39 КК крайня необхідність — це правомірне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення небезпеки, що загрожує, якщо її в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж шкода відвернена.

Право на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності є субсидіарним (додатковим) правом. Ним громадянин може скористатися лише в тому разі, якщо в певній обстановці заподіяння шкоди є вимушеним, крайнім, останнім засобом усунення небезпеки.

Стан крайньої необхідності виникає за наявності до того відповідної підстави, що складається з двох елементів:

небезпеки, що загрожує охоронюваним законом інтересам особи, суспільства або держави;

неможливості усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди інтересам суб’єктів, не причетних до створення такої небезпеки.

Першою ознакою підстави крайньої необхідності є наявність небезпеки, що може випливати з різних джерел: недбале поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими, радіоактивними, легкозаймистими, їдкими речовинами та іншими предметами, яким властива внутрішня об’єктивна спроможність вражати людину, заподіювати їй смерть або тілесні ушкодження, руйнувати, ушкоджувати або знищувати майно чи інші цінності. Небезпеку можуть становити стихійні сили природи (повені, обвали, зсуви, зливи тощо), напади тварин тощо.

Небезпека має загрожувати саме особистості, охоронюваним законом правам особи або правоохоронюваним суспільним або державним інтересам, і має бути наявною, тобто безпосередньо загрожувати правоохоронюваним інтересам. Якщо така небезпека ще не виникла або, навпаки, уже реалізувалася в заподіяній шкоді, то це виключає стан крайньої необхідності. Початковий момент виникнення небезпеки — це етап, коли вже існує загроза безпосереднього заподіяння шкоди (наприклад, безпосередня загроза затоплення, аварії, смерті тощо). Кінцевий момент існування такої небезпеки визначається або припиненням цієї загрози, або її реалізацією (наприклад, пожежа знищила майно або погашена, паводок спав, зсув припинився, аварію відвернено і т. ін.).

Другою ознакою підстави крайньої необхідності є відсутність реальної можливості усунути небезпеку, що загрожує, іншими засобами, ніж заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.

Це означає, що особа в обстановці, що склалася, змушена заподіяти шкоду, оскільки інших можливостей усунути безпосередню небезпеку немає. Іншими словами, заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам має бути єдино можливим засобом захисту від такої небезпеки. Тому, якщо в особи є декілька засобів усунення небезпеки, у тому числі і не пов’язаних із можливістю заподіяння шкоди, то це означає, що вона не перебуває в стані крайньої необхідності, а отже, і заподіяну нею шкоду не можна визнати правомірною. Звісно, це правило поширюється тільки на випадки, коли особа усвідомлювала наявність у неї декількох можливостей усунення небезпеки, але не скористалася тією з них, що не пов’язана із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам. Якщо ж у цій ситуації було допущено помилку, то заподіяння шкоди слід оцінювати за правилами уявної крайньої необхідності.

Правомірність (незлочинність) заподіяння такої шкоди визнається за умови, що поведінка особи відповідала певним ознакам, що характеризують:

її мету — в стані крайній необхідності це усунення небезпеки. Особа уявляє, яким чином небезпеку буде усунуто: шляхом знищення або ушкодження джерела небезпеки, перевезення людей у безпечне місце за допомогою взятого без дозволу чужого транспорту тощо;

спрямованість (об’єкт) заподіяння шкоди. У стані крайньої необхідності шкода заподіюється правоохоронюваним інтересам держави, суспільства або особи;

характер дій. Відповідно до ст. 39 КК стан крайньої необхідності припускає лише активну поведінку суб’єкта, наприклад, різні самоуправні дії, пов’язані із вилученням майна, його ушкодженням або знищенням, заволодінням зброєю або наркотичними засобами, транспортом, приховуванням злочинів, розголошенням державної або військової таємниці, порушенням різноманітних правил обережності, заподіянням шкоди життю або здоров’ю людини, позбавленням його особистої свободи тощо;

своєчасність заподіяння шкоди — лише протягом часу, поки існує стан крайньої необхідності;

межі заподіяння шкоди — їх КК не визначає, проте висновок про ці межі можна зробити, враховуючи тлумачення ч. 2 ст. 39, яка визначає перевищення меж крайньої необхідності як заподіяння шкоди більш значної, ніж шкода відвернута.

Отже, граничною і правомірною у стані крайньої необхідності повинна визнаватися заподіяна шкода, якщо вона рівнозначна шкоді відверненій або є менш значною, ніж відвернена шкода.

Визначення рівної або меншої значущості заподіяної шкоди передбачає її порівняння із шкодою, що загрожує. Але відвернена шкода — це завжди потенційна шкода, яка містилася в небезпеці, що загрожувала, а заподіяна — це завжди шкода фактична, реальна. Крім того, нерідко зазначені види шкоди спрямовані на блага різної суспільної значущості, і це ускладнює оцінку їх співрозмірності (наприклад, небезпека, що загрожує здоров’ю людей, усувається шляхом знищення приватного майна). Тому вирішення питання про їх порівняльну ціннісну характеристику в кожному випадку залежить від конкретних обставин справи. При однорідності відверненої та заподіяної шкоди їх можна порівняти за допомогою критеріїв, зазначених у законі або вироблених судовою практикою. У разі ж зіставлення якісно неоднорідних видів шкоди критеріями є загальновизнана людська мораль, ієрархія цінностей, де вищою цінністю визнається людина, її права та свободи, правосвідомість і правова культура населення тощо.

Крайню необхідність слід відрізняти від необхідної оборони за такими ознаками:

підставою необхідної оборони є суспільно небезпечне посягання людини, яке потрібно негайно відвернути або припинити; підстава крайньої необхідності — небезпека, що безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам, яку не можна усунути в певній обстановці інакше, ніж заподіянням шкоди;

за необхідної оборони шкоду має бути заподіяно лише тому, хто посягає; за крайньої необхідності — правоохоронюваним інтересам держави, суспільства або особи, тобто у першому випадку відбувається “сутичка права з неправом”, а в другому — навпаки, “сутичка права з правом”;

за необхідної оборони заподіяна шкода має відповідати небезпеці посягання та обстановці захисту; за крайньої необхідності — бути рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена;

перевищення меж необхідної оборони тягне привілейовану відповідальність і лише у випадках, спеціально передбачених в ст.ст. 118 і 124 КК, а за перевищення меж крайньої необхідності відповідальність настає на загальних засадах, хоча сам факт такого перевищення розглядається як обставина, що пом’якшує покарання.

Перевищення меж необхідної оборони

Перевищення меж необхідної оборони (ексцес оборони) свідчить про те, що особа, яка обороняється, перебуваючи у стані необхідної оборони, порушила вимогу про співрозмірність оборони.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КК “перевищенням меж необхідної оборони визнається навмисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Отже, перевищення меж необхідної оборони — це умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), явно нерозмірної з небезпечністю посягання або явно невідповідної обстановці захисту, що склалася. Це дає можливість виділити два види ексцесу оборони.

Перший вид такого ексцесу (перевищення меж допустимої шкоди) — має місце там, де при захисті від посягання невеликої суспільної небезпеки особа, яка захищалася, умисно заподіює тому, хто посягає, смерть або завдає йому тяжкі тілесні ушкодження.

Другий вид ексцесу (перевищення меж допустимої шкоди) — визначається тим, що особа, яка обороняється, усвідомлюючи свою очевидну перевагу над особою, що посягає, умисно, без необхідності позбавляє її життя або завдає тяжких тілесних ушкоджень. Тобто особа, що обороняється, заподіює тяжку шкоду, явно більшу, ніж вона була необхідною і достатньою, за сприятливої обстановки захисту для негайного відвернення або припинення посягання.

Ексцес оборони підлягає кваліфікації або за ст. 118 (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони), або за ст. 124 КК (нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень при ексцесі оборони).

Директор будет нести личную ответственность за неуплату предприятием налогов

Директор государственного и коммунального предприятия будет нести ответственность за возникновение налогового долга.

Верховная Рада Украины хочет внести изменения в порядок погашений налогового долга налогоплательщиками.

Так, 6 сентября 2016 года в Верховной Раде был зарегистрирован законопроект №5072 «О внесении изменений в ст. 96 Налогового кодекса Украины относительно погашения налогового долга налогоплательщиков».

Инициатором законопроекта выступил народный депутат Андрей Денисенко.

Миллионные налоговые долги коммунальщиков

По состоянию на 1 августа 2016 года, общая сумма налогового долга по коммунальным предприятиям Днепропетровской области составляет 302 200 000 грн.

Так, за январь-июль 2016 года сумма долга сокращена на 18 млн грн (1 января 2016 года — 320 200 000 грн). Годом ранее рост составил 31 700 000 грн (1 января 2015 года —     288 500 000 грн).

В этом же году проведены расчеты и погашены платежи в бюджет по механизму, введенному постановлением Кабинета Министров Украины от 4 июня 2015 года №375 (субвенция на погашение задолженности по разнице в тарифах на воду и тепло) на общую сумму 7 400 000 грн, что повлияло на общую сумму долга по коммунальным предприятиям.

Т.е. фактический рост на 2015 год составил 39 400 000 грн.

Как говорится в источниках, на 2014 год рост составил 44 300 000 грн (1 января 2014 года — 244 200 000 грн).

В 2014 году проведены расчеты и погашены платежи в бюджет по механизму, введенному постановлением Кабинета Министров Украины от 29 января 2014 года №30 (субвенция на погашение задолженности по разнице в тарифах на воду и тепло) на общую сумму 20 500 000 грн, что повлияло на общую сумму долга по коммунальным предприятиям.

Т.е. фактический рост за этот год составил 64 800 000 грн.

Сумма долга сократилась на 36,6 млн грн в 2013 году (1 января 2013 года — 280 800 000 грн).

Проведены расчеты и погашены платежи в бюджет по механизму, введенному постановлением Кабинета Министров Украины от 20 марта 2013 года №167 (субвенция на погашение задолженности по разнице в тарифах на воду и тепло) на общую сумму 44,0 млн грн, что повлияло на общую сумму долга по коммунальным предприятиям.

Фактически за год произошел рост долга на 7 400 000 грн.

Также наблюдается сокращение долга в 2013 году на 33,4 млн грн (1 января 2012 года —  314 200 000 грн).

Проведены расчеты и погашены платежи в бюджет по механизму, введенному постановлением Кабмина от 11 июня 2012 года №517 (субвенция на погашение задолженности по разнице в тарифах на воду и тепло) на общую сумму 127 200 000 грн, что повлияло на общую сумму долга по коммунальным предприятиям.

Т.е. фактически за 2012 год произошел рост долга на 93 800 000 грн.

В 2011 году сумма долга сократилась на 44,8 млн грн (1 января 2011 года — 359,0 млн грн).

Так, в течение 2015 года по 61 коммунальному предприятию Днепропетровской области направлены 93 письма-обращения в орган управления с предложением расторгнуть трудовой договор с руководителем предприятия-должника. Из них расторгнуты контракты с руководителями по пяти предприятиях.

В течение января-августа 2016 года по коммунальным предприятиям области направлены 79 обращений в орган управления с предложением расторгнуть трудовой договор с руководителем предприятия-должника. Из них расторгнуты контракты с руководителями по 12 предприятиях.

«Итак, действующий механизм не позволяет контролирующим органам достичь эффективных мер по погашению налогового долга, а органами местного самоуправления или органами исполнительной власти, к сфере управления которого принадлежит имущество такого коммунального предприятия, — осуществлять контроль за коммунальными предприятиями по использованию коммунального имущества», — говорит народный депутат Андрей Денисенко.

Что будет ожидать налогового должника

Налоговый кодекс Украины в подпунктах 96.4, 96.5 ст. 96 определяет положение о возможности расторжения трудового договора (контракта) с руководителем коммерческого предприятия при возникновении налогового долга.

Народный депутат предлагает внести ряд изменений в ст. 96 Налогового кодекса Украины:

1. П. 96.4 дополнить двумя абзацами следующего содержания:

«Трудовые договоры (контракты), заключаемые с руководителем государственного или коммунального предприятия, должны содержать положения об указанной ответственности, что является их существенным условием.

Нормы этого пункта не распространяются на случаи возникновения налогового долга вследствие обстоятельств непреодолимой силы (форс-мажорных обстоятельств) или неисполнения или ненадлежащего исполнения государственными органами обязательств по оплате товаров (работ, услуг), приобретенных у такого налогоплательщика за счет бюджетных средств, с предоставлением налогоплательщику субсидий или дотаций, предусмотренных законодательством или по возврату налогоплательщику излишне внесенных налогов и сборов, или их бюджетного возмещения согласно этому Кодексу и налоговым законодательством Украины».

2. П. 96.5 изложить в следующей редакции:

«В случае непогашения налогового долга государственных предприятий, не подлежащих приватизации, и коммунальных предприятий в течение календарного квартала, следующего за календарным месяцем, в котором возникло такое налоговый долг, орган местного самоуправления или орган исполнительной власти, к сфере управления которого принадлежит имущество такого предприятия по обращению органов доходов и сборов обязан расторгнуть трудовой договор (контракт) с руководителем предприятия.

Если в течение 30 календарных дней, следующих за днем ​​обращения органов доходов и сборов, орган местного самоуправления или орган исполнительной власти, к управлению которой принадлежит имущество такого предприятия, не назначит своего нового руководителя предприятия, то руководитель такого предприятия считается отстраненным от работы».

Что нужно сделать, чтобы погасить налоги

Основной целью законопроекта является установление баланса прав и обязанностей контролирующих органов и органов местного самоуправления или органов исполнительной власти, к сфере управления которого принадлежит имущество такого коммунального предприятия, для установления действенного механизма по погашению налогового долга.

Законопроект предусматривает изменения в части внедрения правовой конструкции, которая определила органы доходов и сборов, и местное самоуправление как партнерские стороны по достижению цели по эффективному использованию имущества коммунального предприятия для погашения налогового долга, а неэффективного руководителя такого предприятия ограничить в правах по осуществлению управления.

Автор Андрей Кривещенко

В Украине меняют закон об услугах ЖКХ: главные новшества

Проект новой редакции закона "О жилищно-коммунальных услугах" осталось принять только во втором чтении, сообщает Сегодня.ua.

Действующий Закон Украины "О жилищно-коммунальных услугах" был принят в 2004 году. В 2009 – 2015 гг. в него 14 раз вносились изменения, но они не смогли превратить его в рыночно ориентированный, направленный на защиту прав потребителей и развитие конкуренции в сфере ЖКХ (если такая цель вообще ставилась). Кроме того, даже в последней редакции этот закон плохо учитывал появление в отрасли такого важного участника, как ОСМД.

Кабмин в декабре 2014 г. зарегистрировал законопроект №1581, которым предлагался новый вариант закона о ЖКУ. По мнению депутатов, законопроект нуждался в существенной доработке, поскольку имел много недостатков: неточные формулировки терминов; неопределенность особенностей предоставления ЖКУ в одноквартирных домах, общежитиях, в жилом фонде социального назначения; отсутствие полного перечня требований к кандидатам в управляющие и т.п.

Но главное – в документе не было предложений, как решить проблемные отраслевые вопросы, таких как:

• углубление демонополизации ЖКХ и создание конкурентной среды на рынке услуг, совершенствование системы управления предприятиями отрасли, повышение эффективности деятельности предприятий;
• техническое переоснащение отрасли, сокращение удельных затрат энергетических и материальных ресурсов, создание действенного механизма стимулирования использования альтернативных источников энергии и видов топлива;
• возможности накопления средств и их использования для проведения капитальных ремонтов, реконструкции и модернизации многоквартирных жилых домов.

Поэтому в ноябре 2015 г. законопроект отправили на доработку в профильный комитет ВР, и 10.12.2015 г. был зарегистрирован обновленный вариант – №1581-д. Его инициаторами (авторами) названа группа народных депутатов, неформально возглавляемая Аленой Бабак, заместителем председателя комитета ВР по вопросам строительства, градостроительства и ЖКХ.

В пояснительной записке отмечено, что в доработанном проекте учтены замечания и предложения Главного научно-экспертного управления аппарата ВР. Он согласован с заинтересованными сторонами: Министерством регионального развития, строительства и ЖКХ; Национальной комиссией, осуществляющей государственное регулирование в сферах энергетики и коммунальных услуг; профильными ассоциациями и общественными институтами.

2 февраля текущего года законопроект № 1581-д был принят за основу (242 голоса "за"). 21 сентября профильный комитет ВР утвердил текст документа ко второму чтению и рекомендовал ВР принять его. Всего поступило 413 поправок от 25 народных депутатов, 261 из них учтены (редакционно, частично и по существу), а 152 отклонены как противоречащие концепции и задачам проекта. 

В сессионном зале законопроект во втором чтении на сегодняшний день не рассматривался.

Новации исходного законопроекта

Как показал анализ текста законопроекта, его авторы исходили из таких базовых принципов:

• отрасль ЖКХ внутри себя допускает существование различных укладов, форм работы, которые должны быть юридически равноправными;
• отрасль обречена иметь дело с монополистами, поэтому их деятельность должна быть регламентирована;
• предоставляемые отраслью ресурсы дорогие сами по себе, высока и стоимость их утилизации. Платить за все должен потребитель, но при этом должны быть государственный контроль процедур ценообразования (тарифов) и наличие системы субсидий. Также необходимы строгий учет объема предоставляемых услуг и контроль их качества;
• все ЖКУ должны предоставляться только на основе договоров потребителей с поставщиками. Типовые договора (положения которых нельзя ухудшать для потребителей) утверждаются Кабмином.

Реализация этих принципов в тексте одного закона – задача очень сложная, да все прописать и невозможно. Но закон, как минимум, задает рамки, в пределах которых детализация может осуществляться другими законами и подзаконными актами.

Что изменилось при подготовке ко второму чтению

Уточнены некоторые термины и полномочия госорганов в сфере ЖКХ. Зафиксировано, что участниками правоотношений в сфере предоставления ЖКУ являются потребители (индивидуальные и коллективные), управляющий и исполнители.

Разграничены понятия жилищной и коммунальной услуги. Первая – это услуга по управлению многоквартирным домом. Она включает уборку внутридомовых помещений и придомовой территории, выполнение санитарно-технических работ, содержание лифтов, покупку электроэнергии для обеспечения функционирования общего имущества, текущий ремонт общего имущества и т.д. Коммунальные услуги – это поставка природного газа, электрической энергии, тепловой энергии, горячей и холодной воды, водоотведение, обращение с бытовыми отходами.

Права потребителя дополнены двумя положениями:

• без дополнительной оплаты получать от исполнителя ЖКУ информацию о ценах и тарифах, общей стоимости месячного платежа, структуре цены, нормах потребления и порядке предоставления соответствующей услуги, а также о ее потребительских свойствах;
• расторгнуть договор о предоставлении коммунальной услуги (кроме поставок тепловой энергии), предупредив об этом исполнителя не менее чем за два месяца до даты расторжения договора.

Обязанности индивидуального потребителя дополнены:

• информировать управляющего, исполнителей коммунальных услуг об изменении собственника жилья и о фактическом количестве лиц, постоянно проживающих в жилье;
• предоставлять исполнителю услуг показатели индивидуальных приборов учета в порядке и сроки, определенные договором.

Появился новый пункт о правах и обязанностях коллективного потребителя. 

Изменена редакция пункта "Цены (тарифы) на ЖКУ устанавливаются по договоренности сторон, кроме случаев, когда в соответствии с законом они являются регулируемыми".

Определено, что в ряде случаев (они указаны в законе) дополнительно к плате за коммунальную услугу по снабжению тепловой энергией, горячей и холодной водой, водоотведению, обращению с бытовыми отходами потребитель вносит плату за клиентское обслуживание для возмещения исполнителю ряда его расходов.

В новой редакции изложены статьи, посвященные договорам на предоставление ЖКУ, порядку их составления, внесению изменений и прекращению. Указано, что в случае перерыва в предоставлении услуг на ликвидацию последствий аварии исполнитель обязан сообщить потребителю о таком перерыве не позднее трех часов с его начала.

Определено, что коммерческий учет коммунальных услуг (кроме обращения с бытовыми отходами) осуществляется домовым узлом. Учет услуг по поставке газа и по снабжению электроэнергией – индивидуальными узлами. Распределение показаний домовых узлов по потребителям осуществляется на основе показаний индивидуальных счетчиков.

 

Максимальный размер пени за просрочку оплаты коммунальных услуг уменьшен в 10 раз

Все обслуживание индивидуальных счетчиков осуществляется за счет их владельцев. Но если индивидуальными потребителями заключены договора с исполнителями услуг, то все затраты по обслуживанию счетчиков ложатся на исполнителя (он их включает в плату за клиентское обслуживание).

Максимальный размер пени за просрочку оплаты коммунальных услуг уменьшен в 10 раз, до 0,01% суммы долга за день.

Появился новый пункт, определяющий порядок отключения должников (за просрочку более 30 дней) от предоставления услуг (кроме электроэнергии и газа – там свои нормы). Предоставление услуги возобновляется в течение одного дня после полной оплаты или заключения соглашения о реструктуризации задолженности.

Вдвое сокращено время прибытия исполнителя услуги на вызов потребителя – не более суток.

Если исполнитель услуги или управляющий в течение пяти рабочих дней не реагирует на требования потребителя, изложенные в акте-претензии, то претензии считаются признанными.
Четко прописана процедура несанкционированного доступа представителя исполнителя в помещения для проведения ремонтных и восстановительных работ.

Вступление закона в силу

Определено, что существующие договоры о предоставлении коммунальных услуг действуют только в течение года со дня вступления в силу нового закона. То есть коммунальщикам и потребителям предстоит пережить тяжелейшую кампанию по подписанию новых договоров.

Новый закон вступит в силу со дня, следующего за днем его опубликования, но начнет действовать через три месяца со дня опубликования. Соответственно ныне действующий закон о ЖКУ станет бывшим. При этом ряд норм будут отсрочены. Так только с 1.01.2018 г. можно будет требовать с управляющего и исполнителей коммунальных услуг штрафы за превышение нормативных сроков проведения аварийно-восстановительных работ; с этой же даты потребители начнут платить пеню.

На 01.01.2019 г. отнесено начало предъявление к управляющим квалификационных требований профессии "менеджер (управляющий) жилого дома". С этой же даты планируется, что предусмотренные законодательством льготы и субсидии на оплату ЖКУ, начнут выплачиваться потребителю в денежной форме. Но вопрос подобной монетизации субсидий очень сложный, поэтому до этой даты он просто может быть не урегулирован правительством.

Автор Сергей Гусев

Двукратное повышение минимальной зарплаты: мифы и реальность

Украинцы наконец-то дожили до серьезного повышения зарплат, по инициативе президента и правительства минимальная зарплата увеличится с Нового года вдвое. УНИАН попытался разобраться с причинами и последствиями этого решения, подтвердив или развенчав часть возникших мифов.

Процесс принятия бюджета Украины подарил стране уже две информационные бомбы. Сначала депутаты решили в ходе первого чтения повысить себе зарплаты (впрочем, данная инициатива была позднее зарублена спикером Андреем Парубием), а потом правительство сообщило, что ко второму чтению подаст документ, в котором минимальная заработная плата (МЗП) будет увеличена с 1 января 2017 года до 3200 грн.

При этом в варианте госбюджета к первому чтению все было по-старому, минимальная зарплата равнялась прожиточному минимуму и должна была составлять на начало 2017 года 1600 грн. Что же заставило правительство пойти на такой шаг, и чем это может обернуться для страны?

Миф №1: спонтанное, непродуманное решение

Первое, что стоит отметить в инициативе повышения минимальной заработной платы- это поспешность решения. Да, правительство уже давно рассуждало о необходимости повышения минимальной зарплаты, которая не соответствует реальному прожиточному минимуму. По расчетам Министерства социальной политики, сегодня он должен составлять 2800 грн, а на 2017 год – 3200 грн. Но честно говоря, его размер власти могут высчитать на любую нужную им сумму.

При этом уж очень красиво выглядит названная главой правительства Владимиром Гройсманом сумма. Все напоминает советский стиль управления, когда волевым решением какой-то показатель повышают вдвое. А после говорят подчиненным: «делайте что хотите, но план выполните!».

Может быть поэтому правительство пока не представило никаких расчетов того, как вышли на цифру 3200 грн. «Нам дано поручение все просчитать. Я думаю, мы решим этот вопрос», - сказал министр финансов Александр Данилюк, дав понять, что пока окончательных цифр нет.

Показать же финальные расчеты Минфин обещает не позже середины ноября, когда законопроект о госбюджете должен рассматриваться в Раде во втором чтении.

О том, что инициатива повышения минимальной зарплаты имела спонтанный характер заявил и сопредседатель Стратегической группы советников Лешек Бальцерович.

«Неприятный сюрприз был вчера. Я хочу сказать, что ни я, и никто из международных организаций не знал об этом, что будет увеличение на 100% минимальной зарплаты. Что еще важно, мы не имели возможности ознакомиться с калькуляцией, на которую опирается это решение», - сказал он.

Миф №2: хотели облегчить жизнь чиновникам

Много «зрады» увидели в этом решении и потому, что в украинском законодательстве «минималка» со времен галопирующей инфляции 90-х является показателем для множества выплат и сборов.

Например, к ней привязаны штрафы, судебные сборы, плата за некоторые лицензии и прочее. Все это необходимо будет изучить правительству и парламенту и отвязать от «минималки», либо же оставить.

Первыми внимание привлекли зарплаты судей, депутатов, чиновников, работников новосозданных антикоррупционных органов и ряда других категорий госслужащих, увязанные на размер минимальной зарплаты.

Когда правительство решает поднять зарплату рабочему, оно одновременно поднимает ее и судье, чей доход измеряется десятками МЗП. Соответственно, для последнего повышение будет больше в десятки раз.

Такая система годами поддерживала кастовость в украинском обществе. К счастью, правительство анонсировало абсолютно правильное решение отвязать такие зарплаты от минимальной.

Что касается штрафов, их правительство вполне может оставить в привязке к минимальной зарплате, что только обрадует Министерство финансов и проверяющие органы. То же самое можно сказать и о лицензиях, судебных сборах и прочем.

В целом, в данном вопросе есть огромное поле как для облегчения бремени, так и для его ужесточения. Если правительство и Верховная Рада не поменяют множество законов и нормативных актов, завязанных на «минималку», ни бизнес, ни граждане не обрадуются возросшим поборам.

Интересен и момент электронного декларирования. Чиновникам по закону разрешается допустить ошибку при записи своего имущества на сумму не более 250 МЗП. То есть, если Кабмин не поменяет эту норму, чиновники смогут «забыть» указать имущество на 800 тыс. грн.

Однако, стоит отметить, что подать свои декларации с указанием всего имущества государственные мужи должны до конца октября с нынешним размером МЗП, поэтому панику в этом вопросе разводят напрасно.

Миф №3: жить всем станет лучше и веселей

Президент Петр Порошенко уже заявил, что решение о повышении минимальной зарплаты коснется 4 миллионов украинцев, которые сейчас получают зарплату менее 1500 гривень.

Вопрос лишь в том, для кого это станет позитивным изменением. Во-первых, от «минималки» хотят отвязать чиновников, депутатов и судей. Значит их повышение, скорее всего, не коснется.

Также есть категория людей, которые получают официально минимальную зарплату, а остальное в конверте. Для них просто вырастет доля чистой зарплаты и уменьшится выплата в конверте. А значит вырастет социальная защита, они смогут рассчитывать на большие больничные и так далее. В то же время, они потеряют в среднем 15% приобретенного из-за уменьшения положенной им субсидии.

Но хуже всего будет тем, кому фирмы действительно платили «минималку». Это касается прежде всего низкоквалифицированного персонала и жителей маленьких городов. Для них легальная зарплата в 2300 грн была абсолютно адекватной, а при 3200 грн предприниматель просто не увидит смысла держать «подорожавшего» работника.  

Те компании, которые не смогут обеспечить рост зарплат и покрыть увеличившиеся налоги на фонд оплаты труда, могут перевести сотрудников на полставки, трудоустроить их нелегально, либо вообще уволить.

Кому точно повезет, так это бюджетникам. Ведь теперь никто из них не будет получать меньше 3200 грн. Зарплату до 3 тыс. грн в нашей стране получают около 1 млн бюджетных работников, вот они-то и будут вознаграждены больше всех.

Миф №4: бизнес сможет это потянуть

Как отмечают эксперты и члены правительства, реальные зарплаты в стране за последнее время выросли значительно выше, нежели их легальный размер. Средняя зарплата находится на уровне 5 тыс. грн, при минимальной 1450 грн.

И это при том, что с начала года был снижен вдвое единый социальный взнос (ЕСВ), который оказывает основное давление на фонд оплаты труда компаний. Правительство в конце прошлого года сознательно отказалось от десятков миллиардов поступлений в бюджет Пенсионного фонда и фондов социального страхования, в надежде на то, что компании выведут зарплаты из тени, повысив декларируемые заработки своих работников.

Однако, должного эффекта это не возымело. Одни эксперты отмечают, что для такого шага бизнесу нужно больше времени, и процесс выхода из «тени» может занять несколько лет. Другие же сетовали на то, что условия для работы компаний в Украине все равно остаются слишком сложными, и одним снижением ЕСВ делу не поможешь.

Как бы там ни было, власти ждать больше не намерены. «У меня одна просьба к бизнесу, отдайте этот ресурс (сформированный из-за снижения ЕСВ - УНИАН) людям», - сказал президент Петр Порошенко на заседании национального совета реформ в прошедший вторник, а уже в среду премьер показал, как это можно сделать: по инициативе правительства и решению парламента.

Миф №5: ждем повышения прожиточного минимума и пенсии

Нечетко сформулированный посыл премьера на заседании правительства о том, что теперь минимальная зарплата будет равна фактическому прожиточному минимуму был многими интерпретирован как решение поднять до 3200 грн и прожиточный минимум.

Однако, как уже было сказано, фактический прожиточный минимум лишь рассчитан Минсоцполитики, а действовать в стране будет прежний, который с 1 декабря 2016 года вырастет до 1600 грн, а с 1 декабря 2017 года - до 1762 грн для трудоспособного населения. Именно такие показатели заложены в смете на текущий и проекте следующего года.

О необходимости развести «минималку» и прожиточный минимум говорили давно. Нынешняя ситуация, когда МЗП равняется прожиточному минимуму негативно сказывалась в первую очередь на проблемах занятости населения. Поскольку человек не мотивирован работать за минимальную зарплату, если может получить ту же сумму в виде пособия по безработице.

Поскольку прожиточный минимум останется прежним, не вырастут и пенсии. Полученные дополнительные поступления единого социального взноса после повышения МЗП правительство может, к примеру, направить на увеличение пенсий для тех, кто получает от 1400 до 3000 грн. Ведь этих людей не коснулось повышение минимальной пенсии в 2015 и 2016 годах, а последний раз они пересчитывались несколько лет назад. Об этом, например, заявил вице-премьер-министр Павел Розенко.

Однако, учитывая огромный дефицит Пенсионного фонда (собственные поступления в 2017 году будут меньше дотации из госбюджета) Министерство финансов может настоять на направлении дополнительных поступлений ЕСВ именно на сокращение убыточности фонда. Такую же позицию, скорее всего, займет и Международный валютный фонд.

Миф №6: на этом заработает бюджет

В Минфине уже проговорились, что на финансирование повышения зарплат для бюджетников потребуется дополнительно 28 млрд грн, к тому, что первоначально закладывали в проект бюджета на следующий год.

Отбить такие расходы планируют за счет увеличения поступлений ЕСВ и налога на доходы физических лиц. Как отметил министр социальной политики Андрей Рева, дополнительные поступления по единому социальному взносу планируются в размере 18 млрд грн, а по подоходному налогу - 9 млрд грн.

Таким образом, как видим, никакого заработка для госбюджета не предвидится. Более того, если поступления от ЕСВ позволят уменьшить на такую же сумму дотацию Пенсионному фонду из госбюджета, то с подоходным не все так гладко.

Налог на доходы физлиц поступает преимущественно в местные бюджеты. Сегодня лишь 25% таких поступлений направляется в бюджет страны (не считая города Киева). Чтобы «забрать» увеличившиеся поступления, Кабинету министров будет необходимо изменить ту пропорцию, по которой налоговые поступления делятся между местным и государственным бюджетами.

Миф №7: вырастут цены

Некоторые эксперты увидели в инициативе повышения минимальной зарплаты попытку запустить денежный станок, что неизбежно приведет к росту цен.

В правительстве настаивают на том, что макропоказатели на следующий год менять не будут, инфляция останется в пределах 8,1%.

«За счет того, что мы проведем детенизацию зарплат, за счет того, что мы начнем выплачивать справедливую заработную плату, бюджет будет сбалансирован. Дефицит не будет превышать 3% ВВП. Проблем у нас не будет. Я это подтверждаю и подчеркиваю: все отвечает нашему общему балансу», - сказал премьер-министр Владимир Гройсман.

Если верить финансовому блоку правительства, увеличение денежной массы будет не столь значительным, чтобы вызвать большой риск роста инфляции. Стоит отметить, что на текущий год правительство сначала прогнозировало 14% инфляции, а потом снизило его до 12%. Сегодня в Министерстве экономического развития и торговли говорят об инфляции до конца года в 13% и не исключают превышения плана в будущем году из-за увеличения МЗП.

Главный орган, отвечающий за ценовую стабильность – Национальный банк – пока не дал своего прогноза роста цен в связи с увеличением МЗП.

Еще одним риском является то, что возросшие расходы на легальную оплату труда компании наверняка переложат на стоимость своей продукции, а значит за повышение зарплат для части населения заплатят в конечном итоге все потребители.

Миф №8: государство сэкономит на субсидиях

Многие эксперты отметили, что государство повышением минимальной зарплаты получит облегчение для бюджета из-за уменьшения расходов на субсидии, поскольку у граждан повысится официальный доход. Однако, для расчета субсидий берется доход за предыдущий год, а значит в 2017 году особых изменений не предвидится.

Есть конечно вариант, что к отопительному периоду зимы 2017-2018 годов правительство изменит правила, и назначение субсидий не будет зависеть от заработка в 2016 году, а будет учитывать уже возросшие зарплаты. Если же все останется по-прежнему, существенный эффект может быть получен не раньше отопительного сезона 2018-2019 годов.

Миф №9: популизм чистой воды

Еще недавно на Грушевского любые предложения депутатов о повышении социальных стандартов выше запланированного уровня в 10% называли популизмом, а теперь премьер-министр Владимир Гройсман назвал повышение непопулистским предложением.

Многие начали подозревать подготовку к выборам. Однако, парламент отработал лишь два года своей каденции, досрочных выборов пока не намечается, а значит задабриванием электората заниматься, вроде как, рановато.

С другой стороны, это уже не первое правительство, которое может подпитывать электоральную поддержку не реальными изменениями системы, а популистскими действиями. На днях что-то подобное решил провернуть президент Венесуэлы Николас Мадуро. Его страна находится в глубоком экономическом и политическом кризисе, и для борьбы с волной протестов он пообещал повысить минимальную зарплату в стране на 40%.

Правда о том, для чего нужно повышать «минималку»

На самом деле данный шаг правительства, помимо красивого популистского эффекта, - это очередная попытка борьбы с теневой экономикой. Сокращать бюджетные расходы для уменьшения дефицита трудно, снижение ЕСВ мощного эффекта не дало и бизнес не спешит выходить из тени. Поэтому власти рискнули использовать административный инструментарий.

Это действительно может улучшить жизнь низкоквалифицированных работников в частном секторе и низкооплачиваемых бюджетников. Если, конечно, их не начнут сокращать из-за отсутствия средств.

Реализация инициативы позволит повысить в обществе ощущение социальной справедливость. Зарплаты чиновников наконец отвяжут от «минималки», а «минималку» от прожиточного минимума. Компании, которые платили белую зарплату, станут более конкурентоспособными. Ведь конкуренты, которые работают в серую тратят меньше на фонд оплаты труда, или предлагают сотрудникам больший заработок, что не способствует справедливости на рынке.

Важным положительным эффектом может стать сокращение дефицита Пенсионного фонда, если, конечно, полученные средства не пустят на повышение пенсий или другие социальные расходы.

С точки зрения социальной справедливости, улучшится вопрос оплаты труда для тех, кто привязан к тарифной сетке. Как отметил председатель Федерации профсоюзов Украины Григорий Осовой, в Украине сегодня сложилась ситуация, когда владельцы предприятий занижают стоимость труда своих работников. Так, если доля затрат на оплату труда в Европе составляет около 60% в ВВП страны, то у нас этот показатель – 25%.

Сработает ли новый план правительства мы увидим, как и в случае со снижением ЕСВ, не сразу, а ближе к концу следующего года. Повышение минимальной зарплаты, как и другие административные инструменты влияния на рынок – очень рискованны.

Гораздо правильнее обеспечить стабильный экономический рост, чтобы зарплаты росли вслед за ростом производительности. Эффект от этого решения может быть, как положительным, так и отрицательным. По словам заместителя сопредседателя группы стратегических советников Павла Кухты, суть в том, чтобы выбрать такую величину МЗП, которая даст эффект детенизации, и при этом важно не перегнуть палку.

«Если мы поднимаем минимальную зарплату достаточно осторожно, мы можем практически не зацепить реальную занятость, но при этом заставить бизнес часть зарплат вывести из тени», - пояснил Кухта.

Автор Дмитрий Сидоренко

Мораторій на перевірки – перешкода для візиту перевіряючих?

Слово «мораторій» походить від латинського «moratorius» (той, що вповільнює), та означає право на відстрочку платежу за борговим зобов’язанням, яке надається в адміністративному чи судовому порядку. Розрізняють спеціальний (мораторій щодо конкретного зобов’язання) та загальний (зупинення дії певних законів щодо зобов’язань та відстрочення їх усім громадянам країни).

Звичай надавати боржникам мораторій на сплату боргів виник ще в Римській імперії: імператор Констанцій І надавав відстрочку особам, наближеним до нього.

В Україні це слово набуло юридичного значення, та вживається не лише в первісному, а й у значенні, йому не притаманному.

Так, в прямому (первісному) значенні термін «мораторій» застосовано, наприклад, у Законі України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 № 1304-VII, або в Законі України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2.09.2014 № 1669-VII (далі – Закон № 1669). Відповідно до ст.2 цього Закону уводиться мораторій на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобов’язаннями громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14.04.2014 з населених пунктів, визначених у затвердженому КМУ переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам – підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території тих самих населених пунктів. На час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014.

Однак цим же Законом термін «мораторій» застосовано і в не первісному значенні. Ст.3 Закону уводить мораторій на проведення перевірок органами і посадовими особами, уповноваженими законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення АТО.

Прикладами застосування терміну «мораторій» у не первісному його значенні є також Закони України:

• Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29.11.2001 № 2864-III, яким встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна;
• Закон України «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» від 10.02.2000 № 1436-III;
• Закон України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» від 17.03.2011 № 3159-VI та інші.

Враховуючи, що мораторій стосовно суб’єктів господарювання частіше сприймається як пом’якшення державного тиску на господарську діяльність, слово «мораторій» для багатьох підприємців скоріше має «солодкий», аніж «гіркий» присмак. Та от про те, наскільки це слово є солодким, та чи солодке воно взагалі, йтиметься далі у контексті мораторію на перевірки.

Закони, присвячені мораторію на перевірки.

Відповідно до п.8 розділу ІІІ Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 76-VIII (далі – Закон № 76) було встановлено, що «перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб – підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня – червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки».

Відповідно до п.3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII (далі – Закон № 71) було встановлено, що «у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб – підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України». Цей мораторій не поширюється на певні перевірки, про що йтиме мова нижче.

Законом України «Про особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» від 23.02.2012 № 4448-VI (далі – Закон № 4448) заборонено органам державного нагляду (контролю), їх посадовим особам здійснювати щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, не передбачені цим Законом. Цей Закон визначає особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі – Закон № 887) до введення в дію положень щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва встановлено мораторій на здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

До наведених вище законів щодо мораторію на перевірки, слід додати Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 № 719-VІI (далі – Закон № 719), відповідно до ст.31 якого здійснення перевірок підприємств, установ та організацій, фізичних осіб – підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України) протягом серпня – грудня 2014 року дозволялося «виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки».

Далі будуть проаналізовані кожен з наведених вище законів окремо.

Закон № 76.

Як вже зазначалося п.8 розділу ІІІ Закону № 76 було встановлено, що заборону на проведення перевірок підприємств, установ та організацій, фізичних осіб – підприємців контролюючими органами без дозволуКМУ або за відсутності заявки суб’єкта господарювання щодо його перевірки.

Ця заборона не стосувалася Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України, про що було прямо застережено у вказаній нормі.

Слід зауважити, що чіткого переліку контролюючих органів чинне законодавство не містить. Закон № 877 у ст.2 містить перелік контролюючих органів, діяльність яких не потрапляє у сферу його дії. А в ст.4 цього Закону зазначено, що органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності встановлюються  виключно законами. Тобто кожен контролюючий орган повинен мати свій закон. Хоча не слід забувати про Перелік державних інспекцій та інших контролюючих органів, яким надаватиметься дозвіл Кабінету Міністрів України на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб – підприємців, затверджений ПКМУ від 13.08.2014 № 408. Ця ПКМУ хоча й не є законом, проте залишається поки що чинним нормативним актом.

Окрім того, зазначена заборона на проведення перевірок була чинною протягом січня – червня 2015 року, про що також було зазначено у п.8 розділу ІІІ Закону № 76.

Отже, на сьогодні цей мораторій вже не є актуальним.

Закон № 71.

Згідно із п.3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України № 71 у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб – підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Це обмеження не поширюється:

• на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування ПДВ (це виключення стосується суб’єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари);
• з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій (це виключення стосується платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи – підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, проте за винятком платників єдиного податку, визначених п.27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).

Отже, певна категорія платників все ж таки не може скористатися вказаним мораторієм на перевірки до 31.12.2016 з визначеного кола питань.

Таке виключення з питань, на які уводиться мораторій, більше стосується результатів перевірки, аніж самого процесу. Це означає, що обмежити податківців під час здійснення перевірки з питань, що складають виключення, у доступі до документів досить складно. Наприклад, перевіряючи заявлені до відшкодування суми ПДВ, податківці перевірятимуть увесь податковий кредит і усі податкової зобов’язання податкового періоду, за результатами якого заявлено таке відшкодування. Проте у висновках перевірки вони не можуть відобразити питання, щодо яких уведено мораторій на перевірки.

Платнику податків, якого перевіряють з питань, що становлять виключення, слід бути уважним, щоб обмежити податківців у перевірці документів, що не можуть мати відношення до питання перевірки. Так, при перевірці з питань дотримання порядку застосування РРО ніяк не можуть досліджуватися (перевірятися) податкові накладні, отримані від контрагентів, або відомості з нарахування зарплати. Проте, якщо податківці за результатами перевірки відобразять порушення податкового законодавства, які підпадають під дію мораторію, слід оскаржувати дії податківців шляхом звернення до адміністративного суду з позовом про визнання неправомірними дій податкового інспектора.

Слід зважити й на те, що, встановивши під час перевірки з дозволених мораторієм питань, порушення податкового, що стосується питань, перевіряти які мораторій забороняє, ніхто не зможе завадити податковому інспектору відобразити таке порушення не в результатах перевірки, а десь усередині акту, мимохідь. Такий акт цілком ймовірно, потрапить до податкової міліції (поліції), а ті вже відповідно до ст.214 КПКУ внесуть відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочнуть розслідування. А вже в межах кримінального провадження відповідно до ст.36 КПКУ прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом. Відповідне повноваження призначати ревізії та перевірки ст.40 КПКУ надає слідчому. Чи зважатиме він при цьому на Наказ ДФСУ від 18.07.2016 № 633, сказати важко через те, що правомочність ДФСУ видавати такий наказ наразі під великим питанням, оскільки ним Голова ДФСУ втрутився в кримінальний процес, суб’єктом якого він не є. А по-друге, відповідно до цього наказу якщо за наслідками перевірки зменшено суми ПДВ до відшкодування або виявлено порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за якими сума завданої державі шкоди або замаху на заподіяння шкоди є достатньою для притягнення до кримінальної відповідальності, підрозділ, який проводив перевірку, письмово повідомляє слідчий підрозділ фінансових розслідувань і передає матеріали перевірки для прийняття рішення згідно з положеннями Кримінального процесуального кодексу України (крім випадків, визначених пунктом 36 підрозділу 10 розділу XX Кодексу) протягом 20 робочих днів, наступних за днем узгодження прийнятих за їх результатами податкових повідомлень-рішень про визначення грошового зобов’язання (зменшення бюджетного відшкодування), вимог та рішень щодо єдиного внеску. У нашому ж випадку в акті перевірки можуть бути лише встановлені факти, а податкове повідомлення-рішення через наявність мораторію взагалі може не з’явитися, а отже й не буде оскаржено, а суми грошових зобов’язань взагалі узгоджуватися не будуть.

Тож, допускаючи податківців до перевірки з «дозволених» питань варто бути пильним щодо того, що саме перевіряють податківці і що саме вони пишуть в акті.

Йдеться про податківців тому, що, по-перше, назва Закону № 71 прямо вказує на сферу правовідносин, що ним регулюються: «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи».

По-друге, відповідно до п.41.1. ст.41 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) контролюючими органами у вказаній сфері правовідносин є органи доходів і зборів, а саме ДФС Україна та її територіальні органи.

По-третє, така позиція підтверджується й судовою практикою.

Отже мораторій, про який йдеться у Законі № 71, поширюється виключно на органи ДФС України, та не поширюється на перевірки із питань, вказаних як виключення.

Закон № 4448.

Інших, окрім податкових, контролюючих органів стосується Закон № 4448.  Відповідно до його п.3 ст.3 органам державного нагляду (контролю), їх посадовим особам забороняється здійснювати щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, не передбачені цим Законом. А п.1. цієї ж ст.3 передбачено правомірність здійснення планових і позапланових заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб органами державного нагляду (контролю), їх посадовими особами за додержанням законодавства:

• про працю, зайнятість (у тому числі зайнятість та працевлаштування інвалідів),
• про рекламу щодо реклами про вакансії (прийом на роботу),
• про загальнообов’язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати матеріального забезпечення страхових виплат, надання соціальних послуг,
• санітарного законодавства,

а також органами захисту прав споживачів – позапланових перевірок за скаргами споживачів.

Крім того, щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб, діяльність яких віднесена до середнього ступеня ризику, органи Пенсійного фонду України вправі здійснювати планові та позапланові перевірки.

При цьому терміни «державний нагляд (контроль)» і «заходи державного нагляду (контролю)» мають застосовуватися відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V:

• державний нагляд (контроль) – це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади АРК, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища;
• заходи державного нагляду (контролю) – це планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Отже, за виключенням (досить істотним), наведеним вище, контролюючі органи позбавлені права на здійснення перевірок суб’єктів господарювання.

Закон № 877.

Законом № 887 до введення в дію положень щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва (сказати, що Закон № 4448 таке врегулювання здійснив, досить важко) встановлено мораторій на здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами щодо фізичних осіб – підприємців, які не зареєстровані платниками ПДВ, діяльність яких не віднесена до високого ступеня ризику відповідно до цього Закону, та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, що передбачає включення ПДВ до складу єдиного податку, діяльність яких не віднесена до високого ступеня ризику відповідно до цього Закону. Цей мораторій, як і мораторій, уведений Законом № 4448, не забороняє органам державного нагляду (контролю), їх посадовим особам проводити позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням санітарного законодавства; органам захисту прав споживачів – проводити позапланові перевірки за скаргами споживачів.

До введення в дію положень щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб, діяльність яких віднесена до середнього ступеня ризику, органи Пенсійного фонду України проводитимуть планові та позапланові перевірки.

Закон № 719.

Відповідно до ст.31 Закону № 719 перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб – підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України) здійснюються протягом серпня – грудня 2014 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки. І хоча проміжок часу дії цього мораторію чітко обмежений самим Законом № 719, та п.24.ст.2 Бюджетного кодексу України (далі – БКУ), відповідно до якого закон про Державний бюджет України містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду, яким відповідно до ст.3 БКУ є період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року, однак на виконання ст.31 Закону № 719 Кабінет Міністрів України постановою «Питання запровадження обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами» від 13.08.2014 № 408 (далі – ПКМУ № 408) затвердив Перелік державних інспекцій та інших контролюючих органів, яким надаватиметься дозвіл Кабінету Міністрів України на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб – підприємців. Ця ПКМУ № 408 і цей Перелік до цього часу є чинними, а отже й питання ігнорування цього нормативного акту теж не таке вже однозначне для контролюючих органів.

ВИСНОВОК.

Таким чином, з наведеного вище слід дійти висновку про існування таких мораторіїв на перевірки:

2. Згідно із Законом № 71 до кінця поточного 2016 року діє мораторій на перевірки, який поширюється на ДФС України та її територіальні органи, стосовно підприємств, установ та організацій, ФОП з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами. Цей мораторій не діє за наявності дозволу КМУ або заявки самого суб’єкта господарювання щодо його перевірки, рішення суду або підстав згідно з вимогами КПКУ. Також це обмеження не поширюється на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати ПДФО, ЄСВ, відшкодування ПДВ (це виключення стосується суб’єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари), та на перевірки з питань дотримання порядку застосування РРО (це виключення стосується платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи – підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, проте за винятком платників єдиного податку, визначених п.27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).
3. 
   
4. Відповідно до п.3 ст.3 Закону № 4448 діє мораторій на здійснення перевірок іншими, окрім ДФСУ та її територіальних органів, органами державного нагляду (контролю). Поширюється цей мораторій на суб’єктів господарювання – спрощенців, проте не на усі перевірки, а саме на перевірки щодо додержання санітарного законодавства, законодавства про працю, зайнятість (у тому числі зайнятість та працевлаштування інвалідів), про рекламу щодо реклами про вакансії (прийом на роботу), про загальнообов’язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати матеріального забезпечення страхових виплат, надання соціальних послуг, а також на перевірки органами захисту прав споживачів – позапланових перевірок за скаргами споживачів, і органами Пенсійного фонду щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб, діяльність яких віднесена до середнього ступеня ризику.
5. Відповідно до Закону № 887 діє мораторій на здійснення перевірок органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами (окрім органів ДФСУ) щодо фізичних осіб – підприємців, які не зареєстровані платниками ПДВ, діяльність яких не віднесена до високого ступеня ризику відповідно до цього Закону, та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, що передбачає включення ПДВ до складу єдиного податку, діяльність яких не віднесена до високого ступеня ризику відповідно до цього Закону. Цей мораторій не поширюється на позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням санітарного законодавства та на перевірки, що здійснюються органами захисту прав споживачів за скаргами споживачів.
6. Відповідно до Закону № 1669 діє мораторій на проведення перевірок органами і посадовими особами, уповноваженими законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення АТО.
7. 
   
8. Автор Олександра Єфімова
9. "Бухгалтерия"