В Украине меняют закон об услугах ЖКХ: главные новшества

Проект новой редакции закона "О жилищно-коммунальных услугах" осталось принять только во втором чтении, сообщает Сегодня.ua.

Действующий Закон Украины "О жилищно-коммунальных услугах" был принят в 2004 году. В 2009 – 2015 гг. в него 14 раз вносились изменения, но они не смогли превратить его в рыночно ориентированный, направленный на защиту прав потребителей и развитие конкуренции в сфере ЖКХ (если такая цель вообще ставилась). Кроме того, даже в последней редакции этот закон плохо учитывал появление в отрасли такого важного участника, как ОСМД.

Кабмин в декабре 2014 г. зарегистрировал законопроект №1581, которым предлагался новый вариант закона о ЖКУ. По мнению депутатов, законопроект нуждался в существенной доработке, поскольку имел много недостатков: неточные формулировки терминов; неопределенность особенностей предоставления ЖКУ в одноквартирных домах, общежитиях, в жилом фонде социального назначения; отсутствие полного перечня требований к кандидатам в управляющие и т.п.

Но главное – в документе не было предложений, как решить проблемные отраслевые вопросы, таких как:

• углубление демонополизации ЖКХ и создание конкурентной среды на рынке услуг, совершенствование системы управления предприятиями отрасли, повышение эффективности деятельности предприятий;
• техническое переоснащение отрасли, сокращение удельных затрат энергетических и материальных ресурсов, создание действенного механизма стимулирования использования альтернативных источников энергии и видов топлива;
• возможности накопления средств и их использования для проведения капитальных ремонтов, реконструкции и модернизации многоквартирных жилых домов.

Поэтому в ноябре 2015 г. законопроект отправили на доработку в профильный комитет ВР, и 10.12.2015 г. был зарегистрирован обновленный вариант – №1581-д. Его инициаторами (авторами) названа группа народных депутатов, неформально возглавляемая Аленой Бабак, заместителем председателя комитета ВР по вопросам строительства, градостроительства и ЖКХ.

В пояснительной записке отмечено, что в доработанном проекте учтены замечания и предложения Главного научно-экспертного управления аппарата ВР. Он согласован с заинтересованными сторонами: Министерством регионального развития, строительства и ЖКХ; Национальной комиссией, осуществляющей государственное регулирование в сферах энергетики и коммунальных услуг; профильными ассоциациями и общественными институтами.

2 февраля текущего года законопроект № 1581-д был принят за основу (242 голоса "за"). 21 сентября профильный комитет ВР утвердил текст документа ко второму чтению и рекомендовал ВР принять его. Всего поступило 413 поправок от 25 народных депутатов, 261 из них учтены (редакционно, частично и по существу), а 152 отклонены как противоречащие концепции и задачам проекта. 

В сессионном зале законопроект во втором чтении на сегодняшний день не рассматривался.

Новации исходного законопроекта

Как показал анализ текста законопроекта, его авторы исходили из таких базовых принципов:

• отрасль ЖКХ внутри себя допускает существование различных укладов, форм работы, которые должны быть юридически равноправными;
• отрасль обречена иметь дело с монополистами, поэтому их деятельность должна быть регламентирована;
• предоставляемые отраслью ресурсы дорогие сами по себе, высока и стоимость их утилизации. Платить за все должен потребитель, но при этом должны быть государственный контроль процедур ценообразования (тарифов) и наличие системы субсидий. Также необходимы строгий учет объема предоставляемых услуг и контроль их качества;
• все ЖКУ должны предоставляться только на основе договоров потребителей с поставщиками. Типовые договора (положения которых нельзя ухудшать для потребителей) утверждаются Кабмином.

Реализация этих принципов в тексте одного закона – задача очень сложная, да все прописать и невозможно. Но закон, как минимум, задает рамки, в пределах которых детализация может осуществляться другими законами и подзаконными актами.

Что изменилось при подготовке ко второму чтению

Уточнены некоторые термины и полномочия госорганов в сфере ЖКХ. Зафиксировано, что участниками правоотношений в сфере предоставления ЖКУ являются потребители (индивидуальные и коллективные), управляющий и исполнители.

Разграничены понятия жилищной и коммунальной услуги. Первая – это услуга по управлению многоквартирным домом. Она включает уборку внутридомовых помещений и придомовой территории, выполнение санитарно-технических работ, содержание лифтов, покупку электроэнергии для обеспечения функционирования общего имущества, текущий ремонт общего имущества и т.д. Коммунальные услуги – это поставка природного газа, электрической энергии, тепловой энергии, горячей и холодной воды, водоотведение, обращение с бытовыми отходами.

Права потребителя дополнены двумя положениями:

• без дополнительной оплаты получать от исполнителя ЖКУ информацию о ценах и тарифах, общей стоимости месячного платежа, структуре цены, нормах потребления и порядке предоставления соответствующей услуги, а также о ее потребительских свойствах;
• расторгнуть договор о предоставлении коммунальной услуги (кроме поставок тепловой энергии), предупредив об этом исполнителя не менее чем за два месяца до даты расторжения договора.

Обязанности индивидуального потребителя дополнены:

• информировать управляющего, исполнителей коммунальных услуг об изменении собственника жилья и о фактическом количестве лиц, постоянно проживающих в жилье;
• предоставлять исполнителю услуг показатели индивидуальных приборов учета в порядке и сроки, определенные договором.

Появился новый пункт о правах и обязанностях коллективного потребителя. 

Изменена редакция пункта "Цены (тарифы) на ЖКУ устанавливаются по договоренности сторон, кроме случаев, когда в соответствии с законом они являются регулируемыми".

Определено, что в ряде случаев (они указаны в законе) дополнительно к плате за коммунальную услугу по снабжению тепловой энергией, горячей и холодной водой, водоотведению, обращению с бытовыми отходами потребитель вносит плату за клиентское обслуживание для возмещения исполнителю ряда его расходов.

В новой редакции изложены статьи, посвященные договорам на предоставление ЖКУ, порядку их составления, внесению изменений и прекращению. Указано, что в случае перерыва в предоставлении услуг на ликвидацию последствий аварии исполнитель обязан сообщить потребителю о таком перерыве не позднее трех часов с его начала.

Определено, что коммерческий учет коммунальных услуг (кроме обращения с бытовыми отходами) осуществляется домовым узлом. Учет услуг по поставке газа и по снабжению электроэнергией – индивидуальными узлами. Распределение показаний домовых узлов по потребителям осуществляется на основе показаний индивидуальных счетчиков.

 

Максимальный размер пени за просрочку оплаты коммунальных услуг уменьшен в 10 раз

Все обслуживание индивидуальных счетчиков осуществляется за счет их владельцев. Но если индивидуальными потребителями заключены договора с исполнителями услуг, то все затраты по обслуживанию счетчиков ложатся на исполнителя (он их включает в плату за клиентское обслуживание).

Максимальный размер пени за просрочку оплаты коммунальных услуг уменьшен в 10 раз, до 0,01% суммы долга за день.

Появился новый пункт, определяющий порядок отключения должников (за просрочку более 30 дней) от предоставления услуг (кроме электроэнергии и газа – там свои нормы). Предоставление услуги возобновляется в течение одного дня после полной оплаты или заключения соглашения о реструктуризации задолженности.

Вдвое сокращено время прибытия исполнителя услуги на вызов потребителя – не более суток.

Если исполнитель услуги или управляющий в течение пяти рабочих дней не реагирует на требования потребителя, изложенные в акте-претензии, то претензии считаются признанными.
Четко прописана процедура несанкционированного доступа представителя исполнителя в помещения для проведения ремонтных и восстановительных работ.

Вступление закона в силу

Определено, что существующие договоры о предоставлении коммунальных услуг действуют только в течение года со дня вступления в силу нового закона. То есть коммунальщикам и потребителям предстоит пережить тяжелейшую кампанию по подписанию новых договоров.

Новый закон вступит в силу со дня, следующего за днем его опубликования, но начнет действовать через три месяца со дня опубликования. Соответственно ныне действующий закон о ЖКУ станет бывшим. При этом ряд норм будут отсрочены. Так только с 1.01.2018 г. можно будет требовать с управляющего и исполнителей коммунальных услуг штрафы за превышение нормативных сроков проведения аварийно-восстановительных работ; с этой же даты потребители начнут платить пеню.

На 01.01.2019 г. отнесено начало предъявление к управляющим квалификационных требований профессии "менеджер (управляющий) жилого дома". С этой же даты планируется, что предусмотренные законодательством льготы и субсидии на оплату ЖКУ, начнут выплачиваться потребителю в денежной форме. Но вопрос подобной монетизации субсидий очень сложный, поэтому до этой даты он просто может быть не урегулирован правительством.

Автор Сергей Гусев

Мораторій на перевірки – перешкода для візиту перевіряючих?

Слово «мораторій» походить від латинського «moratorius» (той, що вповільнює), та означає право на відстрочку платежу за борговим зобов’язанням, яке надається в адміністративному чи судовому порядку. Розрізняють спеціальний (мораторій щодо конкретного зобов’язання) та загальний (зупинення дії певних законів щодо зобов’язань та відстрочення їх усім громадянам країни).

Звичай надавати боржникам мораторій на сплату боргів виник ще в Римській імперії: імператор Констанцій І надавав відстрочку особам, наближеним до нього.

В Україні це слово набуло юридичного значення, та вживається не лише в первісному, а й у значенні, йому не притаманному.

Так, в прямому (первісному) значенні термін «мораторій» застосовано, наприклад, у Законі України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 № 1304-VII, або в Законі України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2.09.2014 № 1669-VII (далі – Закон № 1669). Відповідно до ст.2 цього Закону уводиться мораторій на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобов’язаннями громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14.04.2014 з населених пунктів, визначених у затвердженому КМУ переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам – підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території тих самих населених пунктів. На час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014.

Однак цим же Законом термін «мораторій» застосовано і в не первісному значенні. Ст.3 Закону уводить мораторій на проведення перевірок органами і посадовими особами, уповноваженими законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення АТО.

Прикладами застосування терміну «мораторій» у не первісному його значенні є також Закони України:

• Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29.11.2001 № 2864-III, яким встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна;
• Закон України «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» від 10.02.2000 № 1436-III;
• Закон України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» від 17.03.2011 № 3159-VI та інші.

Враховуючи, що мораторій стосовно суб’єктів господарювання частіше сприймається як пом’якшення державного тиску на господарську діяльність, слово «мораторій» для багатьох підприємців скоріше має «солодкий», аніж «гіркий» присмак. Та от про те, наскільки це слово є солодким, та чи солодке воно взагалі, йтиметься далі у контексті мораторію на перевірки.

Закони, присвячені мораторію на перевірки.

Відповідно до п.8 розділу ІІІ Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 76-VIII (далі – Закон № 76) було встановлено, що «перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб – підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня – червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки».

Відповідно до п.3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII (далі – Закон № 71) було встановлено, що «у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб – підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України». Цей мораторій не поширюється на певні перевірки, про що йтиме мова нижче.

Законом України «Про особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» від 23.02.2012 № 4448-VI (далі – Закон № 4448) заборонено органам державного нагляду (контролю), їх посадовим особам здійснювати щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, не передбачені цим Законом. Цей Закон визначає особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі – Закон № 887) до введення в дію положень щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва встановлено мораторій на здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

До наведених вище законів щодо мораторію на перевірки, слід додати Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 № 719-VІI (далі – Закон № 719), відповідно до ст.31 якого здійснення перевірок підприємств, установ та організацій, фізичних осіб – підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України) протягом серпня – грудня 2014 року дозволялося «виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки».

Далі будуть проаналізовані кожен з наведених вище законів окремо.

Закон № 76.

Як вже зазначалося п.8 розділу ІІІ Закону № 76 було встановлено, що заборону на проведення перевірок підприємств, установ та організацій, фізичних осіб – підприємців контролюючими органами без дозволуКМУ або за відсутності заявки суб’єкта господарювання щодо його перевірки.

Ця заборона не стосувалася Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України, про що було прямо застережено у вказаній нормі.

Слід зауважити, що чіткого переліку контролюючих органів чинне законодавство не містить. Закон № 877 у ст.2 містить перелік контролюючих органів, діяльність яких не потрапляє у сферу його дії. А в ст.4 цього Закону зазначено, що органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності встановлюються  виключно законами. Тобто кожен контролюючий орган повинен мати свій закон. Хоча не слід забувати про Перелік державних інспекцій та інших контролюючих органів, яким надаватиметься дозвіл Кабінету Міністрів України на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб – підприємців, затверджений ПКМУ від 13.08.2014 № 408. Ця ПКМУ хоча й не є законом, проте залишається поки що чинним нормативним актом.

Окрім того, зазначена заборона на проведення перевірок була чинною протягом січня – червня 2015 року, про що також було зазначено у п.8 розділу ІІІ Закону № 76.

Отже, на сьогодні цей мораторій вже не є актуальним.

Закон № 71.

Згідно із п.3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України № 71 у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб – підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Це обмеження не поширюється:

• на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування ПДВ (це виключення стосується суб’єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари);
• з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій (це виключення стосується платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи – підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, проте за винятком платників єдиного податку, визначених п.27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).

Отже, певна категорія платників все ж таки не може скористатися вказаним мораторієм на перевірки до 31.12.2016 з визначеного кола питань.

Таке виключення з питань, на які уводиться мораторій, більше стосується результатів перевірки, аніж самого процесу. Це означає, що обмежити податківців під час здійснення перевірки з питань, що складають виключення, у доступі до документів досить складно. Наприклад, перевіряючи заявлені до відшкодування суми ПДВ, податківці перевірятимуть увесь податковий кредит і усі податкової зобов’язання податкового періоду, за результатами якого заявлено таке відшкодування. Проте у висновках перевірки вони не можуть відобразити питання, щодо яких уведено мораторій на перевірки.

Платнику податків, якого перевіряють з питань, що становлять виключення, слід бути уважним, щоб обмежити податківців у перевірці документів, що не можуть мати відношення до питання перевірки. Так, при перевірці з питань дотримання порядку застосування РРО ніяк не можуть досліджуватися (перевірятися) податкові накладні, отримані від контрагентів, або відомості з нарахування зарплати. Проте, якщо податківці за результатами перевірки відобразять порушення податкового законодавства, які підпадають під дію мораторію, слід оскаржувати дії податківців шляхом звернення до адміністративного суду з позовом про визнання неправомірними дій податкового інспектора.

Слід зважити й на те, що, встановивши під час перевірки з дозволених мораторієм питань, порушення податкового, що стосується питань, перевіряти які мораторій забороняє, ніхто не зможе завадити податковому інспектору відобразити таке порушення не в результатах перевірки, а десь усередині акту, мимохідь. Такий акт цілком ймовірно, потрапить до податкової міліції (поліції), а ті вже відповідно до ст.214 КПКУ внесуть відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочнуть розслідування. А вже в межах кримінального провадження відповідно до ст.36 КПКУ прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом. Відповідне повноваження призначати ревізії та перевірки ст.40 КПКУ надає слідчому. Чи зважатиме він при цьому на Наказ ДФСУ від 18.07.2016 № 633, сказати важко через те, що правомочність ДФСУ видавати такий наказ наразі під великим питанням, оскільки ним Голова ДФСУ втрутився в кримінальний процес, суб’єктом якого він не є. А по-друге, відповідно до цього наказу якщо за наслідками перевірки зменшено суми ПДВ до відшкодування або виявлено порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за якими сума завданої державі шкоди або замаху на заподіяння шкоди є достатньою для притягнення до кримінальної відповідальності, підрозділ, який проводив перевірку, письмово повідомляє слідчий підрозділ фінансових розслідувань і передає матеріали перевірки для прийняття рішення згідно з положеннями Кримінального процесуального кодексу України (крім випадків, визначених пунктом 36 підрозділу 10 розділу XX Кодексу) протягом 20 робочих днів, наступних за днем узгодження прийнятих за їх результатами податкових повідомлень-рішень про визначення грошового зобов’язання (зменшення бюджетного відшкодування), вимог та рішень щодо єдиного внеску. У нашому ж випадку в акті перевірки можуть бути лише встановлені факти, а податкове повідомлення-рішення через наявність мораторію взагалі може не з’явитися, а отже й не буде оскаржено, а суми грошових зобов’язань взагалі узгоджуватися не будуть.

Тож, допускаючи податківців до перевірки з «дозволених» питань варто бути пильним щодо того, що саме перевіряють податківці і що саме вони пишуть в акті.

Йдеться про податківців тому, що, по-перше, назва Закону № 71 прямо вказує на сферу правовідносин, що ним регулюються: «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи».

По-друге, відповідно до п.41.1. ст.41 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) контролюючими органами у вказаній сфері правовідносин є органи доходів і зборів, а саме ДФС Україна та її територіальні органи.

По-третє, така позиція підтверджується й судовою практикою.

Отже мораторій, про який йдеться у Законі № 71, поширюється виключно на органи ДФС України, та не поширюється на перевірки із питань, вказаних як виключення.

Закон № 4448.

Інших, окрім податкових, контролюючих органів стосується Закон № 4448.  Відповідно до його п.3 ст.3 органам державного нагляду (контролю), їх посадовим особам забороняється здійснювати щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, не передбачені цим Законом. А п.1. цієї ж ст.3 передбачено правомірність здійснення планових і позапланових заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб органами державного нагляду (контролю), їх посадовими особами за додержанням законодавства:

• про працю, зайнятість (у тому числі зайнятість та працевлаштування інвалідів),
• про рекламу щодо реклами про вакансії (прийом на роботу),
• про загальнообов’язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати матеріального забезпечення страхових виплат, надання соціальних послуг,
• санітарного законодавства,

а також органами захисту прав споживачів – позапланових перевірок за скаргами споживачів.

Крім того, щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб, діяльність яких віднесена до середнього ступеня ризику, органи Пенсійного фонду України вправі здійснювати планові та позапланові перевірки.

При цьому терміни «державний нагляд (контроль)» і «заходи державного нагляду (контролю)» мають застосовуватися відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V:

• державний нагляд (контроль) – це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади АРК, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища;
• заходи державного нагляду (контролю) – це планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Отже, за виключенням (досить істотним), наведеним вище, контролюючі органи позбавлені права на здійснення перевірок суб’єктів господарювання.

Закон № 877.

Законом № 887 до введення в дію положень щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва (сказати, що Закон № 4448 таке врегулювання здійснив, досить важко) встановлено мораторій на здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами щодо фізичних осіб – підприємців, які не зареєстровані платниками ПДВ, діяльність яких не віднесена до високого ступеня ризику відповідно до цього Закону, та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, що передбачає включення ПДВ до складу єдиного податку, діяльність яких не віднесена до високого ступеня ризику відповідно до цього Закону. Цей мораторій, як і мораторій, уведений Законом № 4448, не забороняє органам державного нагляду (контролю), їх посадовим особам проводити позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням санітарного законодавства; органам захисту прав споживачів – проводити позапланові перевірки за скаргами споживачів.

До введення в дію положень щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб, діяльність яких віднесена до середнього ступеня ризику, органи Пенсійного фонду України проводитимуть планові та позапланові перевірки.

Закон № 719.

Відповідно до ст.31 Закону № 719 перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб – підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України) здійснюються протягом серпня – грудня 2014 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки. І хоча проміжок часу дії цього мораторію чітко обмежений самим Законом № 719, та п.24.ст.2 Бюджетного кодексу України (далі – БКУ), відповідно до якого закон про Державний бюджет України містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду, яким відповідно до ст.3 БКУ є період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року, однак на виконання ст.31 Закону № 719 Кабінет Міністрів України постановою «Питання запровадження обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами» від 13.08.2014 № 408 (далі – ПКМУ № 408) затвердив Перелік державних інспекцій та інших контролюючих органів, яким надаватиметься дозвіл Кабінету Міністрів України на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб – підприємців. Ця ПКМУ № 408 і цей Перелік до цього часу є чинними, а отже й питання ігнорування цього нормативного акту теж не таке вже однозначне для контролюючих органів.

ВИСНОВОК.

Таким чином, з наведеного вище слід дійти висновку про існування таких мораторіїв на перевірки:

2. Згідно із Законом № 71 до кінця поточного 2016 року діє мораторій на перевірки, який поширюється на ДФС України та її територіальні органи, стосовно підприємств, установ та організацій, ФОП з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами. Цей мораторій не діє за наявності дозволу КМУ або заявки самого суб’єкта господарювання щодо його перевірки, рішення суду або підстав згідно з вимогами КПКУ. Також це обмеження не поширюється на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати ПДФО, ЄСВ, відшкодування ПДВ (це виключення стосується суб’єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари), та на перевірки з питань дотримання порядку застосування РРО (це виключення стосується платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи – підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, проте за винятком платників єдиного податку, визначених п.27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).
3. 
   
4. Відповідно до п.3 ст.3 Закону № 4448 діє мораторій на здійснення перевірок іншими, окрім ДФСУ та її територіальних органів, органами державного нагляду (контролю). Поширюється цей мораторій на суб’єктів господарювання – спрощенців, проте не на усі перевірки, а саме на перевірки щодо додержання санітарного законодавства, законодавства про працю, зайнятість (у тому числі зайнятість та працевлаштування інвалідів), про рекламу щодо реклами про вакансії (прийом на роботу), про загальнообов’язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати матеріального забезпечення страхових виплат, надання соціальних послуг, а також на перевірки органами захисту прав споживачів – позапланових перевірок за скаргами споживачів, і органами Пенсійного фонду щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб, діяльність яких віднесена до середнього ступеня ризику.
5. Відповідно до Закону № 887 діє мораторій на здійснення перевірок органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами (окрім органів ДФСУ) щодо фізичних осіб – підприємців, які не зареєстровані платниками ПДВ, діяльність яких не віднесена до високого ступеня ризику відповідно до цього Закону, та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, що передбачає включення ПДВ до складу єдиного податку, діяльність яких не віднесена до високого ступеня ризику відповідно до цього Закону. Цей мораторій не поширюється на позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням санітарного законодавства та на перевірки, що здійснюються органами захисту прав споживачів за скаргами споживачів.
6. Відповідно до Закону № 1669 діє мораторій на проведення перевірок органами і посадовими особами, уповноваженими законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення АТО.
7. 
   
8. Автор Олександра Єфімова
9. "Бухгалтерия"

Як адвокату використати для захисту деякі недосконалі положення КПК

Адвокат Олег Несінов розповів про недосконалі положення КПК щодо обов’язку суду роз’яснити суть обвинувачення та права суду на допит

Жоден закон, як і будь-який інший продукт людської праці, не може бути досконалим і бездоганним. Тим більше не варто очікувати однакового суб'єктивного розуміння й тлумачення юристами певних норм закону (від того й прислів'я: два юристи - три думки). Лише згодом виникає судова практика, і, як наслідок, певні розбіжності в тлумаченні та застосуванні деяких спірних положень закону зменшуються або зникають. Але в процесі цього було б для адвоката професійно неправильно не виявляти й не застосовувати спірні положення КПК на користь позиції захисту. Надалі пропоную власну думку стосовно деяких спірних положень КПК України.

Щодо обов'язку суду роз'яснити обвинуваченому суть обвинувачення
Частина 1 ст. 348 КПК України встановлює, що після оголошення обвинувачення головуючий встановлює особу обвинуваченого, з'ясовуючи його прізвище, ім'я, по батькові, місце і дату народження, місце проживання, заняття та сімейний стан, роз'яснює йому суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання.

Дивно те, що законодавець поклав функцію роз'яснення обвинувачення на суд, а не на сторону обвинувачення. Це, на мій погляд, не відповідає вимогам рівності сторін і змагальності процесу, а можливо (і потрібно) розцінювати як дії на користь сторони обвинувачення.

Крім того, в КПК не зазначено, яким чином суд має роз'яснювати суть обвинувачення, що має робити суд, якщо обвинувачення особі незрозуміле або обвинувачений взагалі не відповідає на це питання суду.

Проте без виконання такого формального обов'язку (роз'яснення суті обвинувачення) суд позбавлений можливості рухатись далі в процесі. Адже п.1 ч. 3 ст. 42 КПК встановлює, що обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують. У свою чергу, неконкретність і незрозумілість обвинувачення є порушенням п. "а" ч. 3 ст. 6 ЄКПЛ, а також права на захист. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 87 КПК така незрозумілість є істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

І саме з цією обізнаністю суті обвинувачення у особи виникають й інші права - давати пояснення, покази з приводу обвинувачення (п. 5 ч. 3 ст. 42 КПК), мати чи не мати захисника, надавати чи не надавати докази (п. 2 ч. 4 ст. 42 КПК) тощо.

Звертаю увагу, що обізнаність щодо суті обвинувачення стосується не лише його кваліфікації (з якою, як правило, все зрозуміло), а й описової частини.

Проте в описовій частині обвинувачення дуже часто наводяться взаємовиключні, або навіть абсурдні, ствердження.

Наприклад, стверджується про корисливий мотив дій і мету незаконного збагачення, з одночасним зазначенням про те, що слідству невідома вартість придбаного майна, речовини та вигідної різниці між купівлею та продажем.

Інколи інкримінується повторність (що передбачає одну дію після іншої) з одночасним ствердженням про те, що слідству невідомо, коли відбувалась кожна з дій (інкримінованих епізодів).

В одній з моїх справ обвинуваченому інкримінували організацію створення на власній квартирі нарколабораторії та поставлення «на потік» збуту наркотиків. І тут же зазначалось про дуже позитивну його характеристику за місцем проживання.

Такі обвинувачення роз'яснити неможливо. Бо їх зміст позбавлений логіки.

Саме тому обвинувачений не має можливості належним чином захищатися від того, що йому незрозуміло.

Існуюче положення ч.1 ст. 348 КПК України заздалегідь заводить суд у глухий кут. Бо якщо за таких умов він продовжує вести процес, це надає можливість заявляти про порушення права на захист і належну правову процедуру, надає підстави для відводу.

Які в такому випадку у суду є інші можливі шляхи дій, у КПК чітко не зазначено.

Щодо права суду на допит свідків (потерпілих)

Адвокати скаржаться на те, що судді дуже часто втручаються в процес допиту, ставлячи навідні запитання, криком, погрозами створюючи тиск на свідка або іншим чином направляючи процес у «потрібному» напрямку.

Проте за чинним КПК суд не наділений правом збирати докази, допитувати осіб, втручатися в допит та отримувати показання. А тим більше ставити навідні запитання.

Частиною 2 ст. 84 КПК встановлено, що показання - це процесуальне джерело доказів. Збирання доказів відповідно до ч. 1 ст. 93 КПК покладено на сторони, а не на суд.

Право допиту надано сторонам кримінального провадження, а не суду (ст. 352 КПК).

Частина 1 ст. 96 КПК встановлює, що запитання свідку мають право ставити сторони (а не суд). Відповідно до ч. 1 ст. 95 КПК показання - це відомості , які надаються під час допиту.

Проте суд (як і інші учасники процесу) відповідно до ч. 11 ст. 352 КПК наділений правом задавати питання - вже після допиту свідка (потерпілого). Тобто тоді, коли ці відповіді вже не є показаннями і не мають статус доказу. Тому таке право, що не узгоджується з ч. 1 ст. 95 КПК, вважаю зайвим, бо воно втрачає сенс.

Таким чином, дуже важливо розуміти (а отже, і використовувати на практиці), що за чинним КПК суд позбавлений права на допит. У свою чергу відповіді свідків (потерпілих) на запитання суду не є показаннями і не можуть вважатися доказами, що отримані належним чином.

Саме тому суд не може посилатися в своєму рішенні на відповіді свідків (потерпілих) як на джерело доказів.

Очевидно, що зазначені спірні положення КПК України мають бути врегульовані більш чітко. Поки цього не сталося, такі суперечності мають бути використані стороною захисту.

Автор Олег Несінов,

адвокат, м. Дніпро

Налоговая оптимизация: мысли по поводу

Нет ничего предосудительного в том, что дела ведутся так, чтобы можно было платить налогов так мало, как это лишь возможно. Так поступают все – и бедные, и богатые. И все они правы, поскольку никто не обязан платить обществу больше, чем ты обязан по закону.

Американский судья Лернед Хэнд

Налоговая оптимизация – это законное право каждого субъекта предпринимательства или гражданина. А сегодня – необходимое условие деятельности, а то и вовсе выживания бизнеса.

Поэтому позвольте мне изложить некоторые мысли по поводу налоговой оптимизации – и как деятельности, и как темы новой рубрики.

 Мысли практически-прикладные

Что подразумевается под налоговой оптимизацией? Налоговая оптимизация – это комплекс целенаправленных действий налогоплательщиков, направленных на уменьшение налоговых платежей. Необходимыми атрибутами налоговой оптимизации являются:

– соблюдение требований законодательства – прогноз правовых последствий применения оптимизационных мер, недопущения необоснованных посягательств контролирующих и правоохранительных органов;

– эффективность – использование всех имеющихся возможностей для уменьшения налоговых платежей;

– надежность – устойчивость к воздействию и изменению внутренних и внешних факторов (изменению законодательства, действиям работников контролирующих и правоохранительных органов, собственных работников, партнеров по бизнесу и т.д.);

– безопасность – предупреждение негативных последствий применения оптимизации;

– автономность – анализ оптимизационных мер с точки зрения сложности в управлении, потребности привлечения сторонних или собственных вспомогательных структур или ресурсов.

Главной целью оптимизации является уменьшение (минимизация) налоговых платежей. Она может осуществляться тремя путями:

– уклонение от уплаты налогов – не рассматривается вообще. Для заинтересованных – все подробно описано в ст.212 (и некоторых других) Уголовного кодекса Украины;

– налоговое планирование – легальный путь уменьшения налоговых платежей, основанный на использовании возможностей, предоставленных налоговым законодательством с помощью корректировки собственной хозяйственной деятельности и методов ведения бухгалтерского учета;

– избежание налогообложения – минимизация налоговых платежей путем правомерного использования коллизий и пробелов в налоговом законодательстве.

Следовательно, тематикой новой рубрики будет минимизация налоговых платежей путем налогового планирования и избежания налогообложения в разрезе видов деятельности, отдельных хозяйственных операций и различных видов налогов и сборов.

Мысли эмоциональные

Отдельные лица эмоционально указывают специалистам по оптимизации и их клиентам, что, мол, во время войны заниматься этим не только не патриотично, но и аморально – стране нужны деньги на армию. Можно (тоже несколько эмоционально) ответить так. Средств в бюджете недостаточно не потому, что кто-то оптимизирует, а потому, что контроль за расходованием и само расходование наших с вами денег осуществляют те, кто думает прежде всего об очередной субсидии для подконтрольных отраслей и предприятий, о «кораблике» ценой в годовой бюджет областного центра, о «лачугах» на побережье далеких стран и в фешенебельных районах европейских столиц. Слушать риторику этих неуловимых патриотов своего кармана противно.

Об армии. Мы с вами сделали Майдан. Мы с вами поддержали наших воинов в наиболее трудные времена и продолжаем делать это сейчас, каждый в меру своих сил и возможностей. Мы знаем, как и на что эффективно использовать собственные деньги. И делаем это, в отличие от упомянутых лиц, не нарушая закон – ни человеческий, ни Божий.

Мысли логические

Почему мы за налоговую оптимизацию:

– несовершенное и агрессивное налоговое законодательство не позволяет развиваться, а многочисленная армия контролеров просто уничтожает бизнес. Нет, не бизнес. Уничтожает рабочие места, взносы в фонды социального страхования, платежи в бюджет;

– легальная оптимизация уменьшает расходы на налоги, которые используются крайне неэффективно, значительная часть тем или иным способом разворовывается. Высвободившиеся же средства чаще всего инвестируются в развитие собственного бизнеса.

Автор Олег КОРУЖИНЕЦ

"Бухгалтерия"

Плановые проверки: как не попасть в план

Проверки всегда являются стрессовым фактором для налогоплательщиков и пренебрегать возможностью их избежания могут разве что лица с железными нервами. Поэтому большинство знакомых автору субъектов предпринимательства мониторит план-график проверки на предмет того, попало ли их предприятие в этот график. И если они все же в нем находят свое предприятие, то на плечи бухгалтеров и финансистов ложатся тягостные обязанности по подготовке к проверке.

Следует отметить, что нарушения налогового законодательства могут быть выявлены по результатам разных проверок. Впрочем, лишь плановые проверки проводятся по плану-графику. В соответствии с п.77.1 ст.77 НКУ «документальная плановая проверка должна быть предусмотрена в плане-графике проведения плановых документальных проверок». 

Критерий, по которому согласно НКУ можно попасть в этот план-график, является риск неуплаты налогов и сборов, неисполнения другого законодательства, контроль за которым возложен на контролирующие органы. Этот риск имеет свои степени (низкую, среднюю и незначительную), с учетом которых устанавливается периодичность проведения документальных плановых проверок налогоплательщиков: 

«налогоплательщики с незначительной степенью риска включаются в план-график не чаще одного раза в три календарных года, средней – не чаще одно раза в два календарных года, высокой – не чаще одного раза в календарный год». Порядок формирования и утверждения плана-графика, перечень рисков и их разделение по степеням поручено устанавливать Министерству финансов Украины. В настоящее время действует Порядок формирования плана-графика проведения документальных плановых проверок налогоплательщиков, утвержденный приказом Минфина от 02.06.2015 г. № 524 (в редакции приказа Минфина от 04.08.2016 г. № 723) (далее – Порядок № 723).

Планы-графики

Целью разработки Порядка № 723 определена необходимость «обеспечения единого подхода к формированию ежеквартального плана-графика проведения документальных плановых проверок налогоплательщиков». Следовательно, ежеквартальные планы-графики будут формироваться с единым подходом, хотя ни НКУ, ни другое законодательство не запрещает Минфину изменять этот подход даже ежеквартально. Препятствием может стать разве что наступление срока, до которого согласованные в соответствии с Порядком координации одновременного проведения плановых проверок (ревизий) контролирующими органами и органами государственного финансового контроля, утвержденным постановлением КМУ от 23.10.2013 г. № 805, проекты планов-графиков на следующий квартал должны быть сформированы территориальными органами ГФС (не позднее 20 числа последнего месяца текущего квартала).

При формировании плана-графика ГФС должна учитывать:

• предельные сроки определения налогового обязательства налогоплательщика, указанные в п.102.1 ст.102 НКУ, то есть 1095 дней – для обычных операций и 2555 дней – для контролируемых операций;
• запрет проведения документальной плановой проверки по отдельным видам обязательств перед бюджетами, кроме правильности исчисления, полноты и своевременности уплаты НДФЛ и обязательств по бюджетным займам и кредитам, гарантированным бюджетными средствами (п.77.3 ст.77 НКУ);
• срок давности для начисления, применения и взыскания сумм недоимки, штрафов и начисленной пени, не применяемый в соответствии с ч.16 ст.25 Закона Украины от 08.07.2010 г. № 2464-VI «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование».

Из чего состоит план-график

И сам план-график проведения документальных плановых проверок налогоплательщиков, и проект его корректировки состоят из четырех разделов в зависимости от субъектов, подлежащих проверке, а именно:

• раздел I касается проверок налогоплательщиков – юридических лиц;
• раздел II – проверок финансовых учреждений, постоянных представительств и представительств нерезидентов;
• раздел III – проверок самозанятых лиц;
• раздел IV – проверок налогоплательщиков – юридических лиц по вопросам правильности исчисления, полноты и своевременности уплаты НДФЛ и ЕСВ.

Таким образом, юридические лица должны отслеживать два плана-графика, формируемые в соответствии с разделом I и разделом IV.

Кто и почему попадает в план-график

Порядком № 723 определены разные критерии включения юридических лиц в план-график, зависящие от степени риска. Далее рассмотрим подробнее, по каким критериям отбираются в план-график плательщики, включенные в раздел І.

Уровень роста налога на прибыль ниже на 50% и больше уровня роста доходов налогоплательщика, которые учитываются при определении объекта налогообложения. Этот критерий следует рассматривать с точки зрения инфляционных процессов, поскольку они обуславливают рост стоимости расходов, что, в свою очередь, вынуждает предпринимателей увеличивать цены, а значит, и доход. Но поскольку покупательная способность населения не увеличивается так же быстро, как растут цены, то рост цен направлен на покрытие расходов, а не на увеличение прибылей, и иногда – на минимизацию убытков. Однако с учетом указанного критерия низкие темпы роста прибыли (менее 50%) по сравнению с ростом доходов являются основанием для попадания в план-график проверки. Такой себе формально-технический критерий, который в период инфляции, возможно, и будут использовать налоговики для проведения проверок.

Уровень уплаты налога на прибыль или НДС ниже на 50% и больше уровня уплаты этих налогов по соответствующей отрасли. Этот критерий отличается своей необъективностью, поскольку речь идет даже не о среднем уровне уплаты налога на прибыль или НДС. Теоретически достаточным основанием можно будет считать сравнение уровня уплаты налога на прибыль и НДС одного предприятия (которое крайне необходимо проверить) с любым другим предприятием этой же отрасли. Формально требование для применения данного критерия будет соблюдено, а значит, и основания для обжалования приказа о включении налогоплательщика в план-график найти будет сложно.

Наличие отношений с контрагентами, находящимися в розыске, или ликвидированными, или признанными банкротами, если сумма таких операций превышает 5000000 грн. либо превышает 5% общего объема поставок, но не менее 100000 грн. Например, банкротство производителя либо импортера продукции или товаров, имеющего разветвленную дилерскую сеть в Украине, что в нынешних условиях абсолютно реально, будет служить основанием для формирования плана-графика проверок только за счет всех таких дилеров. Формально банкротство любого банка (выведение с рынка и ликвидация) может стать причиной для включения в план-график всех клиентов банка, ведь платежное поручение на перечисление денежных средств контрагента со счета такого банка вполне можно будет признать операцией в понимании вышеуказанного критерия.

Наличие расхождений у налогоплательщика согласно системе автоматизированного сопоставления налогового обязательства и налогового кредита в разрезе контрагентов (завышение налогового кредита) в сумме более 1000000 грн. или более 5% общего объема налогового кредита, но не менее 100000 грн. Этот критерий представляет особый интерес в связи с умением ГФС «автоматизировано сопоставлять» налоговые обязательства одного плательщика с налоговым кредитом другого и управлением этой самой системой. Как легко можно, злоупотребляя указанным умением, включить в план-график проверок любого плательщика: для этого всего лишь нужно наличие незарегистрированной налоговой накладной и установленных расхождений.

Декларирование отрицательного значения объекта обложения налогом на прибыль в течение двух налоговых (отчетных) периодов при условии, если налоговым (отчетным) периодом является календарный квартал, или в течение одного налогового (отчетного) периода при условии, если налоговым (отчетным) периодом является календарный год. Этот критерий, по мнению автора, направлен не столько на включение налогоплательщика в план-график проверок, сколько на его «удержание» от декларирования убытков. Налогоплательщик оказывается перед выбором: либо задекларировать реальные убытки (что на сегодняшний день является довольно распространенным явлением) и получить «шанс» на ежегодную плановую проверку, либо же задекларировать искусственную прибыль только для того, чтобы не испытывать свои нервы на прочность и избежать проверки.

Декларирование отрицательного значения финансового результата от операционной деятельности. В отличие от предыдущего критерия, касающегося финансового результата от всех видов деятельности в целом, данный критерий действует тогда, когда только операционная деятельность дает отрицательный результат. То есть если собственник предприятия при внедрении инновационной продукции, которая неизвестна массовому потребителю, готов несколько лет подождать готовности потребителя и покрывать отрицательное значение от продажи такой продукции пассивными доходами или доходами от иной деятельности, то, несмотря на то, что таким предприятием будет представлена прибыльная налоговая декларация, возможности попасть в план-график проверок все-таки не избежать. Не готовы наши налоговые органы воспринимать предпринимательские риски как такие, которые имеют право на существование.

Наличие информации правоохранительных органов, структурных подразделений органов ГФС об уклонении от налогообложения и/иди относительно взаимоотношений с налогоплательщиками. 

Формально достаточно будет заявления физического лица, которому, скажем, не понравилась прическа, о том, что парикмахерская уклоняется от уплаты налогов, чтобы эта парикмахерская была включена в план-график проверок. Ведь само по себе заявление и будет той информацией, которая будет способствовать формированию плана-графика.

Наличие информации об уклонении от налогообложения, полученной из внешних источников. Если предыдущий критерий еще зависит от определенных процессуальных действий и факторов, о которых можно узнать, обжаловав приказ о включении в план-график, то информация из внешних источников является весьма необъективным основанием для проверки. Отсутствие законодательного урегулирования данного понятия и обязанности раскрытия такого внешнего источника приводит к несущественности всех других критериев, ведь под этот критерий можно что угодно подогнать.

Средняя и низкая степени риска

Не менее интересными являются критерии средней и низкой степеней риска, по которым налогоплательщики отбираются в план-график не каждый год. Однако плановая проверка, проводимая раз в два или три года, также требует много сил, времени и нервов. Рассмотрим некоторые из этих критериев.

Осуществление экспортных операций в отношении товаров, не типичных для основного вида деятельности предприятия (нетипичный экспорт), в сумме более 5000000 грн. или более 5% общего объема поставки, но не менее 100000 грн. То есть если предприятие решило перепрофилироваться (вместо пушек производить сковородки) и экспортировать новую продукцию, то оно попадет в план-график проверок. Если же речь идет о возможности осуществить какую-либо разовую, но очень выгодную экспортную операцию, то следует быть готовым к побочному эффекту такой выгоды – плановой документальной проверке.

Отклонение между значениями финансового результата до налогообложения (прибыль или убыток), определенного в финансовой отчетности в соответствии с национальными положениями (стандартами) бухгалтерского учета или международными стандартами финансовой отчетности, задекларированного в налоговой отчетности, и финансового результата до налогообложения (прибыль или убыток), задекларированного в финансовой отчетности, более 10%. При этом не указано, имеет ли значение факт такого отклонения в пользу бюджета, то есть когда финансовый результат в налоговой отчетности больше финансового результата в финансовой отчетности. Отклонение в обе стороны чревато риском проведения проверки. Поэтому не стоит забывать отслеживать и этот показатель.

Осуществление административных расходов на сумму, превышающую 80% задекларированной валовой прибыли, что может свидетельствовать о наличии «бестоварных» услуг. В отношении этого критерия интересно то, что к сведению принимаются не так называемые бестоварные операции, а само лишь подозрение в их осуществлении. Причиной возникновения такого подозрения является сумма административных расходов. Кроме того, авторы Порядка № 723 абсолютно игнорируют правовую терминологию. Так, согласно ст.901 ГКУ «по договору о предоставлении услуг одна сторона (исполнитель) обязуется по заданию другой стороны (заказчика) предоставить услугу, потребляемую в процессе совершения определенного действия или осуществления определенной деятельности, а заказчик обязуется оплатить исполнителю указанную услугу, если иное не установлено договором». Таким образом, характерной чертой договора по предоставлению услуг является отсутствие не товарного результата, а вообще любого результата. Поэтому услуга не может быть товарной, а тем более бестоварной априори. Поэтому любая услуга сама по себе уже является подозрительной в части ее бестоварности хотя бы потому, что товарной она не бывает.

Осуществление расходов на сбыт в сумме, превышающей 80% задекларированной валовой прибыли от реализации продукции, что может свидетельствовать о наличии «бестоварных» услуг. Этот критерий также свидетельствует о том, что авторы Порядка № 723 не ориентируются в предпринимательских рисках. Они, по-видимому, полагают, что таковых не существует. Генри Форд, который прежде чем продавать свои авто, должен был убедить потребителей в том, что автомобиль удобнее и быстрее кареты, точно бы попался на этом критерии, ведь расходы на сбыт нового продукта в начале завоевания рынка и потребителя вполне могли бы свидетельствовать о наличии тех же «бестоварных» услуг.

Уменьшение в отчетности суммы начисленного единого взноса за предыдущие периоды больше чем на 20% общей суммы начисленного единого взноса за последние 12 месяцев, предшествующих отчетному. Скорее всего, любое сокращение персонала в результате модернизации производства, по мнению авторов Порядка № 723, является признаком выплаты зарплаты в «конвертах». А что при этом уменьшилось реальное количество получателей зарплаты или собственники предприятия решили временно уменьшить размер зарплаты топ-менеджерам, о чем все говорят, авторами Порядка № 723 во внимание не принимается.

Наличие отношений с налогоплательщиками, избравшими упрощенную систему налогообложения и являющимися руководителями, учредителями или сотрудниками этого предприятия, в сумме операций более 5000000 грн. или более 5% общего объема поставок, но не менее 100000 грн. С этим критерием нужно быть достаточно осторожным тем, кто оптимизирует суммы своих налогов путем легального использования закрепленной в НКУ упрощенной системы налогообложения. Однако, справедливости ради, отметим, что авторы Порядка № 723 не рискнули утверждать, что такие отношения являются нарушением налогового или иного законодательства. По их мнению, это является только основанием для проверки таких плательщиков раз в два года. Поэтому высказывания функционеров из Минфина о том, что такие отношения свидетельствуют об уклонении от уплаты налогов, остаются всего лишь высказываниями.

Разницы, возникающие при формировании резервов (обеспечений), и разницы, уменьшающие финансовый результат, в сумме составляют более 30% разниц, на которые увеличивается финансовый результат. Минфин в письме от 22.04.2016 г. № 31-11410-06-5/11705 «Об особенностях отражения в бухгалтерском учете расходов» разъяснил, что формировать расходы, уменьшающие финансовый результат до налогообложения за счет резервов (обеспечений), разрешено. Однако авторы Порядка № 723 решили, что злоупотребление этим разрешением следует предупредить возможностью проведения плановой проверки. Такой себе сдерживающий фактор.

Существует и много других рисков, которые гарантируют плановую документальную проверку, например, проведение в течение месяца более трех ремонтов одного регистратора расчетных операций, не связанных с плановым техническим обслуживанием, и т.п. Однако охватить их все в пределах одной статьи невозможно.

Субъекты других разделов плана-графика

Раздел ІІ плана-графика имеет пять групп и включает в себя банки, страховщиков, торговцев ценными бумагами, другие небанковские учреждения, постоянные представительства и представительства нерезидентов.

В раздел III плана-графика отбираются физические лица, осуществляющие независимую профессиональную деятельность, физические лица – предприниматели, избравшие общую систему налогообложения, а также избравшие упрощенную систему налогообложения.

Раздел IV касается вопросов правильности исчисления, полноты и своевременности уплаты НДФЛ и ЕСВ и разделяет юридических лиц на три группы: крупные плательщики с количеством наемных работников более 250 человек; средние плательщики с количеством наемных работников от 50 до 250 человек; малые плательщики с количеством наемных работников менее 50 человек.

Таким образом, если налогоплательщик попадает в план-график проверок, то он должен быть готов к определенным неудобствам и почти гарантированно к определенным расходам. Но при условии согласованной работы финансового отдела и бухгалтерии таких проблем можно избежать. Для этого необходимо детально изучить Порядок № 723 и откорректировать свою финансовую деятельность с учетом критериев, определенных этим документом.

Автовр Александр ЕФИМОВ

"Бухгалтерия"