Основания обжалования решения о закрытии уголовного производства

В ч. 2 ст. 9 УПК Украины предусмотрено, что прокурор, руководитель органа досудебного расследования, следователь обязаны всесторонне, полно и объективно исследовать обстоятельства уголовного производства, выявить как те обстоятельства, которые изобличают, так и оправдывают подозреваемого, обвиняемого, а также обстоятельства, которые смягчают или отягощают его наказание, предоставить им надлежащую правовую оценку и обеспечить принятие законных и непредвзятых процессуальных решений.

Кроме того, следователь, прокурор, следственный судья, суд по своему внутреннему убеждению, которое основывается на всестороннем, полном и беспристрастном исследовании всех обстоятельств уголовного производства, руководствуясь законом, оценивают каждое доказательство с точки зрения относимости, допустимости, достоверности, а совокупность собранных доказательств - с точки зрения достаточности и взаимосвязи для принятия соответствующего процессуального решения (ч .1 ст.94 УПК Украины).

Обстоятельства, которые подлежат доказыванию в уголовном производстве, определяются в ст. 91 УПК Украины, а по уголовных производствах в отношении несовершеннолетних также дополнительно подлежат установлению обстоятельства, закрепленные в ст. 485 УПК Украины.

Также следует обратить внимание на ст. 284 УПК Украины, где определены основания и порядок прекращения уголовного производства, а также обжалования такого решения.

В частности, в соответствии с п. 1 ч. 1 ст. 284 УПК Украины принятие решения о закрытии уголовного производства возможно лишь после всестороннего, полного и непредвзятого исследования всех обстоятельств уголовного производства и непосредственного исследования и оценки следователем, прокурором показаний, вещей и документов, касающихся этого производства, в их совокупности.

Положения п. 3 ч. 1 ст. 303 и ч. 1 ст. 304 УПК Украины дают право заявителю подать в суд жалобу на решение следователя о закрытии уголовного производства в течение 10 дней с момента получения постановления.

Как следует из анализа норм уголовного процессуального закона, во время досудебного расследования обязательно должны быть соблюдены принципы полноты и объективности, являющиеся оценочными понятиями. Предоставляя составляющие оценки доказательств в производстве, законодатель, между тем, оставляет за следователем (прокурором или судьей) возможность принятия (или непринятия) решения о наличии оснований для закрытия уголовного производства.

Именно поэтому, имеют место случаи удовлетворения жалоб на постановление следователя о закрытии уголовного производства в связи с неполнотой и необъективностью досудебного расследования. Так, например, следственный судья Вознесенского горрайонного суда Николаевской области своим постановлением от 3 августа 2015 года (дело № 473 / 2938 / 15 - к) удовлетворил жалобу заявителя П. на постановление следователя СО Вознесенского ГО УМВД Т. от 24 апреля 2015 о закрытии уголовного производства. 

Обосновывая свое решение, судья отметил, что при закрытии уголовного производства следователем при закрытии уголовного производства не выполнены требования ст. 91 УПК Украины.

Полное всестороннее и объективное расследование уголовного производства следователем СО Вознесенского ГО УМВД лейтенантом милиции Т. не проведена, не исполнен возможен комплекс следственных действий по уголовным производством в виде временного доступа к вещам и информации Управления Пенсионного фонда Украины, Государственной налоговой инспекции, ОАО «П» , не проведены необходимые судебно бухгалтерские экспертизы, что дает следственному судье основания для отмены постановления следователя от 24 апреля 2015 о закрытии уголовного производства.

Заслуживает внимания решение следственного судьи Ровенского городского суда Ровенской области от 9 июня 2015 года (дело № 569 / 7602 / 15 - к) которой удовлетворена жалоба Открытого акционерного общества «Банк« Финансы и Кредит» на постановление следователя о закрытии уголовного производства. Так, судом установлено: из материалов уголовного производства следует, что следователем досудебное расследование проведено поверхностно, без выяснения всех обстоятельств, имеющих существенное значение для уголовного производства.

При принятии решения следователем о закрытии уголовного производства в полной мере в постановлении не указано, какие обстоятельства были установлены досудебным расследованием. В частности, с названного выше постановления не следует какие показания предоставил следователю гражданин Д., в отношении которого закрыто уголовное производство при отсутствии в действиях последнего состава уголовного преступления.

Также в постановлении не указано, на какие документы (доказательства) ссылается следователь указывая, что автомобиль марки «Scania» не является предметом уголовного преступления, предусмотренного ч.1 ст. 388 УК Украины.

В названном процессуальном документе следователя последний не ссылается ни на одно следственное действие, проведенное им, как на доказательство, которое мог бы опровергать, что в действиях Д. отсутствует состав уголовного преступления предусмотренного ст 388, 190 УК Украины. 

Более того, по мнению судьи, органа досудебного расследования необходимо установить, где находится названное банком залоговое имущество, и только после этого необходимо принимать решение о наличии или отсутствии в действиях Д. (других причастных лиц) состава преступления, предусмотренных ст 190, 388 УК Украины.

Итак, во время проведения досудебного расследования следователю необходимо принять во внимание изложенные в постановлении следователя судьи обстоятельства, предоставить им надлежащую оценку и принять законное и обоснованное решение в производстве.

Исходя из изложенного, возможно констатировать, что установление и исследование объективных обстоятельств уголовного производства является неотъемлемой составной обоснованности принятия решения о закрытии уголовного производства, несоблюдение же указанного требования закона приведет к отмене такого решения и возобновлении досудебного расследования.

Особливості сплати земельного податку суб'єктами господарювання, які обрали спрощену систему оподаткування

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року з 01 січня 2015 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України, зокрема, в частині визначення місцевих податків.

Так, пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) визначено, що до місцевих податків належить податок на майно.

Таким чином, незважаючи на те, що порядок адміністрування земельного податку покладається на органи місцевого самоврядування, особливості сплати податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, визначаються Податковим кодексом України.

Слід відмітити, що податок за земельні ділянки, нормативно-грошову оцінку яких не проведено, встановлюється у розмірах, визначених статтею 275 ПКУ.

Варто зазначити, що з метою економічного регулювання земельних відносин органи місцевого самоврядування мають проводити нормативно-грошову оцінку земель в межах населеного пункту, про що видається відповідне рішення.

За результатами розроблення технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель в межах населеного пункту орган місцевого самоврядування виносить рішення про затвердження такої документації.

Статтею 13 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що нормативно-грошова оцінка земельних ділянок проводиться обов'язково, зокрема, у разі визначення розміру земельного податку.

Таким чином, з метою визначення розмірів і встановлення порядку плати за землю в межах населеного пункту орган місцевого самоврядування має забезпечити проведення нормативно-грошової оцінки земель. Наприклад, у столиці технічна документація з нормативно-грошової оцінки земель міста Києва проведена та затверджена 03 липня 2014 року рішенням № 23/23.

Для отримання витягу з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки суб'єкт має право звернутися з відповідним запитом до територіального органу Держгеокадастру. Такий витяг надається безкоштовно протягом трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Отже, підбиваючи підсумки аналізу вищенаведеного законодавства, бачимо, що кожний суб'єкт (за виключенням тих, що звільняються від сплати такого податку), який володіє, користується земельною ділянкою, має сплачувати податок у розмірі, встановленому органом місцевого самоврядування, від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, а у разі її не проведення - за ставками, встановленими статтею 275 ПКУ.

Однак чинним законодавством встановлено пільги для певних осіб стосовно сплати податку на землю. Так, статтею 297 ПКУ визначено особливості нарахування, сплати окремих податків і зборів платниками єдиного податку.

Зокрема, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:

- податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Тобто суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, за наявності об'єктів оподаткування, є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для провадження господарської діяльності платниками єдиного податку першої - третьої груп або для ведення сільськогосподарського товаро виробництва платниками єдиного податку четвертої групи.

Підставою для несплати податку на земельні ділянки суб'єктами господарювання, які обрали спрощену систему оподаткування (платники єдиного податку першої - третьої груп або платники єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаро виробництва), є обов'язкове використання такої земельної ділянки у своїй господарській діяльності.

На практиці склалася така ситуація, що платники єдиного податку почали масово отримувати податкові повідомлення-рішення про визначення сум податкового зобов'язання з земельного податку та квитанції з реквізитами для оплати. У податковому повідомленні-рішенні містяться вимоги про обов'язковість сплати нарахованих сум протягом 60 календарних днів з моменту отримання такого повідомлення-рішення.

При цьому слід відмітити, що податкові повідомлення-рішення про визначення сум податкового зобов'язання з земельного податку отримали в тому числі і платники єдиного податку, які використовують земельні ділянки для здійснення своєї господарської діяльності, мають податкові адреси за місцем знаходження земельних ділянок, мають збудовані будівлі та споруди на таких земельних ділянках і зареєстровані права власності на будівлі/споруди.

Так, у своїх листах ГУ ДФС у м. Києві від 05.01.2016 № 60/10/26-15-11-03-18 та від 05.01.2016 № 61/10/26-15-11-03-18 надало роз'яснення, що суб'єкти господарювання, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати земельного податку у разі належного оформлення права власності чи права користування на такі земельні ділянки.

Статтею 4 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України (за переліком), зокрема, право власності на нерухоме майно, право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Враховуючи вищенаведене, право власності або користування земельною ділянкою підлягає оформленню у відповідних органах виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин, при цьому використання земельних ділянок без оформлення відповідного права є порушенням земельного законодавства.

Відповідно до п. 287.6 ст. 287 ПКУ при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок на земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Проте застосувати пільги з метою звільнення від сплати податку можна лише у тому випадку, якщо стосовно суб'єкта виникли умови для адміністрування такого податку. Тобто у розумінні п. 287.6 ст. 287 ПКУ умовою для адміністрування земельного податку є право власності на нерухоме майно, право постійного користування та право оренди земельної ділянки. Якщо існує хоча б одна підстава для нарахування податку, відповідно, особа може скористатися правом звільнення від сплати такого податку, за умови наявності нормативно-визначених відповідних пільг.

Аналізуючи сказане, слід відмітити, що якщо платник єдиного податку першої - третьої груп або платник єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва належним чином оформив право постійного користування та право оренди земельної ділянки і використовує таку земельну ділянку у своїй господарській діяльності, то такий платник податку звільняється від обов'язку сплачувати плату за землю.

Разом з тим особа, яка не оформила належним чином право власності або право користування земельною ділянкою, але володіє нерухомими майном, на яке право власності оформлене і яке знаходиться на такій земельній ділянці, в розумінні чинного законодавства є платником земельного податку.

ДФС України, при визначенні обов'язку сплачувати податок на земельні ділянки без належно оформленого права власності та права користування земельною ділянкою, посилається на статтю 796 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 796 Цивільного кодексу України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.

Таким чином, платники єдиного податку, що користуються земельними ділянками, без належного оформлення права володіння та права користування, під будівлями (їх частинами), повинні сплачувати земельний податок на загальних умовах. Адже відповідно до п. 287.1 ст. 287 ПКУ власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою, відповідно і звільняються від сплати податку з моменту виникнення обов'язку його сплачувати. ДФС України осіб - власників будівель/споруд, що не зареєстрували право власності чи користування на земельні ділянки, прирівнює до наймачів таких земельних ділянок у розумінні статті 796 ЦК України.

Отже, звільнення від сплати за землю платників єдиного податку здійснюється за наявності наступних умов:

- якщо суб'єкт є платником єдиного податку першої - третьої груп або платником єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаро виробництва;

- якщо оформлено право користування чи право володіння земельною ділянкою;- обов'язкове використання земельної ділянки у своїй господарській діяльності.