Адвокаты смогут беспрепятственно встречаться с подзащитным

Рекомендовано принять за основу законопроект об обеспечении доступа защитника к подзащитному.

Планируется ввести механизм реализации права на защиту в рабочие, выходные, праздничные, нерабочие дни и беспрепятственный доступ защитника к подзащитному на любой стадии уголовного производства или исполнения наказания.

Права осужденных будут расширены. В частности, осужденному гарантируется право на правовую помощь и конфиденциальные юридические консультации с защитником. Такое право распространяется и на осужденных, находящихся на лечении в учреждениях здравоохранения или в карцере.

Осужденный по собственной инициативе или инициативе защитника имеет право на неограниченные во времени и количестве встречи с защитником в целях обеспечения права на защиту в рабочие, выходные, праздничные, нерабочие дни в любое время с 7 до 20 часов.

Если инициатором встречи выступает защитник, а осужденный отказывается от такой встречи, администрация учреждения отбывания наказаний, администрация заведения здравоохранения, в котором на лечении находится осужденный, обязаны организовать встречу защитника с осужденным. В случае, если осужденный лично и непосредственно сообщает защитнику о нежелании продолжить такую встречу, встреча прекращается.

Встреча осужденного с защитником является конфиденциальной, аудио- и видеофиксация встречи, присутствие на встрече других лиц возможны только с письменного согласия осужденного и защитника.

Кроме того, защитник должен быть надлежащим образом проинформирован об изменении правового, процессуального статуса своего подзащитного, изменении места его пребывания.

Ожидается, что такие нововведения будут способствовать совершенствованию механизма реализации права на защиту в уголовном производстве, а также во время отбывания наказания.

Потому Комитет ВР по вопросам законодательного обеспечения правоохранительной деятельности рекомендует принять за основу законопроект № 5054 «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно обеспечения доступа защитника к лицу, которое имеет право на защиту».

Источник: ЛигаЗакон

Процедура державної реєстрації змін відомостей про юридичну особу у 2017 році

Порівнюючи процедури державної реєстрації змін відомостей про юридичну особу з минулим роком, то можна сказати, що вона стала більш затратною, оскільки виникла необхідність у нотаріальному засвідченні підписів засновників (учасників) загальних зборів на Протоколі загальних зборів та Статуті юридичної особи.

До Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у 2016 році внесено близько 60 змін, які відображені у процедурі державної реєстрації змін щодо найменування юридичної особи.

Внесені законодавцем зміни пов’язані зі зміною територіальності та вимог до документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, сплатою адміністративного збору та здійсненням контрольних функцій Міністерством юстиції України. 

Необхідність нотаріального засвідчення підписів на статутних документах - це вимушена міра законодавця, пов’язана з захистом бізнесу від рейдерських захоплень, які в 2016 році були актуальними та 90% з яких були успішними.

Наказом Міністерства юстиції України від 18.11.2016  № 3268/5 затверджено нові форми заяв у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

1. НЕОБХІДНІ ДОКУМЕНТИ ДЛЯ ВНЕСЕННЯ ЗМІН В ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР:

Протокол загальних зборів засновників (справжність підписів повинна бути нотаріальна засвідчена).

Статут викладений в новій редакції (справжність підписів повинна бути нотаріальна засвідчена).

Заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за Формою № 3.

Квитанція про сплату адміністративного збору.

Довіреність, при подачі документів уповноваженим представником.

2.     ВАРТІСТЬ:

Адміністративний збір – 480 грн. + комісія банку;

Нотаріальна засвідчення підписів – орієнтовно 350 грн.;

Сплата додаткових платежі, у випадку проведення реєстраційної дії не державним реєстратором

3.    АЛГОРИТМ ДІЙ:

Перевірити найменування юридичної особи на відповідність вимог діючого законодавства (Наказ Міністерства юстиції України від 05.03.2012  № 368/5).

Не пізніше трьох днів з дати прийняття рішення подати державному реєстратору пакет документів, визначений п. 1, враховуючи принцип територіальності. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державну реєстрацію можливо провести незалежно від місця знаходження юридичної чи фізичної особи в межах області, міст Києва та Севастополя, крім державної реєстрації на підставі документів, поданих в електронній формі.

Розгляд документів реєстратором протягом 24 годин після надходження документів.

Отримати виписку з державного реєстру у паперовій формі з підписом та печаткою державного реєстратора.

4.    ЗАВЕРШАЛЬНА СТАДІЯ:

Зміна печатки (при наявності).

Відкриття нового банківського рахунку.

Отримання нового електронного цифрового підпису.

Повідомлення контролюючих / дозвільних органів.

Повідомлення контрагентів (якщо це передбачено відповідним договором).

Підсумовуючи викладене, процедура зміни найменування юридичної особи в Єдиному державному реєстрі зазнала змін, які пов’язані з застосування принципу територіальності та з нотаріальним засвідченням підписів. 

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс «Протокол» http://protokol.com.ua

Готовятся изменения в "закон Савченко"

ВР Украины решила внести изменения в УК Украины касательно так называемого «закона Савченко», с принятием которого на свободу вышли осужденные за тяжкие и особо тяжкие преступления.

Предлагается по-новому изложить первый абзац части 5 статьи 72 УК, установив, что предварительное заключение засчитывается судом в срок наказания при осуждении к лишению свободы из расчета 1 день предварительного заключения за 1 день лишения свободы, за исключением случаев осуждения к лишению свободы за преступления небольшой и средней тяжести - тогда расчет идет 1 день предварительного заключения за 2 дня лишения свободы.

Согласно проекту, предварительное заключение засчитывается по схеме 1 за 1 также в случае лишения свободы при совокупности преступлений, если хотя бы одно из преступлений является тяжким или особо тяжким и в случае лишения свободы при совершении преступления повторно, рецидиве преступлений.

Законопроект №5259 «О внесении изменений в статью 72 Уголовного кодекса Украины относительно усовершенствования порядка зачисления срока предварительного заключения» принят за основу Верховной Радой сегодня, 23 февраля.

Цель изменений - решить проблемы, которые возникли после принятия так называемого «закона Савченко» (Закон от 26.11.2015 № 838-VIII).

Источник: ЛигаЗакон

Як отримати право на спадщину, якщо пропущені строки її оформлення?

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

У ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса, або в сільських населених пунктах – до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування, за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Отже, якщо вами був пропущений строк для прийняття спадщини, то враховуючи положення ст. 1268 ЦК України необхідно звернутись до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину. Якщо нотаріус відмовить у видачі свідоцтва, тоді потрібно вимагати, щоб він видав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Коли нотаріус видасть таку постанову необхідно звернутись до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. У разі, якщо у Вас відсутні правовстановлюючі документи на майно, необхідно звернутись до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс «Протокол» http://protokol.com.ua

ВССУ: Факт систематичної несплати орендної плати є підставою для розірвання договору оренди землі незважаючи на погашення орендарем в подальшому заборгованості та відновлення прав орендодавця.

Відповідно до обставин справи, викладених в ухвалі судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних від 15 лютого 2017 р. у справі № 235/1629/16-ц між фізичною особою - орендодавцем та агрокомпанією - орендарем укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендна плата сплачується один раз на рік. Орендар порушив ці умови неодноразово і істотно прострочив терміни сплати орендної плати. Проте пізніше все ж таки оренду плату сплатив. На жаль фізична особа померла, а спадкоємець звернувся із позовом про розірвання договору оренди землі, зобов’язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації права оренди.

Суд першої інстанції задовільнив позов, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову, ВССУ скасував рішення суду апеляційної інстанції і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ВССУ підкреслив, що відповідно до ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування з/д є систематична несплата орендної плати. Стаття 32 ЗУ «Про оренду землі» передбачає, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків передбачених цим договором та законодавством. Незважаючи на те, що орендар пізніше погасив заборгованість із сплати орендної плати перед орендодавцем, так чи інакше він порушив умови договору оренди та ст. 526 ЦК України, згідно якої зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та законодавства.

Отже, орендну плату за користування з/д слід не тільки сплачувати, а сплачувати вчасно на умовах, що передбачені договором оренди землі.

Джерело: Юридичний інтернет – ресурс «Протокол» http://protokol.com.ua

Топ-10 судових висновків у податкових спорах 2016 року

Пропоную до Вашої уваги аналіз найбільш цікавих судових рішень з податкових спорів, які були прийняті у 2016 року.

1. Вирок щодо контрагента та присвоєння йому статусу «фіктивного підприємства» автоматично означає безтоварність усіх господарських операцій

На початку 2016 року ВСУ прийняв рішення, в якому було встановлено новий погляд на презумпцію добросовісності платника податку.

Зокрема, на думку ВСУ, у випадку визнання керівника контрагента винним у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 ККУ, всі господарські операції такого контрагента автоматично не можуть бути визнані законними, а тому формування податкового кредиту з ПДВ чи витрат для цілей податку на прибуток за такими операціями є безпідставним.

ВСУ вважає, що статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

(Постанова ВСУ від 26 січня 2016 року по справі № 2а-15327/12/2670, Постанова ВСУ від 14 червня 2016 року по справі № 826/14268/14).

2. Фіктивність підприємства не свідчить про незаконність всієї його діяльності

Незважаючи на однозначну практику ВСУ у справах щодо вироків за статтею 205 ККУ, ВАСУ в Ухвалі від 2 березня 2016 року прийшов до абсолютно протилежних висновків.

Так, судом не взято до уваги наявність вироку щодо контрагента, оскільки під час проведення спірних господарських операцій особа директора контрагента підтверджувалась даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Факт підписання документів від імені директора іншою особою не доведено почеркознавчою експертизою. Враховуючи це, суд підтримав позицію платника податків та постановив, що встановлення фіктивності суб`єкта господарювання не передбачає автоматичного визнання усієї його діяльності протиправною, а правочинів, вчинених від імені такого суб`єкта - нікчемними.

Крім того ВАСУ підтвердив обов`язок податкової довести правомірність податкового повідомлення рішення, з посиланням на рішення ЄСПЛ у справі «Булвес проти Болгарії».

(Ухвала ВАСУ від 2 березня 2016 року по справі № К/800/11712/15 та Ухвала ВАСУ від 1 березня 2016 року у справі № К/800/1616/15).

3. Щодо безумовного порядку стягнення переплати (бюджетного відшкодування)

Відхід від позицій ВСУ було продемонстровано і під час розгляду категорії спорів щодо стягнення бюджетного відшкодування.

Так, нагадаємо, що, починаючи з 2015 року існувала усталена судова практика ВСУ, відповідно до якої: стягнення з бюджету надмірно сплачених податків (бюджетного відшкодування) визнавалось неправильним способом захисту прав платника. ВСУ стверджував, що в позовах слід заявляти вимогу зобов`язати фіскальний орган скласти висновок про повернення переплати та подати його для виконання до органу казначейства.

Проте, ВАСУ з такими висновками не погоджується і стверджує, що саме стягнення податку є належним способом захисту порушеного права платника податків. Висновки ВАСУ полягають в наступному: «Ненадання ДПІ (за результатом перевірки) висновку із зазначенням суми бюджетного відшкодування ПДВ є порушення права платника податків на бюджетне відшкодування, а не на отримання висновку. Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, а вправі обирати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення».

(Ухвала ВАСУ від 2 березня 2016 року, справа № К/800/22662/15, Ухвала ВАСУ від 14 березня 2016 року у справі № К/800/22472/13).

4. Щодо можливості подання до суду додаткових доказів, які не були предметом податкової перевірки

Відповідно до статті 44.7 Податкового Кодексу України: якщо під час перевірки платник податків не подає документів на підтвердження показників податкової звітності, вважається, що такі документи в нього відсутні. Єдиний спосіб для платника податків офіційно пред'явити фіскальному органу проігноровані під час перевірки документи - це подати їх разом із запереченнями до прийняття повідомлення-рішення про донарахування податків. Надалі після ухвалення повідомлення-рішення, такі документи вже не враховуються при адміністративному та судовому оскарженні.

Однак, розглядаючи справу № К/800/40037/15 ВАСУ прийшов до протилежного висновку. Зокрема, ВАСУ встановив: «Суд першої інстанції повинен приймати, досліджувати та враховувати при ухваленні рішення всі документи та інші докази подані у справу платником податків». Окрім того, судом підкреслено обов'язок фіскального органу в порядку, передбаченому статтею 71 КАС доказувати правомірність свого рішення, а не перекладати тягар доказування про його протиправність на платника податку.

(Ухвала ВАСУ від 28 січня 2016 року у справі № К/800/40037/15)

5. Щодо можливості реалізації товару нижче собівартості

Існує усталена практика, відповідно до якої платникам податків донараховують ПДВ за те, що вони реалізують продукцію власного виробництва за цінами нижче від собівартості і використовують при цьому нульову ставку ПДВ.

Проте, ВАСУ вважає, що встановлення цін на власну продукцію є правом підприємця, який може самостійно визначати власні економічні вигоди та перспективи. Зокрема, в Ухвалі від 15 червня 2016 року ВАСУ встановив: «неприпустимим є застосування до платника заходів відповідальності за дії, які хоча й мають своїм наслідком несплату податку (його сплату у меншому розмірі), однак полягають у використанні наданих платникові законом прав, пов'язаних із звільненням на законній підставі від сплати податку або з обранням найбільш вигідних для нього форм підприємницької діяльності та оптимального способу оподаткування. Необґрунтованість податкової вигоди настає у разі використання платником штучних форм господарської діяльності, які не відповідають дійсному економічному змісту господарської операції, з метою одержання податкової економії без відповідних економічних підстав».

(Ухвала ВАСУ від 15 червня 2016 року у справі № К/800/6099/16).

6. Щодо можливості притягнення податкових інспекторів до кримінальної відповідальності

Не секрет, що дії посадових осіб податкових органів часто нагадують ознаки кримінальних правопорушень. Якщо факт злочину буде доведено у встановленому законом порядку, відповідно до статті 2 Кримінального кодексу, таких осіб можливо притягнути до кримінальної відповідальності. Залежно від об`єктивної сторони та суб`єктивної сторони діяння, що було вчинено посадовими особами, відповідальність може настати на підставі: статті 364 КК України - за зловживання владою або службовим становищем; сттатті 365 КК України - за перевищення влади або службових повноважень; статті 366 КК України - за складання, видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів; статті 367 КК України - за службову недбалість. У 2016 році з`явилась судова практика щодо притягнення посадових осіб податкових органів до кримінальної відповідальності. Так, вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року по справі № 760/17649/15-к начальника управління податкового контролю та митного аудиту ГУ Міндоходів у Київській області визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 статті 365 та ч. 1 статті 366 КК України. Обвинувачений передав незаконну вказівку щодо організації та проведення перевірок платників податків, метою яких повинно було стати значне донарахування податкових зобов'язань. В подальшому, перевищуючи свої службові повноваження прийняв участь у внесенні неправдивих відомостей до акту податкової перевірки.

(Вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року по справі № 760/17649/15-к).

7. Щодо зобов`язання податкової відшкодувати підприємству матеріальні збитки

Податкові органи можуть бути притягнені до відповідальності не тільки в кримінальному, але і в господарському процесі.

Так, наприклад, в справі № 911/1361/16 суд зобов`язав податкову та казначейство відшкодувати підприємству матеріальні збитки в розмірі 85 295, 96 грн.

Обставини справи полягали в наступному: суб'єктом господарювання до бюджету були сплачені надмірні суми податків, і він звернувся до фіскального органу за висновком про повернення цих коштів, який мав бути підготовлений фіскальним органом та поданий органу казначейства. Фіскальний орган звичайно цього не зробив взагалі, а не 5-денний термін, як того передбачає закон, і в цьому полягала його незаконна бездіяльність. Потребуючи додаткових коштів для ведення господарської діяльності суб'єкт господарювання звернувся до банку, який прокредитував його. Отже, шкодою чи збитками суб'єкт господарювання назвав у суді проценти за користування кредитними коштами, які він терміново був змушений залучити до свого обороту.

(Постанова Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2016р. у справі № 911/1361/16).

8. Щодо помилок в первинних документах

У 2016 році було сформовано остаточну позицію ВАСУ щодо неточностей та помилок в первинній документації.

Зокрема, в Ухвалі ВАС України від 3 лютого 2016 року у справі № К/800/56473/14 ВАСУ вказав, що неточність у назві підприємства покупця у податкових накладних не змінює змісту та обсягу господарських операцій і не впливає на податкові зобов`язання та формування податкового кредиту. В Ухвалі від 18 квітня 2016 року у справі № К/800/43598/15 ВАСУ підтвердив, що наявність розбіжностей в первинній документації є підставою для проведення контролюючими органами документальної виїзної позапланової перевірки. Отже, сам по собі факт розбіжностей не може розцінюватись як порушення порядку заповнення податкової накладної або як відсутність реєстрації такої накладної.

(Ухвала ВАСУ від 3 лютого 2016 року у справі № К/800/56473/14).

9. Щодо відсутності товарно-транспортної накладної

Відсутність товарно-транспортної накладної відтепер не може вважатись доказом безтоварності операцій.

Так, в Ухвалі від 15 грудня 2016 року по справі К/800/15642/14 ВАСУ встановив наступне: «відсутність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується належно оформленими видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

(Ухвала ВАСУ від 15 грудня 2016 року по справі К/800/15642/14).

10. Щодо порушення процедури при призначенні та проведенні перевірки

ВАСУ займає неоднозначну позицію стосовно наслідків процедурних порушень при проведенні перевірки. Зокрема, в Ухвалі від 3 лютого2016 року у справі № К/800/11101/14 ВАСУ стверджував, що процедурні порушення перевірки не є такими, що безумовно свідчать про протиправність рішень контролюючого органу.

Однак, така позиція кардинально змінилась після прийняття Постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року. У даному рішенні колегія суддів доходить таких висновків: аналізованими нормами ПК, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення документальних позапланових невиїзних перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків.

(Постанова Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року).

Отже, у 2016 році збільшилася частка вирішення податкових спорів самена користь платника податків. Це є абсолютно логічним, з огляду на презумпцію правомірності рішень платника податку, яка закріплена в статті 4.1 ПК України і передбачає, що у випадку, коли є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, пріоритет правомірності рішення залишається за платником податків. Залишається сподіватись, що така тенденція залишиться актуальною протягом 2017 року

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс «Протокол» http://protokol.com.ua

Оподаткування транспортним податком у 2017 році

Державна фіскальна служба у листі від 20.01.2017 р. №1296/7/99-99-13-03-02-17 наголосила на кількох ключових змінах до ст. 267 ПК України, що набрали чинності з 01.01.2017 р. та стосуються механізму обчислення середньоринкової вартості легкових автомобілів з метою віднесення їх до об’єктів оподаткування транспортним податком.

Перш за все, відповідно до нової редакції ст. 267 ПК України, об’єктом оподаткування є легкові автомобілі з року випуску яких минуло не більше ніж 5 років (включно), а також середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати (далі – МЗП), встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Двократне зменшення показника розмірів МЗП для віднесення легкового автомобіля до об’єкта оподаткування (у 2016 р. відповідний показник становив 750 розмірів МЗП) зумовлене підвищенням розміру цієї соціальної гарантії до 3200 грн від початку поточного року. Таким чином грошове вираження порогу «розкішності» транспортного засобу було збалансовано, проте він істотно не змінився (1 033 500 грн – у 2016 р.; 1 200 000 грн – у 2017 р.).

Також у ДФС вказали на значну зміну в методиці визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів. На сьогодні абз. 2 пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України передбачено, що середньоринкова вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України станом на 1 січня податкового (звітного) року, виходячи з марки, моделі, року випуску, об’єму циліндрів двигуна, типу пального. Тобто при обчисленні середньоринкової вартості більше не враховуються тип двигуна легкового автомобіля та коробки перемикання передач, як це відбувалося до внесення аналізованих змін.

Залишається чинною Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою КМУ від 18.02.2016 р. №66, яка враховує виключені показники при обчисленні середньоринкової вартості автомобіля: «Середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів, встановленою у п. 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 р. №403, де за ціну нового транспортного засобу береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об’єму циліндрів двигуна, типу коробки перемикання передач».

Водночас норми ПК України, відповідно до ст. 5, мають пріоритетне значення перед нормами інших НПА у випадку наявності колізії. Тобто тип двигуна і тип коробки перемикання передач, незважаючи на положення Методики, при визначенні середньоринкової вартості легкових автомобілів не повинні враховуватися. Отже, у такому випадку Методика застосуванню не підлягає.

Насамкінець контролюючий орган вказав на не менш важливе нововведення – з 01.01.2017 р. центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщує перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше ніж 5 років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об’єм циліндрів двигуна, тип пального. Відповідний обов’язок повинен бути виконаний Мінекономрозвитку до 1 лютого податкового (звітного) року. Проте станом на сьогодні, як вже було зазначено, підзаконні нормативно-правові акти, які регулюють питання визначення середньоринкової вартості, не приведені у відповідність до вимог чинного ПК України. Вказане передбачає неможливість вчасного виконання відповідних вимог та публікації списку об’єктів оподаткування транспортним податком до 01.02.2017 р.

Источник: Юрлига http://jurliga.ligazakon.ua

Електронні торги із реалізації нерухомого майна не повинні проводитись, якщо звіт про оцінку цього майна втратив чинність.

Поки що у справах про проведення торгів із реалізації нерухомого майна, зокрема електронних торгів немає єдиної судової практики. Так,  норма закону передбачає, що ціна за якою повинно відчужуватись майно з електронних торгів повинна відповідати звіту про оцінку майна, чинність якого шість місяців. Проте у судовій та виконавчій тяганині часто трапляється так, що орган виконавчої служби передає майно на реалізацію із чинним звітом, а в сам момент реалізації цей звіт втрачає чинність.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 звіт про оцінку майна на момент реалізації втратив чинність, проте майно було все одно реалізовано і боржник оскаржив цей правочин. Суди перших трьох інстанцій відмовили боржнику у визнанні недійсними результатів електронних торгів, недійсним протоколу проведення електронних торгів, недійсним акту д/в про проведення електронних торгів, у скасуванні свідоцтва про право власності на покупця та у скасуванні запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на покупця. Проте всі ці рішення судів були скасовані ВСУ та справа направлена на новий розгляд.   

ВСУ однозначно заявив, що проведення електронних торгів із реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів.

Аргументи про те що, у законодавстві відсутнє право органу виконавчої служби зняти лот з торгів на підставі того, що на момент проведення торгів звіт втратив чинність, ВСУ не переконали.

ВСУ також заначив, що відчуження майна з електронних торгів прирівнюється до укладання звичайного договору купівлі-продажу і такий договір може визнаватись недійсним із загальних положень Цивільного кодексу. 

Тому, на новому розгляді при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс «Протокол» http://protokol.com.ua

При расчетах в валюте суд учитывает положения договора

По содержанию ч. 1 и ч. 2 ст. 533 ГК Украины денежное обязательство должно быть выполнено в гривнях. Если в обязательстве определен денежный эквивалент в иностранной валюте, сумма, подлежащая уплате в гривнях, определяется по официальному курсу соответствующей валюты на день платежа, если иной порядок ее определения не установлен договором, законом или иным нормативно-правовым актом.

Если в договоре предусмотрен иной порядок, суду следует выяснить сущность такого определения.

К такому выводу пришел Верховный Суд Украины при рассмотрении дела № 6-1905цс16 от 08.02.2017 года по иску «Фармацевтической фирмы «Дарница» к покупателю о взыскании денежной суммы по договору купли-продажи квартиры. Дело направлено на новоое рассмотрение в первую инстанцию, поскольку судам следует выяснить порядок исчисления суммы, подлежащей уплате по заключенному сторонами договору, в частности установить: является ли надлежащим исполнением обязательства по уплате суммы в размере 32 200 грн, что соответствует эквиваленту стоимости квартиры на день заключения договора; определяется ли сумма задолженности по официальному курсу валюты на день платежа.

Установив, что в спорном договоре купли-продажи стороны определили денежный эквивалент в условных единицах осуществляемой в национальной валюте операции, суды не обратили внимания на то, что в договоре указан эквивалент стоимости квартиры на день заключения договора (21 февраля 1997 года).

При таких обстоятельствах суд первой инстанции, с которым согласились суды апелляционной и кассационной инстанций, преждевременно взыскал с ответчика средства, вычислив сумму задолженности в гривнях по официальному курсу НБУ, установленному для соответствующей валюты на день платежа.

Источник: Юрлига http://jurliga.ligazakon.ua

До складу спадщини не входить право користування земельною ділянкою, яке підтверджується актом на право користування померлої особи

Постанова Верховного Суду України  від 5 жовтня 2016 р. у справі № 6-2329цс16 в черговий раз нагадує, що треба оформлювати або переоформлювати правовстановлюючі документи на землю за новим Земельним кодексом України. Таке поняття як право користування на підставі акту на право постійного користування відходить у небуття, тому тим у кого користування на землю досі підтверджено подібним документом слід нарешті його переоформити.    

Цікаво, що ВСУ підтвердив, що успадковується і право емфітевзісу, і право суперфіцію, і право сервітуту, проте право користування померлої особи на земельну ділянку зі смертю припиняється та не може бути включено до складу спадщини.

У постанові по справі № 6-2329цс16 закріплена наступна правова позиція:

«Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Разом з тим, статтею 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право».

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс «Протокол» http://protokol.com.ua

Інформація внесена контролюючим органом до електронної бази даних є службовою інформацією, тому визнати її протиправної та зобов’язати вилучити через суд неможливо.

Раджу всім платникам податків звернути увагу на Постанову ВАСУ від 17 серпня 2016р. у справі К/800/67453/14 та ряд аналогічних, і запам’ятати, що в адміністративних судах оскаржуються документи фіскального органу – податкові повідомлення-рішення, накази і тільки ті дії/бездіяльність, які створюють правові наслідки для платника податків.

Не оскаржуються дії органів Державної фіскальної служби, щодо платників податків про «внесення до інформаційних системи даних…» або «збирання податкової інформації…».

У Постанові ВАСУ зазначено: «Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем».

Тому, хоч і на практиці інформація, яку збирають фіскальні органи і вносять до власних інформаційних систем, щодо платника податків, зокрема щодо його відносин з контрагентами, створює для нього негативні наслідки, проте для суду така інформація є службовою і визнати її протиправної та зобов’язати вилучити через суд неможливо. Тому, позови із такими вимогами подавати марно, якщо нижчі суди їх раніше і задовольняли, суди вищих інстанцій такі рішення скасовують.

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс «Протокол» http://protokol.com.ua

Стягнути матеріальну і моральну шкоду за вибоїни на автомобільних дорогах

Цікаве судове рішення було прийнято суддею Придніпровського районного суду м.Черкас Колода Л.Д. 03 листопада 2015 року № 711/2673/15-ц.

За фабулою справ водій потрапив у вибоїну на автомобільній дорозі та стягнув матеріальну та моральну шкоду з комунального підприємства міста, яке відповідає за стан та ремонт доріг.

На «автодори» за жахливий стан доріг подає до суду позови доволі багато ентузіастів, проте позитивна судова практика в цій сфері ще «бідна» і існують проблеми з виконанням рішень прийнятих на користь водіїв. В цій справі суддя, мабуть, сам не в захваті від наших доріг, а тому погоджується з очевидним і правильно застосовує норми закону.

Так, водій їхав по дорозі у місті і потрапив у вибоїну. Автомобіль було пошкоджено та евакуйовано. Водій звернувся до комунального підприємства у місті, на балансі якого знаходилась ця дорога. Суд застосував положення Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та вирішив спір на користь водія.  

Важливо, що одним із доказів, які суд прийняв до уваги була постанова суду апеляційної інстанції про притягнення директора КП до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 140 КУпАП.

Сума матеріальної шкоди була визначена судом на підставі висновку експерта. Суд також стягнув судові витрати, до яких включив: оплату послуг евакуатора, юридичну допомогу у справі, судовий збір, вартість послуг експерта. На жаль суд БЕЗПІДСТАВНО зменшив суму моральної шкоди з 4000 до 1000 грн.

Джерело: Юридичний інтернет-ресурс «Протокол» http://protokol.com.ua

Хто сплачує земельний податок при придбанні нерухомості на чужій земельній ділянці?

У постанові Верховного Суду України від 8 червня 2016 року по справі № 21-804а16 зазначено важливі висновки в аспекті сплати земельного податку та орендної плати за земельну ділянку під відчуженими об’єктами нерухомості.

Предметом розгляду даної судової справи було запитання, чи повинна юридична особа, яка набула право власності на частину будівлі, сплачувати орендну плату за земельну ділянку, на якій розташоване придбане нерухоме майно. При цьому, за умовами договору купівлі-продажу цього майна продавець погодився сплачувати оренду плату за земельну ділянку, на якій знаходиться це майно, відповідно до укладеного ним з органом місцевого самоврядування договору оренди, а покупець компенсуватиме йому ці платежі.

Продавцем нерухомості сума податку за земельну ділянку була фактично сплачена, а тому позивач вказував на безпідставність прийнятого контролюючим органом податкового-повідомлення рішення про донарахування податкового зобов’язання з земельного податку.

Аналізуючи дану ситуацію, Верховний Суд України виходив із закріпленого в законодавстві України принципу слідування земельної ділянки за будівлею. Так, ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України передбачають автоматичний перехід обсягу прав продавця на належну йому земельну ділянку до набувача об’єктів нерухомості на такій земельній ділянці.

У розумінні положень пп. 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14, пп. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1, п. 269.2 ст. 269, пп. 270.1.1, 270.1.2 п. 270.1 ст. 270, п. 287.7 ст. 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов’язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Застереження в договорі купівлі-продажу об’єкта нерухомості про те, що продавець продовжує сплачувати орендну плату за земельні ділянки, на яких розташована придбана частина будівлі, а покупець відшкодовуватиме продавцю її сплату, не звільняє останнього від обов’язку сплати податку за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ним майно, оскільки договором не можна змінити виконання обов’язку, встановленого податковим законом.

Тобто, незважаючи на подвійну правову природу правовідносин із сплати орендної плати, регулювання порядку виконання особою свого публічного обов’язку відбувається відповідно до норм податкового законодавства та не може бути змінено у цивільно-правовій площині.

Джерело: Всеукраїнське щодижневе професійне юридичне видання "Юридична гезета online" yur-gazeta.com

Сплата єдиного соціального внеску незалежно від фінансового стану платника податків

Фізичних осіб – підприємців зустріли зміни щодо порядку сплати єдиного соціального внеску. Так, з 1 січня 2017 року  набули чинності зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», якими на кожну фізичну особу-підприємця та особу, яка провадить незалежну професійну діяльність покладається обов’язок по сплаті єдиного соціального внеску незалежно від обраної системи оподаткування та підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відтепер кожна фізична особа-підприємець зобов’язується своєчасно сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі:

·         для I групи підприємців, які знаходяться на спрощеній системі оподаткування - 352 грн. на місяць.

·         для II та III групи підприємців - 704 грн. на місяць.

Страховий стаж таким особам буде зараховуватись пропорційно сплаченому єдиному внеску.

До 1 січня 2017 року самозайняті особи та фізичні особи-підприємці, які не отримували доходи в звітному місяці, мали право не сплачувати єдиний соціальний внесок. Відтепер це і їх обов’язок.

Звільняються від сплати єдиного внеску фізичні особи – підприємці, які перебувають на спрощеній або загальній системі оподаткування, якщо вони є:  пенсіонерами за віком або ж інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Проте зазначена норма не застосовується до осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Строки сплати ЄСВ залишаться незмінними. Фізичні особи – підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Фізичні особи – підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року.

Особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Джерело: Юридичний інтернет – ресурс «Протокол» http://protokol.com.ua