Мотив и цель преступления

Уголовным законодательством воспринято определение мотива как побуждения, которым руководствовалось лицо при совершении преступления. Такое понятие мотива имеет и криминалистическое значение. В качестве наиболее распространенного вида мотива выступают интересы преступников. Это объясняется тем, что интерес является основным регулятором человеческого поведения. С интересом человека связано все то, за что он борется. С точки зрения разработки криминалистической характеристики преступлений представляется существенным деление интересов на личные и общественные. Определенное значение в этом отношении может иметь деление потребностей на материальные и духовные, естественные и культурные, на витальные (присущие человеку как представителю биологического вида), социальные и идеальные. Мотив самым тесным образом связан с целью преступления. Мотив не является целью, но он приводит к выбору, к постановке цели. Цель выполняет функции предвидения, про граммы, регуляции, управления, корректировки преступного поведения. Хотя уголовный закон не всегда включает цель в число элементов состава преступления, она подлежит выяснению по всем делам. Установление цели - важное условие правильной уголовно-правовой оценки деяния и установления истины по делу. При совершении умышленных преступлений преследуются различные цели (завладение чужим имуществом, получение необоснованных льгот и преимуществ, лишение жизни другого человека и т. д.). Цели, как и мотивы, при совершении неосторожных преступлений имеют, иную окраску, чем при совершении умышленных. При умышленном преступлении, сознавая смысл и значение совершаемых в данной ситуации действий (бездействия), преступник намеренно преследует общественно опасную цель. При неосторожном преступлении такая цель не преследуется. В этом случае вопрос упирается не в отсутствие указанного элемента, а в присутствие таких целей, которые с точки зрения за кона для данной ситуации неприемлемы. Причем, для уголовно го закона и общества неприемлемы не только преступные в своей основе цели, но и подчас такие цели, которые сами по себе не относятся к категории осуждаемых и даже могут при определенных обстоятельствах одобряться и вознаграждаться обществом. Все дело в том, в системе каких отношений они рассматриваются. Не преступные в одних ситуациях, связанных с какой-либо деятельностью, социально значимым поведением, они квалифицируются как звенья преступной цепи в других ситуациях, если обусловленные ими действия (или бездействие) привели к общественно вредным последствиям. Рассматриваемый вопрос представляет интерес не только с теоретической точки зрения. Он имеет важное практическое значение. На это прежде всего указывает тот факт, что по каждому делу следователь должен установить, в чем выразилось деяние преступника, какие и в какой последовательности со вершены им действия, приведшие к преступному результату, а также определить их смысловое значение, т. е. получить ответ на вопрос о том, какую цель преследовал субъект, совершая эти действия, чего он хотел достичь с их помощью, какую потребность удовлетворить. Решение этих вопросов позволяет, в частности, составить представление о том, охватывается ли данной целью наступивший результат, и на этой основе сделать вывод,

При этом деяние может быть квалифицировано как неосторожное, если субъект не стремился к наступившим вредным последствиям как к желаемому будущему результату, либо вообще не предвидя его (при преступной небрежности), либо предвидя, допуская, но легкомысленно рассчитывая на его предотвращение (при преступной самонадеянности). Поэтому цель в неосторожных преступлениях рассматривается не как идеальная модель реального преступного результата, которым она материализована, а как представление того результата, ради достижения которого совершены действия. Психологическая сторона неосторожного поведения заключается в сознательной и целенаправленной волевой активности человека, сознание и воля которого связаны с самим деянием, но отнюдь не с наступившими вредными последствиями этого деяния. Преступный результат при этом выступает как бы в качестве общественно вредной "добавки" к тому результату, который преследовался в действительности. Несовпадение цели и действительного результата - черта, присущая не только преступной неосторожности. Применительно к любому виду деятельности она может выступать и как "недовыполнение" и как "перевыполнение" цели (в последнем случае это имеет место, когда обнаруживается непредвиденный результат деятельности). Поэтому общественно опасное последствие при совершении неосторожных преступлений можно рассматривать в качестве своеобразного перевыполнения цели.

УГОЛОВНАЯ ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ЗА ВНЕСЕНИЕ НЕДОСТОВЕРНЫХ ДАННЫХ В НАЛОГОВУЮ ДЕКЛАРАЦИЮ

Государственная фискальная служба Украины опубликовала письмо от 25.09.2015 №8960/С/99-99-10-03-02-14, в котором указано, что при внесении недостоверных данных в налоговою декларацию, в том числе, когда доход завышен, такие действия могут иметь правовые последствия в виде привлечения к уголовной ответственности по статьям 358 и 366 Уголовного кодекса (УК) Украины.

Напомним, что в статье 358 УК Украины предусмотрено ответственность за подделку удостоверения или иного официального документа. Статьей 366 УК Украины предусмотрена ответственность за служебный подлог, то есть внесение должностным лицом в официальные документы заведомо ложных сведений, иная подделка документов, а также составление и выдача заведомо ложных документов.

Понятие «официальный документ» определено в примечании к статье 358 УК Украины, из которого можно сделать вывод, что налоговая декларация считается официальным документом в целях статей 357, 358, 366 УК Украины. Но, в то же время, есть и другой признак объективной стороны деяния, предусмотренного статьей 358 УК Украины, – возможность правовых последствий подделки в виде предоставления права или освобождения от обязанностей.

C одной стороны, указанные статьи УК Украины не предусматривают ограничения по размеру причиненного вреда (например, суммы неуплаченных налогов, как это предусмотрено в статье 212 УК Украины). С другой стороны, никто не отменял малозначительность как причину, по которой деяние не считается преступлением. И самое главное: при рассмотрении дела судом нужно будет доказать все элементы состава преступления, в первую очередь – вину в форме умысла на совершение подделки и дальнейшее использование подделанного документа.

Важно определить не только, может ли человек быть осужденным по указанным статьям, поскольку такая вероятность невелика, но и возможно ли возбуждение уголовного производства по признакам подделки. Почему важен факт возбуждения уголовного производства? Он дает полномочия органам досудебного следствия совершать следственные действия. Налоговая милиция, согласно части 3 статьи 216 Уголовного процессуального кодекса Украины, может возбуждать уголовное производство по статье 358 УК Украины только вместе со статьями 204, 212, 212-1, 216, 218-1, 219 УК Украины. Про статью 366 УК Украины речь вообще не идет, однако если нельзя разъединить производства, прокурор выносит решение об определении подследственности. В то же время, налоговая милиция может уведомить о наличии признаков преступления другие органы досудебного следствия.

РЕЄСТРАЦІЙНІ ІННОВАЦІЇ МІН’ЮСТУ

Міністерство юстиції України (далі – Мін’юст) в рамках реформування системи державної реєстрації цього року запровадило низку нововведень. Серед них Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)”, який набрав чинності 05 квітня 2015 року. Метою його прийняття є дерегуляція господарської діяльності. Також внесено зміни щодо надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. 07.04.2015 набрав чинності Порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затверджений наказом Міністерства юстиції України 31.03.2015 № 466/5, відповідно до якого запровадженого нові електронні сервіси щодо отримання інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Більшість з них вже встигли себе виправдати. Про що свідчать дані приведені самим же Мін’юстом. Наприклад, понад 20 % усіх довідок, виписок та витягів громадяни отримують на сайті Мін’юсту  https://usr.minjust.gov.ua завдяки введенню онлайн-сервісів.

Порівняно нещодавно наказом Мін’юсту «Про реалізацію пілотного проекту у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо попередньої подачі заяв» від 07.07.2015 № 1159/5 запущено новий пілотний проект.

Даний пілотний проект планувалось спершу запровадити на території двох областей Київської та Одеської, але 27 липня 2015 року до наказу було внесено зміни та додано Волинську, Полтавську та Рівненську області.

Важливим даний проект є для сільгоспвиробників та тих, хто переробляє сільськогосподарську продукцію (представників агробізнесу) та забудовників багатоповерхових будинків, так як сприятиме створенню сприятливих умов для надання адміністративних послуг для них.

Пілотний проект передбачає попередній розгляд заяви. Попередній розгляд заяв у сфері державної реєстрації прав є новим в українському законодавстві, що регулює сферу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відтепер посадова особа , яка прийняла документи, буде зобов’язана надати офіційний висновок заявнику щодо їх комплектності та правильності. На сайті Мін’юсту надано роз’яснення http://old.minjust.gov.ua/50722 в якому чітко вказано, що законодавством не передбачено плати за попередній розгляд заяв. Однак, для того щоб скористатися новим сервісом, певні витрати будуть все-таки необхідні. Так,  першим кроком до попередньої подачі заяви має бути укладення договору з державним підприємством «Національні інформаційні системи» та отримання електронного цифрового підпису.

Предметом такого договору є:

надання заявнику державним підприємством «Національні інформаційні системи» послуг з підключення до Державного реєстру прав шляхом надання доступу до програмного забезпечення сумісного з програмним забезпеченням Державного реєстру прав з метою подання заяв про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно для їх попереднього розгляду органом державної реєстрації прав або розгляду особами, які відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» наділені повноваженнями державного реєстратора прав на нерухоме майно з видачі та прийому документів у порядку, передбаченому чинним законодавством України;

здійснення організаційних заходів щодо надання заявнику логіну та паролю для доступу до Державного реєстру прав, у кількості, що зазначена у письмовому замовленні, що подається Користувачем за формою, встановленою у додатку 2 до Договору.

Надання послуг за таким договором не є безкоштовним, а коштуватиме близько півтори тисячі гривень.

Після того як замовник даної послуги пройде відповідне навчання, він матиме можливість подавати заяви на реєстрацію права в електронному вигляді разом з доданими до них документами не виходячи з власного будинку чи офісу.

Орган державної реєстрації, який отримав попередню заяву разом з доданими до неї документами в електронному вигляді протягом шести днів зобов’язаний здійснити її попередній розгляд. Під час такого розгляду перевіряється наявність всіх необхідних для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно документів. Після чого орган державної реєстрації прав повідомляє заявника про попередні результати розгляду документів та запрошує його прибути для пред’явлення оригіналів надісланих документів та отримання картки прийому заяви на конкретну дату і час. Заявник у призначений день з’являється, отримує картку прийому заяви та пред’являє оригінали документів. З моменту отримання картки прийому починається перебіг часу, визначений законодавством для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно.

В подальшому заявник протягом строку, зазначеному у законодавстві, очікує на прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Після закінчення строку заявник в залежності від власного вибору відвідує відповідну реєстраційну службу для отримання паперового оригіналу документу, сформованого за результатом прийнятого рішення (витяг, свідоцтво), або не виходячи з офісу (чи з дому) отримує оригінал такого документу через Інтернет.

Але чи дійсно проект має переваги зможе показати лише час. І для цього має пройти більше ніж декілька місяців. Однією із важливих анонсованих переваг є мінімізація контактів заявника із чиновником, а відтак зниження корупційних  ризиків.

Варто відмітити, в разі набуття актуальності проектом, пересічні громадяни також отримають певну користь.  Особам, на яких поширюється дія пілотного, відпадає потреба подавати документи через загальну чергу, це значно розвантажить її й зменшить час очікування в черзі для інших осіб, які не підпадають під дію пілотного проекту. Але з іншого боку відповідні посадові особи реєстраційної служби з введенням в дію цього проекту теж отримають додаткове навантаження.

В своїй більшості представники агробізнесу, а також сільськогосподарські товаровиробники, з урахуванням порядку, передбаченого законодавством, витрачали чималу часу для подачі документів для реєстрації прав на нерухоме майно, то з моменту старту пілотного проекту цей час повинен скоротиться до мінімуму.  Але чи дійсно відбудеться скорочення часу, якщо ті особи, які забажають використати своє право на участь в проекті будуть самостійно сканувати всі документи, відправляти, а після того знову звертатися до реєстраційної служби для повторної подачі вже оригіналів документів.

Зміни, реформування, нововведення все це потрібне в наш час, але проведення їх вимагає не тільки рішучих кроків та введення пілотних проектів. Важливим є впровадження нових поглядів на зміни. Розуміння осіб, які безпосередньо зацікавлені в тому чи іншому проекті. Наприклад, проведення короткого семінару з аграріями на тему впровадження нового пілотного проекту є недостатнім. Варто на конкретних прикладах доводити до відома зацікавлених осіб важливість того чи іншого проекту.

Що ж до того чи в повному обсязі «відверто» вказує Мін’юст про безкоштовність проекту, то на моє переконання варто не забувати вказувати й про платність надання послуги присвоєння електронного цифрового підпису. Оскільки без електронного цифрового підпису відсутня сама можливість безпосередньо реалізувати своє право на участь в даному пілотному проекті. Відвертість та прямота в анонсуванні будь-якого проекту є важливим та актуальним. Поєднання простоти з відкритістю та надійністю функціонування системи є шлях до досягнення високого рівня інвестиційної привабливості країни.

Порядок складання та подання запитів на отримання публічної інформації

І. Загальні положення 

1. Цей Порядок розроблено відповідно до Закону України „Про доступ до публічної інформації” (далі – Закон), Указу Президента України від 05 травня 2011 року № 547 „Питання забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної інформації” та постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 583 „Питання виконання Закону України „Про доступ до публічної інформації” в Секретаріаті Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органах виконавчої влади” з метою створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. 

Право на доступ до публічної інформації гарантується максимальним спрощенням процедури подання запиту на отримання публічної інформації. 

Запит на отримання публічної інформації (далі – Запит) – це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.  

2. Розпорядниками публічної інформації відповідно до Закону є Державна фіскальна служба України (далі – ДФС України), головні управління ДФС в областях, м. Києві, Міжрегіональне головне управління ДФС – Центральний офіс з обслуговування великих платників, митниці ДФС, спеціалізовані державні податкові інспекції, державні податкові інспекції в районах, містах, районах у містах (крім м. Києва), об’єднані державні податкові інспекції (далі – органи ДФС України).  

3. Публічною інформацією відповідно до Закону є відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання органами ДФС України своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у їх володінні. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених Законом. 

4. Запитувачами публічної інформації відповідно до Закону є фізичні, юридичні особи та об’єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій. 

5. Суб’єкт координації –  структурний підрозділ або відповідальна посадова особа органу ДФС України, що організовує доступ до публічної інформації (далі – Суб’єкт координації). 

6. Доступ до публічної інформації органів ДФС України забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації на Запити. 

7. Плата за надання інформації на Запит органами ДФС України надається відповідно до положень статті 21 Закону. 

8. Відповідь на Запит про особу здійснюється з урахуванням заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до інформації про неї інших осіб відповідно до Закону. 

9. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується. 

10. Відносини у сфері звернень громадян регулюються Законом України „Про звернення громадян”. 

11. Громадський контроль за забезпеченням доступу до публічної інформації органами ДФС України здійснюється відповідно до Закону.  

ІІ. Складання та подання запитів на отримання публічної інформації 

1. Запитувач має право звернутися до органів ДФС України із Запитом незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання Запиту. 

2. Запит може бути індивідуальним або колективним. Запит подається в усній чи письмовій формі, особисто від запитувача або шляхом надсилання поштою, електронною поштою, факсом, телефоном на вибір запитувача. 

3. Письмовий Запит подається в довільній формі. 

4. Запит повинен містити: 

прізвище, ім’я, по батькові (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також  номер засобу зв’язку (якщо такий є); 

загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено Запит, якщо запитувачу це відомо; 

підпис і дату за умови подання письмового Запиту. 

5. Для спрощення процедури оформлення письмового Запиту запитувач може використати відповідну форму подання Запиту (далі – Форма запиту). Зазначену Форму запиту можна отримати у Суб’єкта координації в органах ДФС України або на офіційному веб-порталі ДФС України, субсайтах органів ДФС України у розділі „Публічна інформація”. 

6. Запитувач може заповнити в електронному вигляді Форму запиту на офіційному веб-порталі ДФС України або на субсайтах органів ДФС України. 

7. Запит може бути подано запитувачем особисто до Суб’єкта координації в робочий час згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку, установленими для органів ДФС України. 

8. У Формі запиту запитувачеві надається можливість вибрати форму надання відповіді – поштою, факсом, електронною поштою. Відповідь на Запит надається у спосіб, обраний запитувачем. 

9. У разі коли з поважних причин (інвалідність, обмежені фізичні можливості тощо) особа не може подати письмовий Запит, його оформлює Суб’єкт координації із зазначенням прізвища, ім’я, по батькові, контактного телефону в Запиті та надає копію Запиту особі, яка його подала. 

10. На вимогу запитувача на першому аркуші копії Запиту проставляється відмітка про отримання Запиту. Така копія повертається запитувачу. 

ІІІ. Строк розгляду Запитів

1. Відповідь на Запит надається не пізніше п’яти робочих днів з дня його отримання відповідно до вимог статті 20 Закону. 

2. У разі коли Запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду Запиту може бути продовжено до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку запитувач повідомляється в письмовій формі не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання Запиту. 

3. У разі якщо Запит стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних ситуацій, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян, відповідь надається не пізніше 48 годин із дня отримання Запиту. 

ІV. Відмова та відстрочка в задоволенні Запиту 

1. У задоволенні Запиту може бути відмовлено у випадках та порядку, передбачених статтею 22 Закону. 

2. Відстрочка в задоволенні Запиту допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.  

Директор Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку  - М. О. Чмерук

Наказне провадження та порядок скасування судового наказу в цивільній справі

Наказне провадження — це вид провадження у цивільному судочинстві, в якому судом вирішується справа про стягнення з боржника на підставі судового наказу грошових коштів або витребування майна без проведення судового засідання на користь особи, яка має право вимоги.

Судовий наказ є особливою формою судового рішення, яке може бути видано судом за результатами розгляду лише таких вимог:

1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

4) заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб;

5) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.

Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право захищати права та інтереси інших осіб.

Розгляд такої справи відбувається без виклику сторін, на основі поданої письмової заяви та доданих до неї доказів, для підтвердження цих вимог.

Судовий наказ одночасно є виконавчим документом.

Такою формою судового провадження дуже часто користуються комунальні підприємства, які надають житлово-комунальні послуги, з метою «прискорення» стягнення вашої заборгованості.

У вас наявні всі правові засоби захисту від такої форми безспірного одностороннього стягнення:

1) суд зобов’язаний надіслати боржнику копію судового наказу рекомендованим листом не пізніше наступного дня після його видачі.

2) боржник має право протягом 10 днів з дня отримання копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування. Заява про скасування судового наказу подається в суд у письмовій формі.

Через 13 днів з дня його отримання боржником він набирає законної сили та підлягає виконанню.

У заяві про скасування судового наказу має бути зазначено:

1) найменування суду, в який подається заява;

2) ім’я (найменування) стягувача та боржника, а також ім’я (найменування) представника боржника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;

3) наказ, що оспорюється;

4) посилання на обставини, які свідчать про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача;

5) посилання на докази, якими боржник обґрунтовує свої заперечення проти вимог стягувача;

6) перелік документів, що додаються до заяви.

 Заява підписується боржником або його представником і подається з її копією та копіями доданих до неї документів для надання стягувачеві.

У випадку, коли ви дізнались про наявність судового наказу вже від державного виконавця та не були належно повідомлені про його видачу судом, вам необхідно звернутись до суду, що видав судовий наказ із заявою про видачу вам копії цього судового наказу. Після цього із ще однією заявою про поновлення пропущеного строку та скасування судового наказу (до такої заяви додатково слід додати довідку з пошти про відсутність рекомендованої кореспонденції від суду).

Заява про скасування судового наказу розглядається протягом 10 днів з дня постановлення ухвали про прийняття такої заяви до розгляду у відкритому судовому засіданні. Про призначене судове засідання суд повідомляє стягувача і боржника заздалегідь. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду заяви про скасування судового наказу, не перешкоджає розгляду такої заяви.

За результатами розгляду справи, суд має право:

1) залишити заяву про скасування судового наказу без задоволення;

2) скасувати судовий наказ та роз’яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред’явлення позову;

3) змінити судовий наказ.

Змінений судовий наказ чи судовий наказ, щодо якого суд прийняв ухвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Виправлення помилок у додатку 5 до податкової декларації з ПДВ

Виправлення помилок, що були допущені у додатку 5 до податкової декларації з ПДВ «Розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)» (далі – Розшифровка) та які не вплинули на числові показники декларації, проводиться шляхом подання Уточнюючого розрахунку, до якого додається Розшифровка з відміткою «Уточнюючий».

При цьому у даному випадку до графи 4 Уточнюючого розрахунку переносяться показники декларації, Розшифровка до якої уточнюється, до графи 5 - всі відповідні показники декларації з урахуванням виправлених помилок (відповідають показникам з графи 4), а графа 6 не заповнюється.

Виправлення помилок у записах по контрагентах у Розшифровках проводиться способом коригування.

Для виправлення запису неправильно вказаного індивідуального податкового номеру контрагента (далі – ІПН) (покупця або постачальника) в уточнюючій Розшифровці:

1) повторюється помилковий запис ІПН, при цьому вартісні показники вказуються зі знаком «-» (тобто сторнуються);

2) вказується правильний запис за операціями з контрагентом за звітний (податковий) період, за який виправляються помилки повністю (включаючи вартісні показники);

3) підсумковий рядок «Усього за звітний період» не заповнюється.

При необхідності зменшити/збільшити обсяг постачання та суму ПДВ, задекларованих за операціями з одним контрагентом, та відповідно, збільшити/зменшити їх за операціями з іншим контрагентом, в уточнюючій Розшифровці:

1) відображаються суми уточнення у розрізі контрагентів (зі знаком «+» відображаються не в повній мірі задекларовані суми за операціями з контрагентом, зі знаком «-» – зайво задекларовані суми за операціями з контрагентом);

2) підсумковий рядок «Усього за звітний період» не заповнюється.

При необхідності зменшити обсяг постачання та суму ПДВ в рядку «Інші» в розрізі умовних ІПН та доповнити у зв’язку з цим Розшифровку новим записом для платника податку – покупця в уточнюючій Розшифровці:

1) операції з платником податку - покупцем за звітний період записуються повністю (включаючи вартісні показники);

2) в рядку «Інші» в розрізі умовних ІПН обсяг постачання та сума ПДВ зменшується, сума уточнення зазначається зі знаком «-» (сторнується);

3) підсумковий рядок «Усього за звітний період» не заповнюється.

При необхідності скоригувати обсяг постачання та суму ПДВ в рядку «Інші» в розрізі умовних ІПН та доповнити не в повній мірі відображені (зайво вказані) суми за операціями для платника податку - покупця в уточнюючій Розшифровці:

1) зазначається сума уточнення збільшення або зменшення обсягу постачання та суми ПДВ за операціями з платником податку - покупцем зі знаком «+» або «-»;

2) в рядку «Інші» в розрізі умовних ІПН обсяг постачання та сума ПДВ уточнюється (збільшується або зменшується) зі знаком «+» або «-»;

3) підсумковий рядок «Усього за звітний період» не заповнюється.

Виправлення помилок, допущених у Розшифровках, які потребують уточнень показників у складі декларації з ПДВ за будь-який наступний період, проводиться шляхом подання Уточнюючого розрахунку, до якого додається уточнююча Розшифровка у розрізі контрагентів. При цьому вартісні показники як Розшифровки, так і Уточнюючого розрахунку відображаються на суму уточнення (збільшення або зменшення) з відповідним знаком.

Відповідальність за ухилення від сплати податків за ККУ

Основний принцип правової держави - неухильне виконання норм законів всіма без винятку фізичними та юридичними особами, а також органами державної влади. Виконання законів забезпечується таким способом, як юридична відповідальність. Є кілька видів юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільна, дисциплінарна та фінансова. 
Розгляньмо відповідальність за вчинення, зокрема, такого злочину, як ухилення від сплати податків. 
Кримінальна відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, встановлена ст. 212 Кримінального кодексу України (надалі - ККУ), прийнятого Верховною Радою України 5 квітня 2001 року, передбачає покарання за умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що входять до системи оподаткування, таких осіб: 
службових осіб підприємств незалежно від форми власності;
осіб, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;
будь-яких інших осіб, які зобов’язані сплачувати податки, збори та інші обов’язкові платежі.
За ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів повинні притягуватися до відповідальності лише ті працівники управлінської сфери юридичних осіб, які, здійснюючи організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції, виконують обов’язки з ведення та оформлення звітної документації про фінансово-господарську діяльність підприємств і подання цієї документації до податкових та інших фіскальних органів (керівники підприємств, заступники керівників підприємств, головні (старші) бухгалтери, заступники головних (старших) бухгалтерів, інші працівники бухгалтерій, які виконують функції головного (старшого) бухгалтера). 
Ті працівники підприємств, функціональні обов’язки яких так чи інакше пов’язані з фінансовою і податковою документацією, але на яких не покладено відповідальність за фінансову діяльність юридичної особи загалом та забезпечення сплати нею податків, зборів чи інших обов’язкових платежів, за наявності певних підстав можуть притягуватися до відповідальності як пособнику злочині.

Слід зазначити, що кримінальна відповідальність настає, якщо дії вказаних осіб призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів:

- у значних розмірах - від тисячі до трьох тисяч разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (від 17000 грн до 51000 грн);

- у великих розмірах - від трьох до п’яти тисяч разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (від 51000 грн до 85000 грн);

- в особливо великих розмірах - у п’ять тисяч і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (85000 грн і більше).

Під зазначеними коштами слід розуміти суми податків, зборів (обов’язкових платежів), передбачених статтями 13, 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування". Пеня та штрафні санкції до цієї суми не входять, оскільки за своєю правовою природою не є податками або зборами (обов’язковими платежами).

Відповідальність за ст. 212 Кримінального кодексу України настає за умисне ухилення від сплати лише тих податків, зборів, інших обов’язкових платежів, які встановлені Законом України "Про систему оподаткування", а саме статтями 13 - 15. Отже, про порушення кримінальної справи й мови не може йти, якщо бухгалтер не сплатив, нехай навіть і навмисне, якийсь платіж, не передбачений цим Законом, наприклад, дивіденди на акції, що є в державній власності.

Про умисел на ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів можуть свідчити, як зазначено в п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 26.03.99 р. №5 "Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів", зокрема, перекручування в обліковій чи звітній документації; неоприбуткування готівкових коштів, одержаних за виконання робіт чи послуг; ведення подвійної (офіційної та неофіційної) бухгалтерії; використання банківських рахунків, про які не повідомлено органи державної податкової служби; завищення фактичних витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції, тощо.

Оскільки в ст. 212 ККУ не вказано конкретних способів ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, за які передбачена кримінальна відповідальність, то звернемося до згаданої вище постанови Пленуму Верховного суду України. У ній до конкретних способів ухилення від сплати віднесено:

- неподання документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою до бюджетів чи державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо) податків, зборів (обов’язкових платежів). Це умисне неподання до контролюючих органів у встановлений термін декларацій про прибуток суб’єктів підприємницької діяльності чи фізичних осіб, про сплату інших обов’язкових платежів тощо. Неподання податкової декларації, як правило, є водночас і приховуванням об’єктів оподаткування;

- приховування об’єктів оподаткування. Під приховуванням об’єктів оподаткування слід розуміти невідображення у звітних документах, що подаються до податкових органів, будь-яких об’єктів оподаткування - доходу (прибутку), доданої вартості робіт, продукції, послуг тощо. (Варто зазначити, що для притягнення до кримінальної відповідальності має бути доведено, що всі ці дії, зокрема подання неправдивої звітності, були здійснені умисно, а не помилково.);

- заниження об’єктів оподаткування. Заниженням об’єктів оподаткування вважається: зменшення його бази шляхом невідображення у поданих до податкових органів звітних документах повного обсягу об’єктів оподаткування, умисно неправильне обчислення бази оподаткування, заниження податкової ставки тощо, внаслідок чого податки, збори, інші обов’язкові платежі сплачуються не в повному обсязі. Заниження, зокрема, оподатковуваного прибутку може полягати в частковому чи повному невключенні до нього коштів, отриманих від виконання робіт, надання послуг тощо. (Як і в попередньому випадку, для притягнення до кримінальної відповідальності повинні бути достатні докази про те, що всі ці дії були вчинені умисно, а не помилково.);

- заниження сум податків, зборів, інших обов’язкових платежів. Під заниженням сум податків, зборів, інших обов’язкових платежів слід розуміти умисно неправильне, а не помилкове, обчислення тих їх сум, що підлягають сплаті до бюджетів або державних цільових фондів, при правильному відображенні об’єктів оподаткування (без заниження останніх чи їх приховування);

- приховування факту втрати підстав для одержання пільг з оподаткування.

Заперечення на акт податкової перевірки

Одним з ключових факторів успішного оскарження податкового повідомлення рішення, є грамотне та обґрунтоване заперечення на акт податкової перевірки. Фахівці Західної консалтингової групи вміло це використовують, оскільки в компанії існує описана до найменших дрібниць покрокова технологія подання заперечень на акт перевірки. Подаючи заперечення на акт ми, перш за все, заперечуємо певні факти, як такі, що не були виявлені під час перевірки, або спростовуємо перекручення і довільне трактування перевіряючими фактів виявлених під час перевірки. Звичайно, у більшості випадків, ми не отримуємо відразу бажаного результату, що виражається у відсутності винесеного податкового повідомлення – рішення. Проте, така практика значно збільшує шанси перемоги в суді. І було б великою стартегічною помилкою недоцінювати значення заперечень на акт перевірки, лише через відсутність швидкого результату, якщо ви впевнені в своїй правоті і готові боротися із свавіллям податківців. Крім цього, податкові органи, знаючи минулу бездоганну і переможну репутацію нашої компанії нерідко погоджуються з доводами наших заперечень, що дозволяє добиватися позитивних результатів в оскарженні податкових повідомлень рішень, якщо до їх винесення взагалі доходить справа. 

Припустимо, що до вас прийшла податкова перевірка, всі підстави для проведення податкової перевірки законні, всі документи для її проведення в порядку і ви не маєте підстав для не допуску до перевірки. Тому, розглянемо передумови оскарження податкового-повідомлення рішення, вже починаючи з заперечення на акт перевірки. Звертаємо увагу, що камеральні та електронні перевірки зараз ми не розглядаємо. Всі процедури, про які йтиметься нижче ґрунтуються на вимогах Податкового кодексу України (надалі – ПК). 

Результати податкової перевірки оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються представниками контролюючого органу, реєструються в ДПС та надаються для ознайомлення та підписання платника податку. Якщо при перевірці, на думку представників податкового органу, встановлено порушення – складається акт. Якщо порушення не встановлені, тобто відсутні, – складається довідка. Про те, що робити з довідкою після податкової перевірки розповідати не будемо, оскільки це найбільш ідеальна картина для вашого бізнесу і у вас все, більше ніж, у порядку. 

Отже, акт перевірки у двох примірниках, в якому повинні зазначатися лише достовірні та безспірні, задокументовані факти, а не припущення, або опосередковані висновки, повинен бути складений і зареєстрований в ДПС протягом 5 робочих днів після закінчення передбаченого для перевірки строку (для платників податків, які перебувають на консолідованій сплаті та/або мають філії – строк складання та реєстрації акта перевірки становить 10 робочих днів). Як бачимо, строк складання акта перевірки не зараховується в строк проведення перевірки. 

Після реєстрації акта перевірки в ДПС, акт надається вам, як платнику податків, для підписання. У разі вашої незгоди з фактами і даними, викладеними в акті перевірки або з висновками перевірки, наполегливо рекомендуємо зазначити зауваження і лише тоді підписати акт перевірки. 

Ви маєте право подати, разом з примірником акта, або окремо від акта перевірки, підписаного вами, свої зауваження (заперечення) на акт до органу ДПС, не пізніше п’яти робочих днів після дня отримання вами акта перевірки. Строк розгляду заперечень – не пізніше п’яти робочих днів, після дня їх отримання органом ДПС. 

Ви, як платник податку, маєте право взяти участь у розгляді заперечень на акт та при прийнятті за актом податкового повідомлення-рішення, про що дуже рекомендуємо!!! зазначити у таких запереченнях на акт перевірки. Для захисту необхідно використовувати всі засоби та шанси, навіть якщо думка інших, досвід і минулі події вас переконують, що це не принесе бажаних результатів. У певних випадках цей засіб теж допомагає, адже заперечення розглядаються людьми, як правило з керівного складу (можливо навіть особисто керівник ДПІ) іншими ніж ті, що проводили перевірку та складали акт. Буває, що перевіряючі діють незаконно в своїх особистих інтерсах, “за межею субординації”, без вказівки керівництва. В таких випадках наша практика підтверджує дієвість особистої участі в розгляді заперечень. Це також хороший шанс особисто познайомитися з керівниками ДПІ, а при особистому знайомстві сила вашого переконання має сенс, адже в ДПІ теж працюють люди. Орган ДПС зобов’язаний повідомити про місце і час розгляду заперечень, про що платнику завчасно надсилається повідомлення, не пізніше ніж за 2 робочих дні до дня розгляду заперечень. 

У разі відмови платника від підписання акта перевірки, представниками ДПС складається акт щодо відмови від підпису. Відмова підписати акт перевірки або отримати його примірник, не звільняє вас від зообов’язання сплатити грошові зобов’язання, визначені органом ДПС. Про це слід пам’ятати, щоб не було ілюзій. 

Важливо також пам’ятати, що відмова посадової особи органу ДПС з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником під час перевірки, надає право платнику до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до органу ДПС, яким призначено перевірку, копії безпідставно не взятих документів (засвідчені печаткою та підписом платника). 

Не пізніше 5 робочих днів після дня отримання акта перевірки, платник має право надати до органу ДПС, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні. 

З наведеного слідують наступні висновки: 

Акт податкової перевірки є основним джерелом, на підставі якого виноситься податкове повідомлення-рішення про визначення грошових зобов’язань платника податку, тому, аргументовані заперечення на такий акт є дуже важливою ланкою у всьому процесі оскарження податкового повідомлення рішення. 

З актом податкової перевірки необхідно уважно ознайомитися, і ні в якому разі не відмовлятися підписати акт податкової перевірки, бо це позбавляє вас права надати обґрунтовані заперечення на акт. 

Необхідно виписати з акта перевірки всі недоліки, суперечності, перекручення та безпідставні твердження, щоб співставити їх з об’єктивними даними в запереченнях на акт. Необхідно вказати на документи, які не взяті до уваги при проведенні перевірки. Слід обов’язково подати заперечення (зауваження) на акт перевірки та клопотати про особисту участь керівника платника в розгляді зауважень на акт. Також необхідно обов’язково клопотати про особисту участь керівника платника при прийнятті за актом податкового повідомлення-рішення. 

Досвідчені податкові консультанти, бухгалтери САР та податкові юристи Західної консалтингової групи, допоможуть вам скласти дієві заперечення на акт податкової перевірки, що буде служити однією з основ майбутнього скасування податкового повідомлення рішення, якщо не відразу дасть позитивний результат.

Новий погляд на земельну реформу

Земельна реформа, яка триває в Україні уже понад 15 років, повинна мати своїм результатом становлення та розвиток цивілізованого ринку земельних ділянок, нових форм власності та господарювання на них. Водночас, аналіз процесів, що відбуваються сьогодні у сфері земельних відносин в Україні, свідчить про непослідовність та незавершеність земельної реформи, її досить часто суперечливий характер. Особливо чітко це проявляється у сфері правового регулювання земельних відносин в Україні та практичного застосування правових норм. 

Наслідками такого “проведення” земельної реформи є її численні недоліки та негативи, серед яких не лише аграрна криза, низький соціальний рівень розвитку села, простоювання значних площ земель, а й інвестиційна непривабливість підприємництва в Україні, що значною мірою зумовлено обмеженнями та невдалим правовим регулюванням прав іноземних інвесторів на землю в Україні. Адже відсутність чітко визначених шляхів придбання земель в Україні іноземними суб’єктами підприємництва – іноземними громадянами та юридичними особами, гарантій прав на землю іноземних інвесторів значно знижує очікуваний потік інвестицій в Україну. Так було у 90-ті роки, так є і зараз. Особливо гостро ця проблема відчувається в умовах підготовки до проведення в Україні Чемпіонату Європи з футболу у 2012 р. Часто будівництво нових стадіонів, готелів, аеропортів, доріг та інших необхідних для Євро-2012 об’єктів гальмується саме через надзвичайно низький рівень іноземного інвестування. Це тісно пов’язано із гарантуванням прав на землю іноземних осіб в Україні.  У статті зроблено спробу проаналізувати законодавство України в галузі придбання земель в Україні іноземними суб’єктами підприємництва, проблеми його застосування, та, в міру можливості, запропонувати шляхи вдосконалення відповідного законодавства та вирішення зазначених вище проблем. 

Законодавство України про права іноземних суб’єктів на землю в Україні зазнало декілька етапів розвитку. 

Після прийняття Закону України “Про форми власності на землю в Україні” від 30 січня 1992р. та Земельного кодексу України (далі – ЗК України) в редакції від 13 березня 1992 р. в Україні відбулася юридична демонополізація права власності на землю і було запроваджено (або відроджено) приватну власність на земельні ділянки. Проте відразу були закріплені численні обмеження права приватної власності на землю, найістотніше з яких полягало у тому, що іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передавалися. Те ж саме правило діяло і щодо іноземних юридичних осіб, оскільки, за невеликими винятками, юридичні особи взагалі не визнавалися суб’єктами права власності на землю. 

Приватизувати земельні ділянки могли тільки громадяни України, та й то із значними обмеженнями – тільки для певних потреб і не більше встановлених у законодавстві розмірах. 

Проте законодавчі положення щодо невизнання іноземних громадян та юридичних осіб суб’єктами права власності на землю в Україні суперечили законодавству України про власність та про приватизацію, яке визнавало іноземних осіб суб’єктами права власності на інші об’єкти. Те саме було й на рівні підзаконних нормативно-правових актів. Так, наприклад, Указ Президента України “Про приватизацію об’єктів незавершеного будівництва” від 14 жовтня 1993 р. закріпив право іноземних громадян та іноземних юридичних осіб на приватизацію об’єктів незавершеного будівництва. Земельні ж ділянки під ними могли бути передані іноземним суб’єктам тільки у довгострокову оренду. Виняток для іноземних суб’єктів було зроблено тільки в Указі Президента України “Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують паливно-мастильні матеріали виключно населенню” від 26 грудня 1993 р, в якому було закріплено право іноземних громадян та юридичних осіб іноземних держав на приватизацію автозаправних станцій на тих земельних ділянках, на яких вони знаходились. 

Відповідно до ст. 82 ЗК України іноземні юридичні особи можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення: – у межах населених пунктів в разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних з здійсненням підприємницької діяльності в Україні; – за межами населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна. 

Крім того, у ст. 129 ЗК України врегульовано порядок продажу земельних ділянок державної або комунальної власності іноземним юридичним особам. Відповідно до цієї статті продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави, іноземним юридичним особам здійснюється Кабінетом Міністрів України за погодженням із Верховною Радою України. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним юридичним особам здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України. 

З аналізу вищезазначених положень земельного законодавства України зрозуміло, що іноземні юридичні особи можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за умови: – придбання об’єктів нерухомого майна на таких земельних ділянках (як у межах населених пунктів, так і поза межами); – для спорудження на земельних ділянках об’єктів, пов’язаних з здійсненням підприємницької діяльності в Україні (у межах населених пунктів); – реєстрації іноземною юридичною особою постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України. 

У всіх інших випадках законодавство України дозволяє іноземним суб’єктам господарювання набувати права довгострокового користування земельними ділянками на умовах оренди. 

Рейдерские захваты земли в Украине или как защититься от рейдерства?

Ни для кого не является секретом, что рейдерство это достаточно рентабельный бизнес, который освоили многие профессиональные захватчики. Как только более – менее удачное предприятие попадает в поле зрения рейдеров, так оно сразу становится целью захвата.

Особый интерес представляют сельскохозяйственные предприятия, владеющие не только технологиями и оборотными средствами, но и самой главной ценностью – землей.

В последнее время земля стала объектом посягательств и захватов, поскольку представляет большой интерес для криминалитета. Изощренные схемы позволяют получить лакомый кусочек в собственность, тем самым присвоив наиценнейшее богатство, а вместе с ним и землю.

Традиционные схемы недружественных захватов и поглощений

Захват земельного участка можно совершить различными способами, но самым популярным является создание условий, при которых успешное предприятие аграрного сектора вгоняется в большие долги, и на землю, как и остальное имущество, накладываются обременения.

Поводов для долговых обязательств может быть достаточно много – рейдеры могут использовать любые договора и контракты, основанные на предоставлении услуг или поставках продукции (товара). При этом жертве захвата отводится роль либо покупателя, либо продавца. К примеру, сельскохозяйственное предприятие по договору оптовых поставок, продало зерно неизвестной компании в большом количестве. Через время выясняется, что поставленное зерно плохого качества, с низким содержанием клейковины или белков, не соответствует условия договора. Это становится предметом рассмотрения спора в суде. Вместе с иском в суд поступает заявление об обеспечении, в котором истец просит арестовать все движимое и недвижимое имущество ответчика. Можно не сомневаться, что данные экспертизы являются фальсифицированными, а решение суда будет пролоббированно инициатором. В результате аграрное предприятие теряет свои активы, и происходит «тихий» рейдерский захват. И как бы дальше собственник земли ни старался восстановить справедливость, мощное лобби со стороны захватчика будет всячески препятствовать наступлению истины. Такие махинации принято считать безопасными и тихими, и главную роль здесь играют коррупционные суды.

Криминал (и не только), может практиковать и другие способы рейдерства, с использованием силовых элементов или корпоративных скандалов, но все они направлены на захват чужой собственности.

Если сельхозпредприятие не является частным, а имеет в своем составе миноритарных и мажоритарных акционеров (участников), тогда рейдеры применяют другие схемы захватов. Скукой акций в АО или долей в ООО дело не ограничивается, происходит затяжной корпоративный спор, эффективные решения блокируются, а сами споры перерастают в конфликты.

Очень приветствует в рейдерской среде решение органов исполнительной власти и местного самоуправления о предоставлении земельных участков в аренду. Имея достаточную финансовую поддержку, захватчик при активном участии чиновников, сделает все, чтобы земли сельхозназчения были изъяты из оборота у успешного фермера, и переданы ему в долгосрочную аренду. Криминал приложит все усилия, чтобы стать пользователем земли.

Как защититься от рейдерства?

Рейдерские захваты земельных участков и махинации с недвижимостью, приняли значительные обороты в нашей стране. Поскольку существует вероятная опасность лишиться всего, то у каждого предприятия агросектора или фермерского хозяйства, должны быть выработаны свои стратегические и тактические позиции по защите собственности.

Естественно, что панацеи от недружественных захватов и поглощений не существует, и в каждом случае рейдер действует по индивидуальной схеме, но все же общие способы защиты выработаны и успешно применяются на практике. К их числу можно отнести:

• юридическая чистота правовых документов;

• тщательная проверка контрагентов в хозяйственных договорах и договорах поставок;

• законность деятельности.

В случае проявления первых признаков опасности, нужно принимать превентивные меры:

• обращение в суд;

• информирование СМИ о происходящих процессах;

• обращение в правоохранительные органы;

• оперативное отчуждение имущества, основных и оборотных средств.

Это позволит на некоторое время нейтрализовать действия захватчиков, и выработать полноценный план противостояния.