ДІЮТЬ НОВІ СТАВКИ АДМІНЗБОРУ ЗА ДЕРЖРЕЄСТРАЦІЮ ЮРОСОБИ ТА ФОП

   З 1 січня 2017 року змінилися розміри адміністративного збору за проведення державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, внесення змін до записів Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань та надання інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Адміністративний збір тепер розраховується від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не від розміру мінімальної зарплати, як це було у 2016 році. Відповідні зміни до статті 36 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" внесено Законом № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

   Розмір плати за державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу (крім громадських об’єднань та благодійних організацій), що містяться в Єдиному державному реєстрі, крім внесення змін до інформації про здійснення зв’язку з юридичною особою, становить 0,3 прожиткового мінімуму для працездатних осіб  - 480 гривень.

   За державну реєстрацію на підставі документів, поданих в електронній формі - 75 відсотків адміністративного збору - 360 гривень. Державна реєстрація змін до відомостей у скорочені строки проводиться виключно за бажанням заявника у разі внесення ним додатково до адміністративного збору відповідної плати:

• у подвійному розмірі адміністративного збору - за проведення державної реєстрації змін до відомостей протягом шести годин після надходження документів  - 960 гривень.

• у п’ятикратному розмірі адміністративного збору - за проведення державної реєстрації змін до відомостей протягом двох годин після надходження документів - 2400 гривень.

   Адміністративний збір не справляється за державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, фізичну особу - підприємця та громадське формування, що не має статусу юридичної особи, у тому числі змін до установчих документів, пов’язаних з приведенням їх у відповідність із законами України у строк, визначений цими законами. За державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (крім внесення змін до інформації про здійснення зв’язку з юридичною особою), сплачується адміністративний збір у розмірі 0,1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 160 гривень. За державну реєстрацію на підставі документів, поданих в електронній формі - 75 відсотків адміністративного збору - 120 гривень. Державна реєстрація змін до відомостей у скорочені строки проводиться виключно за бажанням заявника у разі внесення ним додатково до адміністративного збору відповідної плати:

• у подвійному розмірі адміністративного збору - за проведення державної реєстрації змін до відомостей протягом шести годин після надходження документів  - 320 гривень.
• у п’ятикратному розмірі адміністративного збору - за проведення державної реєстрації змін до відомостей протягом двох годин після надходження документів - 800 гривень.

   Адміністративний збір не справляється за державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, фізичну особу - підприємця та громадське формування, що не має статусу юридичної особи, у тому числі змін до установчих документів, пов’язаних з приведенням їх у відповідність із законами України у строк, визначений цими законами. За державну реєстрацію змін до відомостей про організацію роботодавців, об’єднання організацій роботодавців, про структурне утворення політичної партії, про творчу спілку, територіальний осередок творчої спілки, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у тому числі змін до установчих документів, справляється збір у розмірі 0,3 прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 480 гривень. За державну реєстрацію на підставі документів, поданих в електронній формі, - 75 відсотків адміністративного збору - 360 гривень.

   Державна реєстрація змін до відомостей у скорочені строки проводиться виключно за бажанням заявника у разі внесення ним додатково до адміністративного збору відповідної плати:

• у подвійному розмірі адміністративного збору - за проведення державної реєстрації змін до відомостей протягом шести годин після надходження документів - 960 гривень;
• у п’ятикратному розмірі адміністративного збору - за проведення державної реєстрації змін до відомостей протягом двох годин після надходження документів - 2400 гривень.

   Адміністративний збір не справляється за державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, фізичну особу - підприємця та громадське формування, що не має статусу юридичної особи, у тому числі змін до установчих документів, пов’язаних з приведенням їх у відповідність із законами України у строк, визначений цими законами. Державна реєстрація створення творчої спілки, територіального осередку творчої спілки тепер коштує 0,07 прожиткового мінімуму для працездатних осіб або 110 гривень, при цьому державна реєстрація на підставі документів, поданих в електронній формі, - 75 відсотків адміністративного збору - 80 гривень.

  За державну реєстрацію змін відомостей про прізвище, ім’я, по батькові або місцезнаходження фізичної особи - підприємця тепер потрібно заплатити 0,1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб або 160 гривень. За одержання документів, що містяться в реєстраційній справі відповідної юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, в паперовій формі справляється плата в розмірі 0,07 прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 110 гривень.

Історія отримання поштою постанови від державного виконавця або застосування принципу змагальності сторін у господарському судочинстві

   Господарський процесуальний кодекс передбачає здійснення господарського судочинство за принципом змагальності сторін. Так, ст 4-3 ГПК  України", передбачає, що "судочинство у господарських справах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свлї вимоги і заперечнння поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодаства.""

   На прикладі спору між боржником та державним виконавцем розглянемо, як господарські суди застосовують принцип змагальності сторін на практиці. Їде громадянин Дмитро на автомобілі, ні кого не чіпає, нічого не порушує і настрій у нього прекрасний. «Непоганий в мене Акорд, - думає про себе. Інколи треба тещу у село завозити, але він того стоїть.» Раптово зупиняє його інспектор ДАЇ Петренко Василь, перевіряє документи і каже: Ваша машина у  розшуку. Я її затримую та транспортую на штрафний майданчик. Як так? - каже Дмитро. Це моя машина. Ось техпаспорт. Не маєте права. Буду скаржитись! Нічого не знаю. У базі ця машина значиться у розшуку, тому ми її транспортуємо евакуатором на штрафмайданчик, а Ви з’ясовуйте що? де? коли? кому? Але в  будь-якому випадку Ви вже заплатите і за виклик евакуатора, і за транспортування за кожен кілометр на іншу частину міста, і за кожну добу простою на  штрафмайданчику, доки не оформити документи про вилучення запису про розшук, -  тоном бувалого доброзичливця розповів інспектор ДАЇ.  Так давайте я сам на штрафмайданчик відвезу машину і Ви зі мною поїдете щоб не втік,  заодно дізнаюся де цей клятий штрафмайданчик. Навіщо мені платити за евакуатор і машину не  подряпають, – благає законослухняний  Дмитро. Ні тільки евакуатором, такий порядок! - відрізав інспектор Петренко. У  підсумку інспектор Петренко вручив громадянину Дмитру документи: акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу і протокол про адміністративне правопорушення про тимчасове затримання транспортного засобу та «по свійські» бажаючи всього найкращого порадив не затягувати із штрафмайданчиком. Дмитро залишився на дорозі у розпачі і  великому обуренні, відчуваючи себе безправним лохом  та щиро вважаючи інспектора Василя Петренко падлюкою. Згадав про забутого друга - юриста, якому не дзвонив пів року, оскільки цей друг не подобався жінці. Ну раз така справа - вирішив подзвонити.  Пощастило, що юрист був не злопам’ятний та мав досвід у таких справах і через три години зв’язувалося наступне. Півтора роки тому Дмитро поспішав до тещі на  млинці і побоюючись прогнівати тещу перевищив швидкість кілометрів на 35 у час від дозволеної. Якийсь автоматичний пристрій ДАІ зафіксував це порушення, далі по номеру машини визначили власника і без його відома виписали йому постанову про адміністративне правопорушення із стягненням штрафу 850,00 гривень. Дмитро згадав, що зухвалий папірець зі штрафом півтора роки тому приходив йому у поштовий ящик і дуже розгнівав жінку, яка регулярно слідкує за поштою. Переконуючи жінку, що така постанова незаконна, Дмитро її не сплатив і забув. Оскільки протягом наступного року нічого не відбулося гнів жінки з цього приводу підупав. А далі головне. Постанова про стягнення штрафу після несплати штрафу протягом двох тижнів була переслана ДАЇ у відділ Державної виконавчої служби (ВДВС) за місцем проживання громадянина Дмитра для примусового виконання. У ВДВС ця постанова пролежала майже півтора року без руху, але потім після чергової відомчої перевірки була запущена у дію. Заднім числом, тобто датуючи документи більш ніж річною давниною, державний виконавець Голозад виніс постанову про порушення виконавчого провадження, постанову про арешт транспортного засобу та  заборону його відчуження, постанову про оголошення транспортного засобу у розшук, постанову про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. Саме на підставі постанови про арешт транспортного засобу та заборони його відчуження, ДАЇ внесла машину Дмитра до бази транспортних засобів, що розшукуються. Виносив такі постанови заднім числом державний виконавець з метою створення картини для відомчої перевірки, в якій строки проведення виконавчого провадження (6 місяців) ним дотримуються, при цьому начальник ВДВС, який затверджував ці постанови заднім числом, зовсім не заперечував проти такого діловодства свого підлеглого. Єдине, що не зміг зробити  Голозад заднім числом, так це повідомити Дмитра про порушення виконавчого провадження, надати йому строк для добровільної сплати штрафу та надіслати йому рекомендованим листом постанову про порушення виконавчого провадження і потім пересвідчитись, що Дмитро отримав цю постанову, як це передбачає закон.

   Дмитро разом з юристом завітали до ВДВС у прийомні години і відстоявши чотири години у черзі зустрілися із Голозадом у маленькій кімнаті, де ще працювали чотири інших державних виконавців. Я нічого від ВДВС не отримував, - щиро стверджував Дмитро. Ніяких листів, постанов, актів та будь-яких інших документів, інакше все б заплатив вчасно. Жінка може підтвердити! Тут всі так розказують, - з  посмішкою відповів Голозад. А Вам, як і усім, я  все що треба направляв у встановлений законом строк. Постанова про порушення виконавчого провадження у матеріалах виконавчого провадження є.  Якщо Ви її не отримували звертайтесь із претензіями до пошти… Так, так, саме до пошти, а не до ВДВС.

   Так може у Вас, вельмишановний пане Голозад, і супровідний лист до постанови про відкриття виконавчого провадження є ? - спросив вже все зрозумівший юрист. І докази того, що Ви відправляли цю постанову рекомендованим листом, і запис у книзі вихідної кореспонденції ВДВС про таке відправлення є? Покажіть, якщо стверджуєте. Ви хлопці, якщо права будете качати, ти приходьте іншим разом, не  псуйте настрій перед відпусткою.  Хочете отримати постанову про зняття арешту, щоб забрати машину – сплатіть штраф за перевищення швидкості, виконавчій збір та витрати на проведення виконавчих дій, принесіть квитанції і тоді в порядку черги, якщо вистачить часу, я напишу  постанову. І то, якщо встигну. Бачите скільки людей, а я один… Ви зрозумійте, Вас ще змусять платити за кожен день простою машини на штрафмайданчику…     

   За що ж мені платити виконавчий збір, - не вгамовувався Дмитро. Ви ж нічого не висилали мені. Якщо висилали – доведіть! Де поштові квитанції рекомендованого листа!

Виконавчий збір – це дохід бюджету, «святая святих», - по державницькі висловився Голозад.  Без нього постанову про зняття арешту не винесу… Я на себя  такой ответственности не возьму. І взагалі, щось не подобається - звертайтесь до суду…   В мене  мало часу, там ще люди за Вами….

   Враховуючи неминучі витрати за простій автомобілю на штрафмайданчику юрист порадив Дмитру сплатити і штраф, і виконавчий збір, і поки державний виконавець Голозад не пішов у законну відпустку добитися від нього постанови про зняття арешту з транспортного засобу. На штраф майданчику Дмитра також чекали витрати: рахунок за евакуатор і рахунок за перебування автомобілю на штраф майданчику. Ще одним ударом була подряпина середніх розмірів на лівій задній двері Акорду. Охоронці на штрафмайданчику в один голос кричали, що машину такою їм привезли на евакуаторі і вони тут ні причому. Тепер, коли ти визволив машину, ти можеш, оскаржити постанову про виконавчий збір у суді, -  запропонував юрист. Шанси перемогти в нас великі і виконавця вжариш. Ніяких записів у книзі вихідної кореспонденції ВДВС у Голозада немає. Та і  реєстр поштових відправлень ВДВС не надасть у суд. Ти ж насправді нічого не отримував. Та, навіщо цей суд. Знаю цього суддя по моїй вулиці. Прізвище в нього Гнида, і це справжнє. Такі вже історії про нього чув.  Не хочу… Нічого це не дасть. Ну і даремно. Тепер Голозад  і над іншими буде знущатися безкарно. Але громадянин Дмитро вже не слухав. Покірно заплативши всюди, де тільки вимагали, Дмитро знову сів за руль свого авто і  проклинаючи Петренко, Голозада та всю чиновницьку братію поїхав з повинною на суд дружини. На жаль така ситуація із раптовим затримання інспекторами ДАЇ транспортних засобів трапляється в житті все частіше. І справа тут не в тому, що громадянин не сплачує вчасно адміністративні штрафи, а в тому що громадянин навіть і не знає, що повинен такий адміністративний штраф сплатити. Державні виконавці порушують закон та не повідомляють громадян рекомендованими листами про їх обов’язок заплати штраф у встановлений строк. А потім з вини державного виконавця у законослухняного громадянина виникають непередбачувані труднощі.  

   Якщо громадянин Дмитро не став оскаржувати дії державного виконавця у суді, то ТОВ «Фарма-Сіті» опинившись в  аналогічній ситуації спробувати відновити законність та покарати недбайливого державного виконавця. І тут перша проблема пов’язана з державними виконавцями виявилась дурницею, у порівнянні із сприйняттям судів відносин у площині громадянин – виконавець, на предмет: «хто що повинен доводити». Суть справи полягає в наступному. ТОВ «Фарма-Сіті» мало господарський  борг перед ТОВ «Бізнес Центр Фармація». Після того, як  господарським судом було прийнято рішення про стягнення боргу, ТОВ «Фарма - Сіті» спеціально з метою не входити в стосунки з Державною виконавчою службою (ДВС) сплатила цей борг добровільно на рахунок ТОВ «Бізнес Центр Фармація». Проте всередині ТОВ «Бізнес Центр Фармація» хтось когось не попередив і юридичний відділ направив наказ про стягнення коштів до ДВС. Оскільки кошти були повернуті, а постанову про виконавче провадження від ДВС ніхто не отримав, суб’єкти господарювання не мали ніяких претензій одне до одного. Більше ніж через рік машина, яка є власністю ТОВ «Фарма - Сіті» була затримана інспектором ДАЇ і транспортована на штрафний майданчик, оскільки за даними ДАЇ вона знаходилась у розшуку. Повторилась ситуація як із громадянином Дмитром. З метою уникнення витрат пов’язаних із подальшим перебуванням машини на штрафмайданчику ТОВ «Фарма-Сіті» сплатило виконавчий збір, рахунок за послуги евакуатора і плату за штрафмайданчик. Далі з метою недопущення подібної ситуації у майбутньому було  прийнято рішення оскаржити постанову про стягнення виконавчого збору у суді.  О ось, що з цього вийшло.

   Розгляд скарги на постанову ДВС про стягнення виконавчого збору у суді першої інстанції. ТОВ «Фарма-Сіті» (Боржник) в порядку, передбаченому ст. 121-2 ГПК України звернулося із скаргою до господарського суду м. Києва про визнання недійсною постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору. При цьому на стадії підготовки скарги до розгляду було заявлено клопотання про витребування з ДВС матеріалів виконавчого провадження. Скарга мотивувалась тим, що оскільки ТОВ «Фарма - Сіті» до моменту затримання власної машини не знало про відкриття виконавчого провадження про стягнення боргу на користь ТОВ «Бізнес Центр Фармація» та  головне не отримувало від ДВС постанови про відкриття виконавчого провадження, то було порушене право божника на добровільне виконання рішення суду у встановлений держаним виконавцем строк, яке передбачено ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження». На час подання цієї скарги у ТОВ «Фарма-Сіті» досі немає постанови про відкриття виконавчого провадження, нема цієї постанови і у матеріалах виконавчого провадження, з яким боржник ознайомився у ДВС. Зважаючи на те, що боржник не мав можливості самостійно виконати рішення суду із вини державного виконавця,  у ДВС не має законних підстав для винесення постанови про стягнення виконавчого збору. При цьому зверталась увага суду на те, що боржник добровільно виконав рішення суду і повернув кошти стягувачу на його рахунок без будь-яких примусових дій з боку ДВС. Позиція ТОВ «Фарма - Сіті» ґрунтувалась на таких нормами права:  

1) Частина 1 ст. 31 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає, що «копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. »

Пункт 4.1.1 Інструкції про проведення виконавчих дій передбачає, що «Державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитись, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк. У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, установленому статтею 32 Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.» Клопотання про витребування матеріалів виконавчого провадження з ДВС судом було задоволене. Судове засідання переносилось двічі. В жодне судове засідання представник ДВС не з’явився. Ухвала суду про надання матеріалів виконавчого провадження ДВС виконана не була. Суддя не став притягати до відповідальності ДВС за невиконання ухвали суду, незважаючи на клопотання боржника.

   Нарешті суд вирішив розглядати справу за наявними у справі матеріалами. По суті розгляд відбувався таким чином:

- ТОВ  «Фарма-Сіті»: «Ваша честь, ми як боржник не отримали від ДВС постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом і внаслідок цього ДВС вдавшись до виконавчих дій порушило наше право на самостійне виконання рішення. Оскільки законодавець поклав обов’язок направляти постанову про відкриття виконавчого провадження на ДВС, то представник ДВС повинен прийти у судове засідання і довести, що він направляв боржнику цю постанову. Або докази направлення постанови повинні міститись у виконавчому провадженні, яке судом витребувано, але ДВС не надано.  Суддя:  «Представник ДВС в нас не з’явився і матеріалів виконавчого провадження у суду немає. А як боржник може довести, що він не отримував від ДВС постанови про відкриття виконавчого провадження?».

- ТОВ  «Фарма-Сіті»: «Ваша честь, у господарському судочинстві діє принцип змагальності сторін. Якщо законодавець поклав обов’язок вчинити дію на державний орган (ДВС), то тягар доведення, того що ця дія вчинена відповідно до закону в суді покладається на державний орган. Тому боржник не повинен доводити, що він не отримав постанову про відкриття виконавчого провадження… Взагалі довести направлення ДВС постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику рекомендованим листом можливо відповідним записом у книзі вихідної кореспонденції ДВС та реєстром поштових відправлень ДВС на необхідну дату. Ці два документи може надати тільки ДВС, а не боржник. Ці два документи витребувані судом, але ДВС досі не надані.  Суддя: «Тобто Ви не можете надати докази, які підтверджують, що Ви не отримували постанови про відкриття виконавчого провадження?»

- ТОВ «Фарма-Сіті»: «Згідно принципу змагальності сторін це повинно зробити ДВС. Проте зрозуміло, що вони не нададуть суду докази того, що вони порушили закон і не направили боржнику постанову про відкриття виконавчого провадження…. Ваша честь, представника ДВС тут не має, матеріали виконавчого провадження  не надані, звідки суд взагалі знає позицію ДВС у цьому спорі? Можливо ДВС визнає нашу скаргу? У суду навіть немає в матеріалах справи самої постанови про відкриття виконавчого провадження! Звідки суд знає, чи виносилась постанова про відкриття виконавчого провадження взагалі? Суддя:  «Так, ну Ви суду питання задавати не будете. Останній раз Вас питаю. Чи є у боржника – ТОВ «Фарма-Сіті» докази того, що він не отримував від ДВС поштою постанови про відкриття виконавчого провадження? Є чи ні?»

- ТОВ «Фарма-Сіті»: «Ваша честь, я рік назад відправ Вам скаргу. Ось цей папірець - його копія. Докажіть, що Ви не отримували від мене моя скаргу!!! Ви можете це зробити або я повинен  показати поштову квитанцію, що її Вам відправив? Суддя (імітуючи співчуття): «Ну я все розумію. Знаю, знаю погано ДВС працює. А Ви що хочете,  щоб держава Вам кошти повернула? В держави немає коштів. І хіба це сума для бізнесу. Тут взагалі не так треба було Вам робить… Я консультацій не даю. Вивчайте законодавство. Відмовляю у задоволенні скарги.»

Цитата із винесеною ухвали суду першої інстанції: 

«Твердження відповідача про те, що постанова про відкриття виконавчого провадження не була ним отримана у законодавчо визначений термін, не підкріплена жодними належними доказами. Скаржник у судові засідання з'являвся, давав пояснення, однак надати доказів неотримання ним постанов державного виконавця по виконавчому провадженню № 29809551 з виконання наказу № 58/132 від 14.09.2011 не зміг. А тому у суду немає доказів того, що державний виконавець передчасно, без повідомлення скаржника, стягнув з нього виконавчий збір постановою від 21.11.2011.» Розгляд скарги на постанову ДВС про стягнення виконавчого збору у суді апеляційної інстанції. Не розуміючи підходу суду першої інстанції до спірних правовідносин між ТОВ «Фарма-Сіті» та ДВС, боржник вирішив оскаржити ухвалу про відмову у задоволенні скарги про визнання недійною постанови про стягнення виконавчого збору. Перше, на що ТОВ «Фарма-Сіті» звернуло увагу суду апеляційної інстанції, так це на відсутність у матеріалах справи постанови про відкриття виконавчого провадження У апеляційний скарзі на ухвалу суду першої інстанції боржник зазначав: в матеріалах справи відсутня постанова про відкриття виконавчого провадження і суд першої інстанції взагалі не встановив чи була вона винесена та чи була направлена сторонам виконавчого провадження ДВС.  Незважаючи на що  судове засідання двічі переносилось,  ДВС в судове засідання представника не направив, свою позицію з приводу поданої скарги не висловив та головне - матеріали виконавчого провадження і книги вихідної кореспонденції, які були витребувані судом, не надав.

   Крім того судом першої інстанції при винесені ухвали про відмову у задоволенні скарги боржника порушено процесуальний принцип змагальності сторін передбачений ст. 4-3 ГПК України та обов’язок сторони у справі доказування і подання доказів, передбачений ст. 33 ГПК України. Оскільки орган  ДВС був належним чином повідомлений, але не з’явився в судове засідання, не скористався правом заперечувати проти скарги та не виконав вимогу суду про витребування матеріалів виконавчого провадження  вважається, що заперечити проти скарги йому нема чим.  Тобто до нормативного обґрунтування правомірності своєї поведінки наведеного у першій інстанції  ТОВ «Фарма- Сіті» просить суд апеляційної інстанції правильно застосувати процесуальний принцип змагальності сторін.  

   Суд апеляційної  інстанції приймає скаргу для  розгляду і  також  витребує виконавче провадження від ДВС. Представник ДВС у судове засідання не з’являється, проте заперечення та матеріали виконавчого провадження суду апеляційної інстанції надаються. У виконавчому провадженні з’являються нові документи: постанова про відкриття виконавчого провадження та супровідний лист про направлення цієї постанови на адресу боржника. Суд апеляційної інстанції залучає ці документи до матеріалів справи в порушення… ГПК України без пояснення ДВС поважних причин ненадання цих документів при  розгляді справи у першій інстанції. Проте ТОВ «Фарма-Сіті» заперечує проти іншого: і постанова про відкриття виконавчого провадження, і супровідний лист до цієї постанови не є доказами направлення рекомендованим листом постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику. ТОВ «Фарма-Сіті» як і раніше намагається переконати суд, що такими доказами можуть бути лише книга вихідної кореспонденції ДВС та реєстр  поштових відправлень на визначену дату. Суд апеляційної інстанції ігнорує такий довід «Фарма-Сіті» і залишає апеляційну скаргу без задоволення. 

Цитата із прийнятої постанови суду апеляційної інстанції:

«Вказану постанову про відкриття виконавчого провадження від 11.11.2011 року відповідно до супровідного листа № 1570/14 від 11.11.2011 року за вих. № 98072 було направлено на юридичну адресу боржника: 02100, м. Київ, вул. Будівельників, 29. Вищенаведеним спростовуються твердження відповідача про те, що постанова про відкриття виконавчого провадження не направлялася йому у законодавчо визначений термін.»

   Розгляд скарги на постанову ДВС про стягнення виконавчого збору у суді  касаційної інстанції. Касаційна скарга ТОВ «Фарма - Сіті»  обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема відмовою судів витребувати від ДВС книгу вихідної кореспонденції та реєстру поштових відправлень на визначену дату для встановлення факту відправлення саме рекомендованим листом постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику.

   Проте суд касаційної інстанції погодився із судом апеляційної інстанції і визначив супровідний лист до постанови про відкриття виконавчого провадження (залучений судом лише на стадії апеляційного провадження) достатнім доказом направлення ДВС рекомендованим листом постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику.

Цитата із прийнятої постанови суду касаційної інстанції:

«Вказану постанову про відкриття виконавчого провадження від 11.11.2011 року, відповідно до супровідного листа № 1570/14 від 11.11.2011 року за вих. № 98072, було направлено на юридичну адресу боржника: 02100, м. Київ, вул. Будівельників, 29.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно не взяв до уваги твердження відповідача про неотримання вищевказаної постанови про відкриття   виконавчого провадження, оскільки вона не направлялася йому у законодавчо визначений термін.» З огляду на викладене вище ми проходимо до сумних для громадян і веселих для ДВС висновків. З життєвої точки зору боржник знає, що постанова ДВС йому не направлялась, державний виконавець знає, що постанову ДВС він не направляв і суд також знає, що державний виконавець постанови ДВС боржнику не направляв. Якщо би постанова ДВС була направлена боржник би не подав в суду скаргу,  а якщо все ж таки подав, то тоді державний виконавець з’явився би у судове засідання і надав би суду докази направлення постанови ДВС боржнику рекомендованим листом, як це передбачено законом (книга (журнал) вихідної кореспонденції та реєстр поштових відправлень на визначену дату).

   З юридичної точки зору при наявності описаних вище судових актів трьох інстанцій відповідно до принципу змагальності сторін та ст. 33 ГПК України (обов’язок доказування та подання доказів) боржник повинен довести суду, що він не отримував поштою рекомендованим листом постанови від ДВС. Процесуально зробити це можливо шляхом витребування від ДВС знов таки книги (журналу) вихідної кореспонденції та реєстру поштових відправлень на визначену дату. Як ми знаємо ДВС у першій інстанції не надало суду навіть матеріалів виконавчого провадження і суд незважаючи на пряме невиконання ДВС своєї ухвали прийняв рішення за наявними матеріалами справи  на користь ДВС

   З точки зору подальших відносин у площині боржник – ДВС ситуація критична. Оскільки суди виявились на стороні ДВС, то ДВС і далі не буде направляти боржникам постанови про відкриття виконавчого провадження, а про примусове стягнення із себе боргу громадяни будуть дізнаватися наприклад під час затримання інспекторами ДАЇ своїх транспортних  засобів на заміських дорогах або при неможливості перетнути кордон при поїздці на море у відпустці разом із сім’єю.  

   Насамкінець необхідно підкреслити, що незважаючи на відмовні рішення судів трьох інстанцій ми і далі вважаємо, що суди неправильно застосували принцип змагальності сторін при розгляді справ та неправильно поклали обов’язок доказування факту неотримання постанови ДВС рекомендованим листом на боржника. Також ми впевнені, що супровідний лист ДВС про направлення постанови ДВС на адресу боржника, який з’явився тільки в апеляційному провадженні не є доказом направлення боржнику рекомендованим листом постанови ДВС.

Джерело: Інтернет-ресурс "Протокол"

СУД ПОВИНЕН УСТАНОВИТИ ПОЧАТКОВУ ЦІНУ ПРЕДМЕТА ІПОТЕКИ ДЛЯ ЙОГО ПОДАЛЬШОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ НА ПРИЛЮДНИХ ТОРГАХ

   Суд повинен установити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах, тобто чітко визначити ціну предмета в грошовому вираженні, зазначивши її в рішенні. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України, розглянувши справу за позовом банку про звернення стягнення на предмет іпотеки. При розгляді справи Верховний Суд України зазначив, що відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

   Стаття 41 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. 

   Так само частина восьма статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, установлює, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Таким чином, Закон України «Про іпотеку» визначає спеціальний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі деякі специфічні правила для здійснення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

    З огляду на вищенаведене, нормою частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачений перелік компонентів, які є обов’язковими для вказівки судом у рішенні про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації, в тому числі й реалізації на прилюдних торгах. При цьому, виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, в розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» суд повинен установити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах, тобто чітко визначити ціну предмета в грошовому вираженні, зазначивши її в рішенні. 

Джерело: http://ukrainepravo.com/law-practice/

Позовні вимоги про стягнення сум бюджетного відшкодування з ПДВ

Проблема ефективного судового способу захисту права платника ПДВ на отримання простроченої суми бюджетного відшкодування з ПДВ набула чергового загострення.

Цього разу приводом є постанова Верховного Суду України (надалі - ВСУ) від 7.06.16 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-німецького підприємства «Атем-Франк» до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області та Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення бюджетного відшкодування.

Цією постановою ВСУ скасував ухвалу Вищого адміністративного суду України (надалі - ВАСУ) від 4.02.16 у зазначеній справі. В свою чергу, у скасованій наразі ухвалі ВАСУ відступив від правової позиції ВСУ у відповідній категорії спорів і визнав, що належним способом захисту порушеного права платника податку у разі нездійснення у передбачені законом строки бюджетного відшкодування є стягнення відповідних сум безпосередньо з Державного бюджету України.

Нагадаємо, що 2015 року ВСУ докорінно змінив свою ж попередню судову практику у справах про примусове погашення боргу держави з бюджетного відшкодування.

ВСУ виключив можливість стягнення з бюджету простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ за судовим рішенням безпосередньо з Державного бюджету України. І це при тому, що до цього, починаючи фактично з 2002 року, ВСУ дотримувався протилежної позиції. Натомість, ВСУ наполягає на тому, що відшкодувати ПДВ з бюджету можна лише шляхом отримання висновку фіскального органу, який в подальшому має бути виконаний органом державного казначейства. Прикладом є постанова ВСУ від 16.09.15 у справі за позовом ПАТ «Донагроімпекс» до ДПІ у Ворошилівському районі м. Донецька ГУ МДЗ України в Донецькій області, ГУ Державної казначейської служби у м. Донецьку Донецької області про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ.

Докладно зміст зміненої правової позиції ВСУ проаналізовано в нашому попередньому матеріалі «Примусове погашення заборгованості з бюджетного відшкодування - новели від Верховного Суду України».

Не погодившись із мотивацією, викладеною ВСУ щодо способу захисту в справах про стягнення бюжетного відшкодування, ВАСУ під час розгляду справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-німецького підприємства «Атем-Франк» до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області та Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення бюджетного відшкодування визнав за необхідне відступити від правової позиції ВСУ. При цьому ВАСУ керувався частиною першою статті 244-2 КАС України, яка дозволяє суду відступити від обов'язкової для врахування всіма судами правової позиції ВСУ із відповідним обґрунтуванням.

Обґрунтовуючи свою незгоду із наведеною правовою позицією ВСУ, ВАСУ виходив із такого:

- відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.

Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.

При цьому стягнення заборгованості як спосіб захисту порушеного права якнайкраще відповідає меті відновлення порушеного права кредитора на отримання несплачених сум;

- частиною другою статті 162 КАС передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тому відсутність у КАС України безпосередньої вказівки на те, що стягнення заборгованості може бути способом захисту порушеного права, не є перешкодою для ухвалення відповідного судового рішення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. У такому разі не відбувається перебирання непритаманних суду повноважень державного органу (за відсутності обставин для застосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції з відновлення порушеного права.

До того ж, в силу частини четвертої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом;

- Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, згідно з яким стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, подає документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної податкової служби (пункт 23).

Таким чином, наведеним підзаконним нормативно-правовим актом безпосередньо передбачено можливість ухвалення на користь особи судового рішення про стягнення суми бюджетного відшкодування з ПДВ і встановлено особливості процедури такого стягнення; у рамках цієї процедури особа зобов'язана подати до казначейства документи, наведені у пункті 6 зазначеного Порядку, якими є, зокрема, відповідна заява, судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);

- відсутність у Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011р. № 39, (на який послався Верховний Суд України на обґрунтування своєї позиції) прописаного механізму бюджетного відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення не є достатнім підґрунтям для висновку про відсутність даного способу захисту у національній правовій системі взагалі. До того ж, цей Порядок визначає механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість та не регулює питання погашення простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ.

В свою чергу, скасовуючи ухвалу ВАСУ від 4.02.16 у названі справі, ВСУ фактично відтворив тези своєї правової позиції зразка 2015 року, яку раніше найвищий судовий орган висловлював у своїх рішеннях у справах відповідної категорії і якою заперечував правомірність стягнення коштів з бюджету.

При цьому, на наш погляд, не було належним чином проаналізовано аргументи, якими ВАСУ обґрунтував свою незгоду із позицією ВСУ.

Натомість, ВСУ вказав, що на підставі норм пунктів 200.7 та 200.15 статті 200 Податкового кодексу України (не згадавши при цьому пункту 200.23 цієї ж статті), а також норм Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011р. № 39, бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК та Порядком, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку.

Цей Порядок не передбачає бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум ПДВ, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю.

Колегія суддів ВСУ наголосила на тому, що відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.

За таких обставин ВСУ визнав необґрунтованими посилання Вищого адміністративного суду України про те, що прийняття судом рішення про стягнення з бюджету на користь платника податків заборгованості з ПДВ є ефективним способом відновлення порушеного права, який забезпечує погашення такої заборгованості перед ним.

Зауважте, ВСУ не зробив жодного посилання на пункт 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, на яку послався ВАСУ і яка прямо визначає, що несплачені вчасно суми бюджетного відшкодування є бюджетною заборгованістю. У мотивувальній частині постанови ВСУ геть відсутні доводи щодо неможливості застосування цієї норми до спірних правовідносин. ВСУ не відповів на питання про те, чому прострочену заборгованість не можна стягувати.

Так само жодним чином не надано оцінки посиланню ВАСУ на статтю 55 Конституції України, яка фактично гарантує особі право вибору способу захисту порушеного права, аби такий спосіб не суперечив чинним нормативним приписам. Якщо ВСУ вважає, що ця норма Конституції України не регулює спірні правовідносини або що такий спосіб захисту, як стягнення простроченого боргу суперечить вимогам закону - про це варто було зазначити в тексті постанови ВСУ. Але ж подібних аргументів у судовому рішенні ВСУ немає. І це не дивно, адже стягнення прострочених сум бюджетного відшкодування не суперечить жодній нормі Податкового кодексу України або інших нормативно-правових актів.

Оминув ВСУ і доводи ВАСУ щодо можливості адміністративного суду прийняти будь-яке судове рішення, яке забезпечує відновлення порушеного права особи. Йдеться про вже згадані приписи частини другої статті 162 КАС України, згідно з якими адміністративний суд може на свій розсуд і враховуючи конкретні спірні відносини ухвалити будь-яке судове рішення по суті спору, тобто обрати будь-який спосіб судового захисту, який не суперечить законові та є ефективним.

Зовсім дивним видається відверте ігнорування ВСУ приписів Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845. Цей Порядок був одним із важливих аргументів ВАСУ на користь позиції про можливість ухвалення судового рішення про стягнення коштів із Державного бюджету України на погашення простроченого боргу із бюджетного відшкодування. Адже пункт 23 цього Порядку безпосередньо врегульовує питання примусового виконання судового рішення саме про стягнення коштів у подібних ситуаціях. Розглядуваний підзаконний нормативно-правовий акт прямо передбачає можливість (а отже, й правомірність) ухвалення відповідного судового рішення.

При цьому зазначений Порядок прийнятий пізніше, ніж Порядок взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011р. № 39, на який завжди посилається ВСУ. Крім того, Порядок, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845 регулює питання саме примусового виконання судових рішень, в той час як Порядок взаємодії…, цитований ВСУ, унормовує діяльність державних органів із повернення сум бюджетного відшкодування без участі суду. Відтак, саме Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників містить норми, що регулюють спірні правовідносини, на відміну від Порядку взаємодії…, який регулює процедуру повернення сум бюджетного відшкодування до того, як відповідне питання потрапить на розгляд суду.

Загалом, цікаво було би почути думку ВСУ, який заперечує законність судового рішення про стягнення коштів у рахунок бюджетного відшкодування, яким чином у підзаконному нормативно-правовому акті (Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників) встановлюються особливості виконання саме такого судового рішення? Чи ВСУ вважає, що Кабінет Міністрів передбачив порядок виконання заздалегідь незаконного рішення?

Натомість ВСУ вперто наголошує на тому, що стягнення коштів за судовим рішенням не передбачено Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011р. № 39.

На якій підставі ВСУ застосовує цей підзаконний нормативно-правовий акт і при цьому вперто ігнорує приписи нормативно-правового акту такої ж юридичної сили, а саме Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845?

На жаль, відповідей на це питання в тексті відповідної постанови ВСУ немає.

Загалом, склалося враження, що ВСУ намагається свідомо оминати «незручні» для своєї правової позиції аргументи, залишаючи їх без відповідного аналізу.

Різниця в правових позиціях ВАСУ і ВСУ у розглядуваній категорії спорів демонструє кардинальну відмінність у підходах цих судових інстанцій до питання поновлення порушеного права особи у спірних адміністративно-првових відносинах.

На думку ВАСУ, поновлення порушеного права в публічних правовідносинах не повинно полягати у відтворенні крок за кроком тієї адміністративної процедури, яка мала відбутися, але не була здійснена через протиправну поведінку суб'єкта владних повноважень. Натомість суд, захищаючи порушене право особи, повинен забезпечити отримання того результату, на який має право претендувати особа, що виконала всі необхідні умови для набуття певного блага.

Тобто, поновлюється не процедура, не здійснена державним органом, а її наслідок (результат), який не відбувся, але при цьому безальтернативно мав відбутися за певних обставин.

У випадку з бюджетним відшкодуванням кошти мусили надійти особі, але не надійшли. Тому поновлення права полягає в стягненні відповідних коштів на користь особи, а не в поновленні щодо неї адміністративних процедур, учасником яких вона не є.

Натомість ВСУ наполягає на тому, що вчасно не проведена адміністративна процедура має бути обов'язково здійснена, причому саме так, як це передбачають відповідні норми. І байдуже, що ці норми вже були порушені відповідними державними органами без будь-якої провини з боку особи.

На наш погляд, такий підхід суперечить самій меті адміністративного судочинства, яка полягає в якнайшвидшому відновленні прав особи. Не можна, на наш погляд, прирікати особу, права якої і так порушені, до послідовного проходження знову і знову тієї адміністративної процедури, яка не здійснена державою. Такий підхід створює передумови для можливого зловживання з боку держави, який стає вигідно зволікати із наданням особі належного їй по праву.

Сподіваємося, що крапку в цій історії поставить Європейський Суд з прав людини. Хоча не виключено, що склад новоутвореного в межах останніх змін до Конституції України Верховного Суду повернеться до розгляду цієї цікавої і актуальної проблеми.

Порядок складання та подання запитів на отримання публічної інформації

І. Загальні положення 

1. Цей Порядок розроблено відповідно до Закону України „Про доступ до публічної інформації” (далі – Закон), Указу Президента України від 05 травня 2011 року № 547 „Питання забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної інформації” та постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 583 „Питання виконання Закону України „Про доступ до публічної інформації” в Секретаріаті Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органах виконавчої влади” з метою створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. 

Право на доступ до публічної інформації гарантується максимальним спрощенням процедури подання запиту на отримання публічної інформації. 

Запит на отримання публічної інформації (далі – Запит) – це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.  

2. Розпорядниками публічної інформації відповідно до Закону є Державна фіскальна служба України (далі – ДФС України), головні управління ДФС в областях, м. Києві, Міжрегіональне головне управління ДФС – Центральний офіс з обслуговування великих платників, митниці ДФС, спеціалізовані державні податкові інспекції, державні податкові інспекції в районах, містах, районах у містах (крім м. Києва), об’єднані державні податкові інспекції (далі – органи ДФС України).  

3. Публічною інформацією відповідно до Закону є відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання органами ДФС України своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у їх володінні. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених Законом. 

4. Запитувачами публічної інформації відповідно до Закону є фізичні, юридичні особи та об’єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій. 

5. Суб’єкт координації –  структурний підрозділ або відповідальна посадова особа органу ДФС України, що організовує доступ до публічної інформації (далі – Суб’єкт координації). 

6. Доступ до публічної інформації органів ДФС України забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації на Запити. 

7. Плата за надання інформації на Запит органами ДФС України надається відповідно до положень статті 21 Закону. 

8. Відповідь на Запит про особу здійснюється з урахуванням заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до інформації про неї інших осіб відповідно до Закону. 

9. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується. 

10. Відносини у сфері звернень громадян регулюються Законом України „Про звернення громадян”. 

11. Громадський контроль за забезпеченням доступу до публічної інформації органами ДФС України здійснюється відповідно до Закону.  

ІІ. Складання та подання запитів на отримання публічної інформації 

1. Запитувач має право звернутися до органів ДФС України із Запитом незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання Запиту. 

2. Запит може бути індивідуальним або колективним. Запит подається в усній чи письмовій формі, особисто від запитувача або шляхом надсилання поштою, електронною поштою, факсом, телефоном на вибір запитувача. 

3. Письмовий Запит подається в довільній формі. 

4. Запит повинен містити: 

прізвище, ім’я, по батькові (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також  номер засобу зв’язку (якщо такий є); 

загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено Запит, якщо запитувачу це відомо; 

підпис і дату за умови подання письмового Запиту. 

5. Для спрощення процедури оформлення письмового Запиту запитувач може використати відповідну форму подання Запиту (далі – Форма запиту). Зазначену Форму запиту можна отримати у Суб’єкта координації в органах ДФС України або на офіційному веб-порталі ДФС України, субсайтах органів ДФС України у розділі „Публічна інформація”. 

6. Запитувач може заповнити в електронному вигляді Форму запиту на офіційному веб-порталі ДФС України або на субсайтах органів ДФС України. 

7. Запит може бути подано запитувачем особисто до Суб’єкта координації в робочий час згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку, установленими для органів ДФС України. 

8. У Формі запиту запитувачеві надається можливість вибрати форму надання відповіді – поштою, факсом, електронною поштою. Відповідь на Запит надається у спосіб, обраний запитувачем. 

9. У разі коли з поважних причин (інвалідність, обмежені фізичні можливості тощо) особа не може подати письмовий Запит, його оформлює Суб’єкт координації із зазначенням прізвища, ім’я, по батькові, контактного телефону в Запиті та надає копію Запиту особі, яка його подала. 

10. На вимогу запитувача на першому аркуші копії Запиту проставляється відмітка про отримання Запиту. Така копія повертається запитувачу. 

ІІІ. Строк розгляду Запитів

1. Відповідь на Запит надається не пізніше п’яти робочих днів з дня його отримання відповідно до вимог статті 20 Закону. 

2. У разі коли Запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду Запиту може бути продовжено до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку запитувач повідомляється в письмовій формі не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання Запиту. 

3. У разі якщо Запит стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних ситуацій, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян, відповідь надається не пізніше 48 годин із дня отримання Запиту. 

ІV. Відмова та відстрочка в задоволенні Запиту 

1. У задоволенні Запиту може бути відмовлено у випадках та порядку, передбачених статтею 22 Закону. 

2. Відстрочка в задоволенні Запиту допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.  

Директор Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку  - М. О. Чмерук

Як платник податків може повернути помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання?

Пунктом 43.1 ст.43 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) визначено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання підлягають поверненню платнику відповідно до статті 43 ПКУ та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов’язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків (п.43.2 ст.43 ПКУ).

Обов’язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов’язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (п.43.3 ст.43 ПКУ).

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. У разі повернення надміру сплачених грошових зобов’язань з ПДВ такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника у системі електронного адміністрування податку на додану вартість (п.43.4 ст.43 ПКУ).

Згідно з п.43.5 ст.43 ПКУ контролюючий орган не пізніше ніж за п’ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п’яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Порядок взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань затверджено наказом Міністерства фінансів України від 15.12.2015 №1146 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31.12.2015 за №1679/28124).

Відповідне питання – відповідь розміщене у підкатегорії 135.04 Бази знань, що знаходиться на сервісі «Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс» офіційного веб-порталу ДФС України за посиланням http://zir.sfs.gov.ua у розділі: «ЗАПИТАННЯ-ВІДПОВІДІ З БАЗИ ЗНАНЬ».