СУД ПОВИНЕН УСТАНОВИТИ ПОЧАТКОВУ ЦІНУ ПРЕДМЕТА ІПОТЕКИ ДЛЯ ЙОГО ПОДАЛЬШОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ НА ПРИЛЮДНИХ ТОРГАХ

   Суд повинен установити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах, тобто чітко визначити ціну предмета в грошовому вираженні, зазначивши її в рішенні. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України, розглянувши справу за позовом банку про звернення стягнення на предмет іпотеки. При розгляді справи Верховний Суд України зазначив, що відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

   Стаття 41 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. 

   Так само частина восьма статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, установлює, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Таким чином, Закон України «Про іпотеку» визначає спеціальний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі деякі специфічні правила для здійснення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

    З огляду на вищенаведене, нормою частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачений перелік компонентів, які є обов’язковими для вказівки судом у рішенні про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації, в тому числі й реалізації на прилюдних торгах. При цьому, виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, в розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» суд повинен установити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах, тобто чітко визначити ціну предмета в грошовому вираженні, зазначивши її в рішенні. 

Джерело: http://ukrainepravo.com/law-practice/

Які докази мають визнаватися недопустимими, враховуючи критерії ЄСПЛ

   У Кримінально-процесуальному кодексі 1960 року не існувало прямого застереження, коли доказ за будь-яких обставин повинен визнаватися недопустимим. Натомість у КПК у редакції 2012 р. воно є. Розглянемо критерії, які застосовує Європейський суд з прав людини для визнання доказу допустимим або недопустимим, та реалізацію такого порядку в законодавстві України.

Втручання «згідно із законом»

   Питання допустимості доказів досить тісно пов’язане як з правом на справедливий судовий розгляд, так і з презумпцією невинуватості. Загальне правило полягає в тому, що докази, отримані неналежним або незаконним чином, не можуть братися до уваги під час розгляду справи в суді. При цьому потрібно виходити з того, що оцінка конкретного доказу з погляду допустимості чи недопустимості вирішується в кожному випадку окремо.

   Так, ч.2 ст.87 КПК визначає обов’язок суду визнавати істотне порушення прав людини і основоположних свобод, зокрема, в разі «здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов». Найяскравішим випадком недотримання цієї вимоги, на мій погляд, є порушення права на повагу до приватного і сімейного життя, передбаченого ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Які ж критерії для цього визначає конвенція та практика ЄСПЛ? Так, у ч.2 ст.8 конвенції йдеться про те, що право на приватне й сімейне життя не є абсолютним і що таке втручання може мати місце лише «згідно із законом». Так, у п.43 рішення у справі «Клас та інші проти Німеччини» ЄСПЛ зазначив, що втручання не порушуватиме ст.8 конвенції, якщо воно було здійснено «згідно із законом». Будь-який захід стеження має чітко відповідати вимогам і процедурним нормам, викладеним у законі.

   Аби не суперечити ст.8 конвенції, втручання повинно відбуватися «згідно із законом», мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві для досягнення цієї мети (рішення ЄСПЛ у справах «Кривіцька та Кривіцький проти України», п.42; «Сілвер та інші проти Сполученого Королівства», п.84; «Кузнецов проти України», п.134; «Шалімов проти України», п.84; «Петра проти Румунії», п.36). Вираз «передбачено законом» визначає, що втручання грунтувалося на внутрішньому праві (рішення ЄСПЛ у справі «Michaud v. France» п.94). При цьому у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (п.43 рішення) ЄСПЛ наголосив, що вислів «згідно із законом» не тільки передбачає дотримання національного права, а й стосується якості цього права, вимагаючи, щоб воно не суперечило принципу верховенства права. Так, у п.49 рішення у справі «Волохи проти України» зазначено: верховенство права грунтується на тому, що втручання органів виконавчої влади в права осіб має підлягати ефективному контролю, який зазвичай здійснюється судовим органом як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль дає найбільші гарантії незалежності, безсторонності та здійснення належного провадження.

   Таким чином, «згідно із законом» вимагає, щоб:

• відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві;

• була забезпечена якість відповідного законодавства;

• воно було доступне відповідній особі, яка, крім іншого, повинна бути здатна передбачити його наслідки для себе;

• це законодавство відповідало принципу верховенства права.

   Критерії допустимості доказів

  Аналізуючи практику ЄСПЛ (про що зазначає Станіслав Шевчук у книзі «Судовий захист прав людини»), можна виділити основні стандарти, за якими суд повинен враховувати три основні критерії:

• інтенсивність порушення конституційних прав під час отримання доказу;

• роль доказу в стратегії обвинувачення (чим важливіша роль, тим більш недопустимим є такий доказ);

• чи підтверджуються висновки, зроблені стороною обвинувачення на підставі доказу, іншими матеріалами справи.

   Прикладом застосування цих критеріїв може слугувати справа «Шенк проти Швейцарії» (рішення від 12.07.88). В ній національний суд Швейцарії використав як доказ магнітофонні записи й відмовився їх визнавати недопустимими попри те, що вони отримані незаконно, оскільки не були санкціоновані компетентним судовим органом.

   Пан Шенк стверджував, що записування його телефонних розмов з паном Поті та їх використання як доказу порушує п.1 ст.6 конвенції. Він також наполягав, що використання незаконно отриманих доказів достатньо для визнання судового розгляду несправедливим і що його засудження ґрунтується переважно на магнітофонному записі.

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що магнітофонний запис телефонних розмов не був єдиним доказом, на якому ґрунтувався вирок. Відмова кримінального суду виключити касету з переліку доказів пов’язана з наявністю свідчень пана Поті щодо змісту запису, а також деяких інших свідків. У рішенні неодноразово підкреслювалось, що суд виходив також з інших доказів, які підтверджують висновок про винуватість пана Шенка, що випливає з магнітофонного запису.

   Отже, ЄСПЛ зробив висновок, що використання як доказу магнітофонного запису не позбавило заявника справедливого судового розгляду і, як наслідок, не порушило п.1 ст.6 конвенції. Щодо порушень ст.8 конвенції суд зазначив, що ця проблема вже поглинена іншою, вже розглянутою — про використання касети під час розгляду (п.1 ст.6 конвенції).

Таким чином, лише при врахуванні зазначених критеріїв ЄСПЛ може визнати вирок національного суду таким, що порушує вимоги ст.6 конвенції.

Безальтернативність вилучення

   Однак ст.87 КПК не містить альтернативи в питанні визнання та вилучення таких недопустимих доказів. В цьому випадку, на мій погляд, стверджувати про порушення п.1 ст.6 конвенції можна на підставі ще одного критерію: безальтернативності визнання та вилучення недопустимих згідно з національним законодавством доказів. Він може мати перевагу над

наведеними критеріями, виходячи із засад застосування судом ст.6 конвенції.

Проаналізуємо механізм визнання доказів недопустимими на прикладі використання п.1 ч.2 ст.87 КПК як на стадії досудового слідства, так і під час судового розгляду справи, враховуючи, що ЄСПЛ у своїй практиці не вважає порушенням ст.6 конвенції на стадії досудового розслідування.

   Так, громадянин США Ш. підозрювався органом досудового розслідування у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.201 Кримінального кодексу, тобто перевезенні через митний кордон України поза митним контролем патронів для нарізної мисливської зброї. Ці факти стали відомі Службі безпеки України після відкриття бандеролі, в якій патрони переміщувались із США на територію України. Однак її відкриття відбулося без ухвали слідчого судді, тобто з порушенням ст.31 Конституції та стст.14, 258 КПК.

   Під час розгляду клопотання про обрання щодо громадянина США Ш. запобіжного заходу у вигляді взяття під варту захисник заявив клопотання в порядку п.1 ч.2, ч.4 ст.87, ч.1 ст.94, ч.2 ст.177 КПК про визнання предметів, які були вилучені з бандеролі, недопустимими доказами.

Слідчий суддя клопотання слідчого задовольнив, а в задоволенні клопотання про визнання доказів недопустимими відмовив, посилаючись на його передчасність, а також на те, що це питання підлягає вирішенню під час розгляду справи по суті. Суд апеляційної інстанції залишив цю ухвалу без змін з аналогічних міркувань. Так, ч.4 ст.87 КПК указує, що докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду. Однак відповідно до положень п.24 ч.1 ст.3 та гл.28 КПК судовий розгляд — це стадія кримінального процесу, на якій розглядається справа по суті, і ця стадія не відноситься до досудового розслідування. Зазначене дає можливість зробити висновок, що ч.4 ст.87 КПК на стадії досудового розслідування не застосовується. Але як бути зі ст.94 КПК, відповідно до якої слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення? Разом з тим ч.2 ст.177 КПК установлює, що підставою для застосування запобіжного заходу є, зокрема, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.

Захист на будь-якій стадії

   Нині судова практика виходить із того, що слідчі судді переважно уникають дослідження доказів і реальної оцінки наявності обгрунтованої підозри. Ігноруються заяви про недопустимість доказів, якими обгрунтовується підозра та інші обставини. В постановах про тримання під вартою не вказуються докази, на підставі яких слідчий суддя дійшов певного висновку, на що у свою чергу вказує адвокат Ярослав Зейкан. На мій погляд, це повністю суперечить положенням зазначених статей КПК. Відповідно до ч.6 ст.9 цього кодексу у випадках, коли його положення не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади, визначені ч.1 ст.7 КПК. Таким чином, враховуючи положення ч.6 ст.9, ч.1 ст.94, ч.2 ст.177, ч.1 ст.178 КПК, вважаю, що, вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, слідчі судді зобов’язані застосовувати положення ст.87 КПК, зокрема й ч.4 цієї статті.

   Більше того, на таку думку наводить і словосполучення «у будь-якому судовому розгляді». Адже якщо виходити з формального розуміння терміна «судовий розгляд», тоді він є єдиним, що передбачено гл.28 КПК, і розпочинається з моменту, зазначеного у ст.347 КПК. Це наводить на висновок, що словосполучення «у будь-якому судовому розгляді» використовується законодавцем у загальному значенні, як і слово «суд». На мій погляд, указана проблема може бути розв’язана шляхом унесення відповідних змін до ч.4 ст.87 КПК для уникнення її двозначного розуміння або офіційного тлумачення того, що слід розуміти під словосполученням «у будь-якому судовому розгляді» та словом «судом» у значенні цієї статті.

Разом з тим на практиці виникає проблема застосування ч.2 ст.89 КПК, оскільки в більшості випадків, попри явну недопустимість доказів, судді вирішують це питання не відразу, як це передбачено ч.2 ст.89 КПК, а лише в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення, що суттєво порушує вимоги КПК.

Автор статті: адвокат Пономаренко Денис (м. Одеса) 

Джерело: Закон і бізнес

Погашение задолженности физлиц: украинские реалии и английский опыт

Ввиду экономического и политического кризиса в Украине, обвала национальной валюты и повального выведения украинских банков с рынка проблема погашения существующей задолженности физическими лицами перед кредиторами встала очень остро.  Действующий Закон Украины «О восстановлении платежеспособности должника или признании его банкротом» регулирует вопросы восстановления платежеспособности и банкротства исключительно юридических лиц, а также физических лиц - предпринимателей. Таким образом, украинским законодательством не предусмотрены инструменты урегулирования неплатежеспособности физических лиц с целью удовлетворения требований кредиторов и распределения долговой нагрузки должников, чтобы сохранить их платежеспособность и дать возможность погасить возникшую задолженность.  

Не стоит забывать, что столь большой объем возникшей задолженности физлиц и обвал национальной валюты возник в первую очередь благодаря бездействию государства в лице НБУ, позволившему противозаконное валютное потребительское кредитование, а также не исполняющему свою основную функцию.  Обещанные с 2009 года законы о реструктуризации задолженности и о банкротстве физических лиц, с помощью которых можно было бы решить вопрос погашения задолженности физическими лицами, так и не приняты, и очень похоже, что скоро приняты не будут. Затягивание решения этого вопроса привело к еще большей тенизации экономики и фактически вынужденному сокрытию доходов должниками-физлицами.  Для взыскания задолженности, согласно действующему законодательству, кредитор обращается в суд с иском о взыскании задолженности. После принятия судом решения кредитор получает исполнительный документ, с которым в случае отсутствия добровольного исполнения обращается в Государственную исполнительную службу, на которую и возложена задача принудительного исполнения решения.  Согласно Закону Украины «Об исполнительном производстве» (далее - Закон), государственный исполнитель обязан произвести все необходимые исполнительные действия в пределах 6-месячного срока.  В соответствии со статьей 47 Закона, в случае безрезультатности поиска средств и имущества на которое можно обратить взыскание, государственным исполнителем (далее - Исполнитель) возвращается взыскателю исполнительный документ, на основании которого было открыто исполнительное производство. Одной из обязанностей Исполнителя является поиск средств и имущества на которое возможно обратить взыскание, для чего ему предоставляется широкий спектр полномочий.  Законом предусмотрена определенная очередность, в соответствии с которой Исполнитель обязан обращать взыскание на средства и имущество до полного погашения имеющейся задолженности. В случае недостаточности вышеупомянутых средств для погашения задолженности перед кредитором в полном объеме обращается взыскание на иное имущество, которое имеется у должника, исключая имущество, на которое согласно Закону не может быть обращено взыскание. Если и такового имущества окажется недостаточно, либо оно отсутствует вовсе, Исполнитель обращает взыскание на заработную плату должника и другие доходы.  Таким образом, мы подошли к ситуации в которой у должника нет денег, нет другого имущества и нет работы, за которую он получает заработную плату, - то есть отсутствуют любые возможности для взыскания задолженности, что довольно распространено в Украине.  В случае, если такая ситуация продолжается 6 месяцев и более, 

Исполнитель обязан вернуть исполнительный документ взыскателю, однако, в течение года таковой может снова обратиться в исполнительную службу с тем же исполнительным документом, и срок начинает исчисляться заново, и так по кругу.  Как видно из вышеизложенного, действующее законодательство прописано таким образом, что должник будет отдавать все до последней копейки, пока не погасит задолженность в полном объеме, при условии надлежащего исполнения своих обязанностей госисполнителем.  При таких обстоятельствах возможности для улучшения финансового благосостояния должника не велики.  В то же время, обращаем внимание, что так не должно быть, это не справедливо по сравнению с теми же юрлицами и крайне неэффективно - как для кредитора так и для страны в целом.  Понимая большую значимость данного вопроса, в большинстве стран он уже давно решен, и довольно эффективно. В частности, положительный опыт имеется в британском законодательстве, которое дает реальную возможность для должников сохранить платежеспособность и даже улучшить свое материальное благосостояние, при этом погашая задолженность. В арсенале жителей Туманного Альбиона имеется 4 основных инструмента по урегулированию проблемной задолженности физических лиц.  1. Debt Relief Order (DRO) (Предписание по пересмотру задолженности)  

Предписание по пересмотру задолженности является способом урегулирования задолженности в случае, когда задолженность не превышает 20 000 GBP, при полном отсутствии у физического лица возможности платить по своим долгам. Данное Предписание позволяет не платить определенные виды задолженности в течение периода действия такового (обычно 12 месяцев).  По истечении периода действия Предписания, при условии получения займа физическим лицом законным путем, если финансовая ситуация должника не улучшилась, достаточно оплатить свой долг целиком или его часть, указанную в Предписании, и остаток задолженности, включенной в Предписание, будет списан.  2. Debt Management Plans (План управления задолженностью)  План управления задолженностью является соглашением между заемщиком и кредиторами с целью погашения заемщиком своих долгов. Такое соглашение заключается в случае наличия возможности осуществлять небольшие ежемесячные платежи в счет погашения задолженности.  Данный метод предусматривает заключение договора о плане погашения задолженности напрямую с кредиторами или же посредством лицензированной на осуществление такого вида деятельности компании по управлению задолженностью, с той разницей, что компания, являющаяся экспертом по разработке таких планов, будет самостоятельно распределять суму задолженности согласно плану погашения, за комиссию, из тех средств, которые должник ежемесячно вносит на счет компании с целью погашения имеющейся задолженности перед своим кредиторами, в то время как заключая такое соглашение напрямую, должник осуществляет распределение денежных средств самостоятельно.  Однако, использование такого метода урегулирования задолженности не является императивным и не лишает кредиторов возможности, даже при условии соблюдения условий плана, подать судебный иск о взыскании задолженности.  3. Administration orders (Судебное предписание)  Данный инструмент урегулирования проблемной задолженности используется при наличии судебного решения в отношении должника о взыскании задолженности, сума которой не может быть погашена единым платежом ввиду отсутствия достаточных средств у должника.  Судебное предписание издается на основании соответствующего заявления должника и является предписанием о ежемесячной выплате денежных средств в пользу погашения просроченной задолженности через местный суд, который определяет срок действия и иные условия предписания, такие как размер ежемесячных взносов, общая сумма задолженности, которую предстоит выплатить, а так же распределяет денежные средства между кредиторами на пропорциональной основе. За осуществление регулярных платежей суд взымает плату, которая в целом не должна превышать 10% от общей сумы задолженности.  Данный инструмент может быть использован при условии, что задолженность не превышает 5 000 GBP и количество кредиторов не менее двух. Такой метод урегулирования задолженности предполагает, что указанные в судебном предписании кредиторы не имеют права предпринимать дальнейших судебных действий. В случае не выполнения условий предписания суд имеет право обратить взыскание на заработную плату, а также аннулировать предписание.  4. Individual Voluntary Arrangements (Индивидуальные добровольные Соглашения)  Индвидуальное добровольное соглашение - это соглашение с кредиторами о выплате долга целиком или частично, в соответствии с которым должник берет на себя обязательство регулярно осуществлять платежи арбитражному управляющему, который распределяет денежные средства между кредиторами. Данный инструмент схож с процедурой банкротства, однако предоставляет больший контроль над собственными активами должника.  

Процедура заключается в том, что арбитражный управляющий делает расчет возможности погашения задолженности и определяет соответствующие сроки действия Соглашения. Должник, в свою очередь, обязуется предоставить подробную информацию о своем финансовом положении, например, информацию об активах, долгах, доходах и имеющихся кредиторах. Арбитражный управляющий связывается с кредиторами самостоятельно. Соглашение вступает в силу в случае согласия кредиторов, владеющих 75% от общего объема задолженности, однако, данное Соглашение применяется ко всем кредиторам, в том числе и тем, кто не дал согласия на Соглашение.  Действие Соглашения останавливает движение в имеющихся судебных производствах о взыскании задолженности против должника. В случае нарушения условий Соглашения арбитражный управляющий имеет право аннулировать Соглашение, кроме того, он, также, имеет право инициировать процедуру банкротства в отношении должника.   Таким образом, данные инструменты позволяют эффективно защитить интересы заемщика и, не в последнюю очередь, его кредиторов, при этом предполагают действенное погашение задолженности и направлены на стимулирование этого процесса, не лишая должников средств к существованию и не вгоняя их в кабалу.  Описанные методы урегулирования проблемной задолженности позволяют сохранить имеющийся бизнес, а также предоставляют возможности для улучшения финансового благосостояния должника, в то время как единственной возможностью, которая предоставляется украинским законодательством, является заключение мирового соглашения, как на стадии судебного производства, так и на стадии исполнительного производства.  Тем не менее, в отношении задолженностей физических лиц мировое соглашение на стадии исполнительного производства является крайне неэффективным методом урегулирования проблемной задолженности, так как действующие положения законодательства об исполнительном производстве оставляют физлицо-должника без какой-либо защиты.  Кроме того, существующая в Украине система налогообложения прощенного долга зачастую делает абсолютно бессмысленными соглашения о добровольном погашении задолженности с дисконтом.  Хочется верить, что народные депутаты, кроме пустых заявлений, все-таки найдут время на решение столь затянувшейся и острой проблемы задолженности физических лиц.

Податкові новели від Мінфіну: реальні проблеми в обмін на примарну безпеку

Доцільно привернути увагу до окремих положень проекту про внесення змін до Податкового кодексу України, підготовленого Міністерством фінансів України та внесеного до Верховної Ради України (законопроект № 5368).
Йдеться про механізм зупинення реєстрації податкових накладних, передбачений пунктом 201.16, яким планується доповнити статтю 201 Податкового кодексу України.
Відповідно до запропонованої Міністерством фінансів України норми, реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних в автоматичному режимі може бути зупинено на підставі пункту 74.2 статті 74 цього Кодексу.
В свою чергу, пункт 74.2 статті 74 Податкового кодексу України пропонується викласти в такій редакції: «В Єдиному реєстрі податкових накладних забезпечується постійний автоматизований моніторинг відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.» Додамо, що таким органом відповідно до запропонованих змін буде Міністерство фінансів України.
Отже, пропонований механізм, як можна побачити зі змісту наведених положень проекту, передбачає можливість зупинення реєстрації податкових накладних в тому разі, якщо ці накладні будуть відповідати певним критеріям ступеня ризиків. Причому моніторинг відповідності окремих податкових накладних ступеню ризиків буде здійснюватися автоматично (очевидно, за допомогою певного програмного забезпечення), а самі критерії визначатимуться Міністерством фінансів України.
Про зупинення реєстрації податкової накладної платник податків повідомляється спеціальною квитанцією, яка надсилається протягом операційного дня, в який податкова накладна надійшла на реєстрацію (підпункт 201.16.1 пункту 201.16 статті 216 проекту).
У відповідній квитанції зазначаються причини зупинення (ті самі відомості про відповідність податкової накладної/розрахунку коригування сукупності критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних). Крім того, у квитанції мітиться вимога надати підтвердження посадовою особою платника податку (фізичною особою-підприємцем) накладення нею електронного цифрового підпису, що міститься в податковій накладній/розрахунку коригування, а також (увага!) вимога про надання платником податку копій первинних документів, що безпосередньо підтверджують здійснення платником податку операції, на яку складено податкову накладну/розрахунок коригування.
Як платник податків може поновити процес реєстрації податкової накладної? Шляхом подання заяви про припинення процедури зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Така заява, як передбачає підпункт 201.16.2 пункту 201.16 статті 201 проекту, може бути подана протягом 365 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у податковій накладній /розрахунку коригування.
При цьому до заяви додаються письмова заява посадової особи платника податку (фізичної особи-підприємця) про підтвердження накладення нею електронного підпису на податкову накладну/розрахунок коригування, а також копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які безпосередньо підтверджують здійснення платником податку операції, щодо якої складено податкову накладну/розрахунок коригування.
Зазначена заява, як визначено підпунктом 201.16.3 пункту 201.16 статті 201 проекту, розглядається комісією, положення та склад яких затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику (тобто ДФС України). Рішення за результатами розгляду заяви платника податку надсилається платникові протягом п'яти календарних днів, наступних за днем отримання такої заяви. Отже, за цей строк, як випливає зі змісту проекту, комісія має розглянути питання по суті та прийняти відповідне рішення.
Якщо рішення комісії приймається на користь платника податку, процедура зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних припиняється.
Такі самі наслідки настають у тому разі, коли відповідне рішення не було надіслане платникові податків протягом п'яти днів, відведених на розгляд заяви, а так само в разі, коли суд скасував рішення комісії після його оскарження платником податків.
При цьому податкова накладна/розрахунок коригування, щодо яких процедура зупинення їх реєстрації припиняється з відповідних підстав, у день прийняття відповідного рішення контролюючого органу або отримання рішення суду, автоматично реєструється в Єдиному реєстрі податкових накладних.
На що спрямована зазначена процедура і що маємо в підсумку?
Очевидно, основною метою запропонованих змін є попередження випадків безпідставної реєстрації податкових накладних у тому разі, коли постачальник фактично не здійснює господарської операції (оподаткованого постачання), а складає та реєструє податкову накладну виключно з метою надання покупцю необґрунтованої податкової вигоди у вигляді неправомірно сформованих сум податкового кредиту з ПДВ.
І досі недобросовісні платники податків в окремих випадках фальсифікують первинні документи про придбання товарів чи послуг, за допомогою чого безпідставно збільшують суми податкового кредиту. Щоправда, система електронного адміністрування ускладнила механізми відповідних махінацій. Якщо раніше фіктивний податковий кредит можна було сформувати за рахунок самих лише фіктивних паперів, то зараз необхідно вдаватися до так званих «скруток». Фіктивний платник податків придбаває товар, за яким він формує податковий кредит і який далі продається без відображення податкових зобов'язань або без їх сплати, наприклад, за готівку. За рахунок сум податкового кредиту, отриманого за реальним товаром, фіктивний платник податків реєструє податкові накладні на користь платника податків-вигодонабувача. При цьому фактично постачання товарів чи послуг від фіктивного підприємства до вигодонабувача не відбувається, але податкова накладна складається і реєструється в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Система електронного адміністрування побудована таким чином, що ніщо не заважає недобросовісному платникові податків придбавати одні (цілком реальні) товари, формуючи за ними відповідний податковий кредит, а продавати нібито зовсім інші товари чи послуги (фіктивні), реєструючи при цьому податкові накладні за рахунок податкового кредиту, сформованого за придбанням реальних товарів.
Отже, нехай і складно, але махінації з ПДВ тривають. Відповідно, тривають пошуки нових способів запобігання зловживанням із ПДВ.
Серед іншого, проект Міністерства фінансів України передбачає запровадження нового додаткового обов'язкового реквізиту до податкової накладної - перших чотирьох цифр коду УКТ ЗЕД або коду згідно з Державним класифікатором продукції та послуг щодо активів, які постачаються або придбаваються платником податку. За рахунок такого вдосконалення фіскали зможуть бачити вже в момент реєстрації податкової накладної, що між товарами, які постачаються та придбаваються платником податків існує розбіжність (купує одне, а продає інше). Це теоретично (підкреслюємо - теоретично!) може бути свідченням того, що відповідний платник податків має намір здійснювати «скрутку».
Наявність такого додаткового реквізиту у податковій накладній дозволить оперативно реагувати на можливі випадки податкових махінацій у вигляді так званих «скруток».
Але самої лише інформації фіскалам здалося недостатньо. Вони шукають механізм превентивного реагування на зловживання недобросовісних платників податків - аби не лише бачити потенційні порушення, а й унеможливити безпідставне формування податкового кредиту навіть до моменту подання податкової декларації, вже на стадії реєстрації податкової накладної.
Такі прагнення втілені в запланованому інституті зупинення реєстрації податкових накладних.

Варто зазначити, що неофіційно превентивні заходи щодо унеможливлення зловживань із формуванням податкового кредиту вживаються і зараз. Наприклад, є поширеними випадки розірвання договорів на обмін електронними даними, в результаті чого платник податків позбавляється можливості надсилати в електронному вигляді податкову звітність або зареєструвати податкові накладні. Незважаючи на численні нарікання з боку платників податків на зловживання з боку податківців у цій галузі та попри очевидну протизаконність подібних дій, відповідна практика має місце. І зараз держава намагається легалізувати цю практику та віднайти законні механізми досягнення відповідної мети.

Усвідомлюючи потенційні звинувачення у надмірному впливі людського фактору на дуже важливий для платників податку процес реєстрації податкових накладних, чиновники Мінфіну пропонують максимально автоматизувати процедуру зупинення такої реєстрації.

Фактично будь-якої миті електронний розум може вирішити, що надіслана платником податків для реєстрації податкова накладна є надто ризиковою, керуючись при цьому алгоритмом, який має бути затверджений Міністерством фінансів України.

Як формуватиметься цей алгоритм і на підставі яких критеріїв він працюватиме?

За основу планується взяти перші чотири цифри коду УКТ ЗЕД або коду згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, які пропонуються тим таки законопроектом як додаткові реквізити податкової накладної (зміни до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України).

У разі, якщо номенклатура придбаних платником податку товарів і послуг не збігатимуться із тими, що були ним поставлені іншим платникам податку, алгоритм системи оцінки ризиків побачить у цьому потенційну ймовірність «скрутки» і зупинить реєстрацію податкових накладних. Адже саме така картина - розбіжність між тим, що придбавається і тим, що постачається - і є основною ознакою діяльності шахраїв, що формують податковий кредит за реальними товарами, що згодом продаються без відображення та/або виконання податкових зобов'язань, а видають податкові накладні вигодонабувачам за фіктивними операціями.

Чи достатній такий критерій для виявлення «скруток»?

Розглянемо на прикладах.

Розбіжність між номенклатурою придбаних і поставлених товарів чи послуг може мати місце у разі отримання передоплати за ті товари, які постачальник планує постачати з відстроченням. Адже ніхто не зобов'язаний відразу придбати те, що планує постачати наступного звітного періоду.

Подібна ситуація може мати місце у цілком реального платника податків, а може бути ознакою «скрутки». Які додаткові інформаційні критерії допоможуть комп'ютеру розрізнити одних та інших? Адже для цього необхідно достеменно розібратися в намірах платника податку. Це не завжди зможе зробити інспектор-ревізор на підставі аналізу договорів та інших показників діяльності підприємства, включаючи безпосереднє спілкування з представниками платника податків. А як із цим впорається комп'ютер «в автоматичному режимі»?

Так само може мати місце придбання товарів у неплатника податків. У такому разі в системі не буде відображатися інформація про коди УКТ ЗЕД відповідних товарів, адже вони відображаються саме в податкових накладних, яких, звісно, не платник ПДВ не складає.

В результаті в платника ПДВ може утворитися розбіжність між придбаною та поставленою номенклатурою (так званий «пересорт» жаргоном податківців). Це знову таки може бути сигналом для зупинення реєстрації таким платником податків податкових накладних. І знову добросовісному платникові податків доведеться приносити до фіскального органу усі документи, що підтверджують факт придбання або наміри (а як підтвердити наміри?) придбання товарів у осіб, що не є платниками податків. Але це відбудеться, швидше за все, після того, як реєстрацію податкових накладних буде зупинено «в автоматичному режимі».

Чи можуть скористатися з цієї ситуації недобросовісні платники?

Із урахуванням запланованої системи оцінки ступеню ризиків недобросовісні платники ПДВ можуть вдавати, що нібито придбавають товари від неплатників ПДВ. В подальшому ці товари так само фіктивно постачатимуться платникам податків із додаванням ПДВ до ціни товарів. А податковий кредит формуватиметься за рахунок товарів, які придбані реально, але реалізовані за готівку чи в інший спосіб без відображення податкових зобов'язань із ПДВ. Виходить та сама «скрутка».

Але при цьому комп'ютеру в автоматичному режимі не вдасться розібратися із тим, чи є реальними операції з придбання товарів у неплатників податків. На практиці із цим розбиратимуться конкретні працівники фіскальної служби. І лише від них залежатиме, чи повірять платникові податків про те, що він дійсно збирається придбати товар у неплатників. Чи знайдуть шахраї спільну мову із працівниками фіскальної служби? Хто знає…

Зовні - абсолютно нормальна операція, і немає жодного  протесту, проте наступного податкового періоду продаємо надлишок товару без відображення податкових зобов'язань. А податкову вигоду для замовника «мінімізаційних послуг» закладаємо в різницю між ринковою вартістю придбаного і поставленого реального товару.

Мотив и цель преступления

Уголовным законодательством воспринято определение мотива как побуждения, которым руководствовалось лицо при совершении преступления. Такое понятие мотива имеет и криминалистическое значение. В качестве наиболее распространенного вида мотива выступают интересы преступников. Это объясняется тем, что интерес является основным регулятором человеческого поведения. С интересом человека связано все то, за что он борется. С точки зрения разработки криминалистической характеристики преступлений представляется существенным деление интересов на личные и общественные. Определенное значение в этом отношении может иметь деление потребностей на материальные и духовные, естественные и культурные, на витальные (присущие человеку как представителю биологического вида), социальные и идеальные. Мотив самым тесным образом связан с целью преступления. Мотив не является целью, но он приводит к выбору, к постановке цели. Цель выполняет функции предвидения, про граммы, регуляции, управления, корректировки преступного поведения. Хотя уголовный закон не всегда включает цель в число элементов состава преступления, она подлежит выяснению по всем делам. Установление цели - важное условие правильной уголовно-правовой оценки деяния и установления истины по делу. При совершении умышленных преступлений преследуются различные цели (завладение чужим имуществом, получение необоснованных льгот и преимуществ, лишение жизни другого человека и т. д.). Цели, как и мотивы, при совершении неосторожных преступлений имеют, иную окраску, чем при совершении умышленных. При умышленном преступлении, сознавая смысл и значение совершаемых в данной ситуации действий (бездействия), преступник намеренно преследует общественно опасную цель. При неосторожном преступлении такая цель не преследуется. В этом случае вопрос упирается не в отсутствие указанного элемента, а в присутствие таких целей, которые с точки зрения за кона для данной ситуации неприемлемы. Причем, для уголовно го закона и общества неприемлемы не только преступные в своей основе цели, но и подчас такие цели, которые сами по себе не относятся к категории осуждаемых и даже могут при определенных обстоятельствах одобряться и вознаграждаться обществом. Все дело в том, в системе каких отношений они рассматриваются. Не преступные в одних ситуациях, связанных с какой-либо деятельностью, социально значимым поведением, они квалифицируются как звенья преступной цепи в других ситуациях, если обусловленные ими действия (или бездействие) привели к общественно вредным последствиям. Рассматриваемый вопрос представляет интерес не только с теоретической точки зрения. Он имеет важное практическое значение. На это прежде всего указывает тот факт, что по каждому делу следователь должен установить, в чем выразилось деяние преступника, какие и в какой последовательности со вершены им действия, приведшие к преступному результату, а также определить их смысловое значение, т. е. получить ответ на вопрос о том, какую цель преследовал субъект, совершая эти действия, чего он хотел достичь с их помощью, какую потребность удовлетворить. Решение этих вопросов позволяет, в частности, составить представление о том, охватывается ли данной целью наступивший результат, и на этой основе сделать вывод,

При этом деяние может быть квалифицировано как неосторожное, если субъект не стремился к наступившим вредным последствиям как к желаемому будущему результату, либо вообще не предвидя его (при преступной небрежности), либо предвидя, допуская, но легкомысленно рассчитывая на его предотвращение (при преступной самонадеянности). Поэтому цель в неосторожных преступлениях рассматривается не как идеальная модель реального преступного результата, которым она материализована, а как представление того результата, ради достижения которого совершены действия. Психологическая сторона неосторожного поведения заключается в сознательной и целенаправленной волевой активности человека, сознание и воля которого связаны с самим деянием, но отнюдь не с наступившими вредными последствиями этого деяния. Преступный результат при этом выступает как бы в качестве общественно вредной "добавки" к тому результату, который преследовался в действительности. Несовпадение цели и действительного результата - черта, присущая не только преступной неосторожности. Применительно к любому виду деятельности она может выступать и как "недовыполнение" и как "перевыполнение" цели (в последнем случае это имеет место, когда обнаруживается непредвиденный результат деятельности). Поэтому общественно опасное последствие при совершении неосторожных преступлений можно рассматривать в качестве своеобразного перевыполнения цели.

РЕЄСТРАЦІЙНІ ІННОВАЦІЇ МІН’ЮСТУ

Міністерство юстиції України (далі – Мін’юст) в рамках реформування системи державної реєстрації цього року запровадило низку нововведень. Серед них Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)”, який набрав чинності 05 квітня 2015 року. Метою його прийняття є дерегуляція господарської діяльності. Також внесено зміни щодо надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. 07.04.2015 набрав чинності Порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затверджений наказом Міністерства юстиції України 31.03.2015 № 466/5, відповідно до якого запровадженого нові електронні сервіси щодо отримання інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Більшість з них вже встигли себе виправдати. Про що свідчать дані приведені самим же Мін’юстом. Наприклад, понад 20 % усіх довідок, виписок та витягів громадяни отримують на сайті Мін’юсту  https://usr.minjust.gov.ua завдяки введенню онлайн-сервісів.

Порівняно нещодавно наказом Мін’юсту «Про реалізацію пілотного проекту у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо попередньої подачі заяв» від 07.07.2015 № 1159/5 запущено новий пілотний проект.

Даний пілотний проект планувалось спершу запровадити на території двох областей Київської та Одеської, але 27 липня 2015 року до наказу було внесено зміни та додано Волинську, Полтавську та Рівненську області.

Важливим даний проект є для сільгоспвиробників та тих, хто переробляє сільськогосподарську продукцію (представників агробізнесу) та забудовників багатоповерхових будинків, так як сприятиме створенню сприятливих умов для надання адміністративних послуг для них.

Пілотний проект передбачає попередній розгляд заяви. Попередній розгляд заяв у сфері державної реєстрації прав є новим в українському законодавстві, що регулює сферу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відтепер посадова особа , яка прийняла документи, буде зобов’язана надати офіційний висновок заявнику щодо їх комплектності та правильності. На сайті Мін’юсту надано роз’яснення http://old.minjust.gov.ua/50722 в якому чітко вказано, що законодавством не передбачено плати за попередній розгляд заяв. Однак, для того щоб скористатися новим сервісом, певні витрати будуть все-таки необхідні. Так,  першим кроком до попередньої подачі заяви має бути укладення договору з державним підприємством «Національні інформаційні системи» та отримання електронного цифрового підпису.

Предметом такого договору є:

надання заявнику державним підприємством «Національні інформаційні системи» послуг з підключення до Державного реєстру прав шляхом надання доступу до програмного забезпечення сумісного з програмним забезпеченням Державного реєстру прав з метою подання заяв про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно для їх попереднього розгляду органом державної реєстрації прав або розгляду особами, які відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» наділені повноваженнями державного реєстратора прав на нерухоме майно з видачі та прийому документів у порядку, передбаченому чинним законодавством України;

здійснення організаційних заходів щодо надання заявнику логіну та паролю для доступу до Державного реєстру прав, у кількості, що зазначена у письмовому замовленні, що подається Користувачем за формою, встановленою у додатку 2 до Договору.

Надання послуг за таким договором не є безкоштовним, а коштуватиме близько півтори тисячі гривень.

Після того як замовник даної послуги пройде відповідне навчання, він матиме можливість подавати заяви на реєстрацію права в електронному вигляді разом з доданими до них документами не виходячи з власного будинку чи офісу.

Орган державної реєстрації, який отримав попередню заяву разом з доданими до неї документами в електронному вигляді протягом шести днів зобов’язаний здійснити її попередній розгляд. Під час такого розгляду перевіряється наявність всіх необхідних для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно документів. Після чого орган державної реєстрації прав повідомляє заявника про попередні результати розгляду документів та запрошує його прибути для пред’явлення оригіналів надісланих документів та отримання картки прийому заяви на конкретну дату і час. Заявник у призначений день з’являється, отримує картку прийому заяви та пред’являє оригінали документів. З моменту отримання картки прийому починається перебіг часу, визначений законодавством для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно.

В подальшому заявник протягом строку, зазначеному у законодавстві, очікує на прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Після закінчення строку заявник в залежності від власного вибору відвідує відповідну реєстраційну службу для отримання паперового оригіналу документу, сформованого за результатом прийнятого рішення (витяг, свідоцтво), або не виходячи з офісу (чи з дому) отримує оригінал такого документу через Інтернет.

Але чи дійсно проект має переваги зможе показати лише час. І для цього має пройти більше ніж декілька місяців. Однією із важливих анонсованих переваг є мінімізація контактів заявника із чиновником, а відтак зниження корупційних  ризиків.

Варто відмітити, в разі набуття актуальності проектом, пересічні громадяни також отримають певну користь.  Особам, на яких поширюється дія пілотного, відпадає потреба подавати документи через загальну чергу, це значно розвантажить її й зменшить час очікування в черзі для інших осіб, які не підпадають під дію пілотного проекту. Але з іншого боку відповідні посадові особи реєстраційної служби з введенням в дію цього проекту теж отримають додаткове навантаження.

В своїй більшості представники агробізнесу, а також сільськогосподарські товаровиробники, з урахуванням порядку, передбаченого законодавством, витрачали чималу часу для подачі документів для реєстрації прав на нерухоме майно, то з моменту старту пілотного проекту цей час повинен скоротиться до мінімуму.  Але чи дійсно відбудеться скорочення часу, якщо ті особи, які забажають використати своє право на участь в проекті будуть самостійно сканувати всі документи, відправляти, а після того знову звертатися до реєстраційної служби для повторної подачі вже оригіналів документів.

Зміни, реформування, нововведення все це потрібне в наш час, але проведення їх вимагає не тільки рішучих кроків та введення пілотних проектів. Важливим є впровадження нових поглядів на зміни. Розуміння осіб, які безпосередньо зацікавлені в тому чи іншому проекті. Наприклад, проведення короткого семінару з аграріями на тему впровадження нового пілотного проекту є недостатнім. Варто на конкретних прикладах доводити до відома зацікавлених осіб важливість того чи іншого проекту.

Що ж до того чи в повному обсязі «відверто» вказує Мін’юст про безкоштовність проекту, то на моє переконання варто не забувати вказувати й про платність надання послуги присвоєння електронного цифрового підпису. Оскільки без електронного цифрового підпису відсутня сама можливість безпосередньо реалізувати своє право на участь в даному пілотному проекті. Відвертість та прямота в анонсуванні будь-якого проекту є важливим та актуальним. Поєднання простоти з відкритістю та надійністю функціонування системи є шлях до досягнення високого рівня інвестиційної привабливості країни.

Виправлення помилок у додатку 5 до податкової декларації з ПДВ

Виправлення помилок, що були допущені у додатку 5 до податкової декларації з ПДВ «Розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)» (далі – Розшифровка) та які не вплинули на числові показники декларації, проводиться шляхом подання Уточнюючого розрахунку, до якого додається Розшифровка з відміткою «Уточнюючий».

При цьому у даному випадку до графи 4 Уточнюючого розрахунку переносяться показники декларації, Розшифровка до якої уточнюється, до графи 5 - всі відповідні показники декларації з урахуванням виправлених помилок (відповідають показникам з графи 4), а графа 6 не заповнюється.

Виправлення помилок у записах по контрагентах у Розшифровках проводиться способом коригування.

Для виправлення запису неправильно вказаного індивідуального податкового номеру контрагента (далі – ІПН) (покупця або постачальника) в уточнюючій Розшифровці:

1) повторюється помилковий запис ІПН, при цьому вартісні показники вказуються зі знаком «-» (тобто сторнуються);

2) вказується правильний запис за операціями з контрагентом за звітний (податковий) період, за який виправляються помилки повністю (включаючи вартісні показники);

3) підсумковий рядок «Усього за звітний період» не заповнюється.

При необхідності зменшити/збільшити обсяг постачання та суму ПДВ, задекларованих за операціями з одним контрагентом, та відповідно, збільшити/зменшити їх за операціями з іншим контрагентом, в уточнюючій Розшифровці:

1) відображаються суми уточнення у розрізі контрагентів (зі знаком «+» відображаються не в повній мірі задекларовані суми за операціями з контрагентом, зі знаком «-» – зайво задекларовані суми за операціями з контрагентом);

2) підсумковий рядок «Усього за звітний період» не заповнюється.

При необхідності зменшити обсяг постачання та суму ПДВ в рядку «Інші» в розрізі умовних ІПН та доповнити у зв’язку з цим Розшифровку новим записом для платника податку – покупця в уточнюючій Розшифровці:

1) операції з платником податку - покупцем за звітний період записуються повністю (включаючи вартісні показники);

2) в рядку «Інші» в розрізі умовних ІПН обсяг постачання та сума ПДВ зменшується, сума уточнення зазначається зі знаком «-» (сторнується);

3) підсумковий рядок «Усього за звітний період» не заповнюється.

При необхідності скоригувати обсяг постачання та суму ПДВ в рядку «Інші» в розрізі умовних ІПН та доповнити не в повній мірі відображені (зайво вказані) суми за операціями для платника податку - покупця в уточнюючій Розшифровці:

1) зазначається сума уточнення збільшення або зменшення обсягу постачання та суми ПДВ за операціями з платником податку - покупцем зі знаком «+» або «-»;

2) в рядку «Інші» в розрізі умовних ІПН обсяг постачання та сума ПДВ уточнюється (збільшується або зменшується) зі знаком «+» або «-»;

3) підсумковий рядок «Усього за звітний період» не заповнюється.

Виправлення помилок, допущених у Розшифровках, які потребують уточнень показників у складі декларації з ПДВ за будь-який наступний період, проводиться шляхом подання Уточнюючого розрахунку, до якого додається уточнююча Розшифровка у розрізі контрагентів. При цьому вартісні показники як Розшифровки, так і Уточнюючого розрахунку відображаються на суму уточнення (збільшення або зменшення) з відповідним знаком.

Відповідальність за ухилення від сплати податків за ККУ

Основний принцип правової держави - неухильне виконання норм законів всіма без винятку фізичними та юридичними особами, а також органами державної влади. Виконання законів забезпечується таким способом, як юридична відповідальність. Є кілька видів юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільна, дисциплінарна та фінансова. 
Розгляньмо відповідальність за вчинення, зокрема, такого злочину, як ухилення від сплати податків. 
Кримінальна відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, встановлена ст. 212 Кримінального кодексу України (надалі - ККУ), прийнятого Верховною Радою України 5 квітня 2001 року, передбачає покарання за умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що входять до системи оподаткування, таких осіб: 
службових осіб підприємств незалежно від форми власності;
осіб, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;
будь-яких інших осіб, які зобов’язані сплачувати податки, збори та інші обов’язкові платежі.
За ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів повинні притягуватися до відповідальності лише ті працівники управлінської сфери юридичних осіб, які, здійснюючи організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції, виконують обов’язки з ведення та оформлення звітної документації про фінансово-господарську діяльність підприємств і подання цієї документації до податкових та інших фіскальних органів (керівники підприємств, заступники керівників підприємств, головні (старші) бухгалтери, заступники головних (старших) бухгалтерів, інші працівники бухгалтерій, які виконують функції головного (старшого) бухгалтера). 
Ті працівники підприємств, функціональні обов’язки яких так чи інакше пов’язані з фінансовою і податковою документацією, але на яких не покладено відповідальність за фінансову діяльність юридичної особи загалом та забезпечення сплати нею податків, зборів чи інших обов’язкових платежів, за наявності певних підстав можуть притягуватися до відповідальності як пособнику злочині.

Слід зазначити, що кримінальна відповідальність настає, якщо дії вказаних осіб призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів:

- у значних розмірах - від тисячі до трьох тисяч разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (від 17000 грн до 51000 грн);

- у великих розмірах - від трьох до п’яти тисяч разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (від 51000 грн до 85000 грн);

- в особливо великих розмірах - у п’ять тисяч і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (85000 грн і більше).

Під зазначеними коштами слід розуміти суми податків, зборів (обов’язкових платежів), передбачених статтями 13, 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування". Пеня та штрафні санкції до цієї суми не входять, оскільки за своєю правовою природою не є податками або зборами (обов’язковими платежами).

Відповідальність за ст. 212 Кримінального кодексу України настає за умисне ухилення від сплати лише тих податків, зборів, інших обов’язкових платежів, які встановлені Законом України "Про систему оподаткування", а саме статтями 13 - 15. Отже, про порушення кримінальної справи й мови не може йти, якщо бухгалтер не сплатив, нехай навіть і навмисне, якийсь платіж, не передбачений цим Законом, наприклад, дивіденди на акції, що є в державній власності.

Про умисел на ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів можуть свідчити, як зазначено в п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 26.03.99 р. №5 "Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів", зокрема, перекручування в обліковій чи звітній документації; неоприбуткування готівкових коштів, одержаних за виконання робіт чи послуг; ведення подвійної (офіційної та неофіційної) бухгалтерії; використання банківських рахунків, про які не повідомлено органи державної податкової служби; завищення фактичних витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції, тощо.

Оскільки в ст. 212 ККУ не вказано конкретних способів ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, за які передбачена кримінальна відповідальність, то звернемося до згаданої вище постанови Пленуму Верховного суду України. У ній до конкретних способів ухилення від сплати віднесено:

- неподання документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою до бюджетів чи державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо) податків, зборів (обов’язкових платежів). Це умисне неподання до контролюючих органів у встановлений термін декларацій про прибуток суб’єктів підприємницької діяльності чи фізичних осіб, про сплату інших обов’язкових платежів тощо. Неподання податкової декларації, як правило, є водночас і приховуванням об’єктів оподаткування;

- приховування об’єктів оподаткування. Під приховуванням об’єктів оподаткування слід розуміти невідображення у звітних документах, що подаються до податкових органів, будь-яких об’єктів оподаткування - доходу (прибутку), доданої вартості робіт, продукції, послуг тощо. (Варто зазначити, що для притягнення до кримінальної відповідальності має бути доведено, що всі ці дії, зокрема подання неправдивої звітності, були здійснені умисно, а не помилково.);

- заниження об’єктів оподаткування. Заниженням об’єктів оподаткування вважається: зменшення його бази шляхом невідображення у поданих до податкових органів звітних документах повного обсягу об’єктів оподаткування, умисно неправильне обчислення бази оподаткування, заниження податкової ставки тощо, внаслідок чого податки, збори, інші обов’язкові платежі сплачуються не в повному обсязі. Заниження, зокрема, оподатковуваного прибутку може полягати в частковому чи повному невключенні до нього коштів, отриманих від виконання робіт, надання послуг тощо. (Як і в попередньому випадку, для притягнення до кримінальної відповідальності повинні бути достатні докази про те, що всі ці дії були вчинені умисно, а не помилково.);

- заниження сум податків, зборів, інших обов’язкових платежів. Під заниженням сум податків, зборів, інших обов’язкових платежів слід розуміти умисно неправильне, а не помилкове, обчислення тих їх сум, що підлягають сплаті до бюджетів або державних цільових фондів, при правильному відображенні об’єктів оподаткування (без заниження останніх чи їх приховування);

- приховування факту втрати підстав для одержання пільг з оподаткування.

Підстави та порядок нарахування пені за несплату податків

Незалежно від того, з яких причин платником податку не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобов'язання, такий платник після фактичного погашення податкового боргу повинен сплатити пеню у розмірі, який залежить від періоду прострочення. Пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Загальні правила нарахування пені встановлені статтею 129 Податкового кодексу та застосовуються щодо всіх видів податків, зборів та інших грошових зобов'язань, крім пені за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, яка розраховується за правилами Закону України від 23.09.1994р.  № 185 "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

 При самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків нарахування пені розпочинається після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податку чи збору та закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок Казначейства або в інших випадках погашення податкового боргу.

При нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами нарахування пені розпочинається від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні та закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок Казначейства або в інших випадках погашення податкового боргу.

Пеня у вищевказаних випадках нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Облікова ставка Національного банку, як це визначено Постановою Національного банку України від 21.04.2016р.  № 277 "Про затвердження Положення про основи процентної політики Національного банку України» - ключова процентна ставка Національного банку, яка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці та орієнтиром вартості залучених та розміщених грошових коштів для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку.

У 2016 році розмір облікової ставки НБУ змінювався декілька разів.

Якщо виявлено помилку, яка полягає у заниженні податкового зобов’язання минулих податкових періодів, нарахування пені розпочинається у день настання строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків на суму такого заниження та за весь період заниження (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження). Обрахунок пені у такому випадку проводиться із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день заниження.

Окремі правила для нарахування пені встановлено за порушення розрахунків з бюджетом при виплаті податковими агентами доходів на користь фізичних осіб. Нарахування пені розпочинається у день настання строку погашення податкового зобов'язання, визначеного податковим агентом при виплаті (нарахуванні) доходів на користь платників податків - фізичних осіб або контролюючим органом під час перевірки такого податкового агента із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виплати (нарахування) доходів на користь платників податків - фізичних осіб.

У разі часткового погашення податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку.

 Окрім дня фактичної оплати податкового боргу на казначейський рахунок, нарахування пені зупиняється:

- у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету перед таким платником податків,

- у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України);

- при прийнятті рішення щодо скасування або списання суми податкового боргу (його частини).

У разі порушення умов митних режимів, при розміщенні в які надано умовне звільнення від оподаткування, а також у разі порушення умов щодо цільового використання товарів, при ввезенні яких надано звільнення від оподаткування відповідно до законодавства, платники, відповідальні за дотримання митного режиму, а також за дотримання умов, за яких надається звільнення від оподаткування (щодо цільового використання товарів), зобов'язані сплатити суму податкового зобов'язання, на яку було надано звільнення (умовне звільнення), та пеню, нараховану на суму такого податкового зобов'язання за період з дня надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування до дня оплати.

При анулюванні реєстрації платника ПДВ податкова декларація з ПДВ подається за підсумками останнього звітного (податкового) періоду

Відповідно до п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) реєстрація платником ПДВ діє до дати її анулювання, яка проводиться шляхом виключення особи з реєстру платників ПДВ у відповідних випадках.
Згідно з п. 184.2 ст. 184 ПКУ анулювання реєстрації особи як платника ПДВ здійснюється на дату:
- подання заяви платником податку або прийняття рішення контролюючим органом про анулювання реєстрації;
- зазначену в судовому рішенні;
- припинення дії договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції або закінчення строку, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку;
- що передує дню втрати особою статусу платника податку на додану вартість.
При цьому датою анулювання реєстрації особи як платника податку визначається дата, що настала раніше.
З моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних (п. 184.5 ст. 184 ПКУ).
У разі анулювання реєстрації особи як платника податку податкові зобов’язання визначаються на підставі податкової декларації з податку за підсумками останнього звітного (податкового) періоду, визначеного п. 184.6 ст. 184 ПКУ та який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
Для платників ПДВ звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених ПКУ, календарний квартал (п. 202.1 ст. 202 ПКУ).
Водночас, якщо податкова реєстрація особи анулюється в інший день, ніж останній день календарного місяця, то останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається з першого дня такого місяця та закінчується днем такого анулювання (пп. «б» п. 202.1 ст. 202)

Пунктом 49.18 ст.49 ПКУ визначено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених ПКУ, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:
- календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;
- календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).
Враховуючи зазначене, особа, реєстрація платника ПДВ якої анулюється, зобов’язана подати податкову декларацію з ПДВ за підсумками останнього звітного (податкового) періоду.
Після анулювання реєстрації платника ПДВ, подання податкової звітності з ПДВ за попередні звітні (податкові) періоди, особою реєстрацію платником ПДВ, якій анульовано не можливе.

Як платник податків може повернути помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання?

Пунктом 43.1 ст.43 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) визначено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання підлягають поверненню платнику відповідно до статті 43 ПКУ та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов’язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків (п.43.2 ст.43 ПКУ).

Обов’язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов’язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (п.43.3 ст.43 ПКУ).

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. У разі повернення надміру сплачених грошових зобов’язань з ПДВ такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника у системі електронного адміністрування податку на додану вартість (п.43.4 ст.43 ПКУ).

Згідно з п.43.5 ст.43 ПКУ контролюючий орган не пізніше ніж за п’ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п’яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Порядок взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань затверджено наказом Міністерства фінансів України від 15.12.2015 №1146 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31.12.2015 за №1679/28124).

Відповідне питання – відповідь розміщене у підкатегорії 135.04 Бази знань, що знаходиться на сервісі «Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс» офіційного веб-порталу ДФС України за посиланням http://zir.sfs.gov.ua у розділі: «ЗАПИТАННЯ-ВІДПОВІДІ З БАЗИ ЗНАНЬ».